Що Україна здатна запропонувати НАТО? Аналітична записка про привабливість Києва для Альянсу
Інститут світової політики (ІСП) за підтримки НАТО організує Форум "День євроатлантичного партнерства: Співробітництво України з НАТО v2.0".
Мета заходу, до якого долучилася також "Європейська правда", амбітна: з’ясувати, що Україна може запропонувати Альянсу. Адже співпраця буде стійкою лише якщо обидві сторони будуть у ній зацікавлені.
Форум розпочнеться у вівторок, 15 грудня, о 10.00, і ЗМІ можуть взяти в ньому участь.
Інститут світової політики підготував позиційний документ про цінність України для Альянсу, відкритий для дискусії. А оскільки у вівторок у Києві будуть представники і штаб-квартири НАТО, і українського МЗС, і Міноборони, ця дискусія розпочнеться вже під час заходу.
На сторінках "Європейської правди" ви можете ознайомитися з пропозиціями ІСП, щоби також додати свій внесок до позиції країни – чи то під час форуму, чи то поза ним.
* * * * *
Ким є Україна?
Наша держава – реципієнт (отримувач) чи контрибутор (вкладник) регіональної безпеки? Це питання – непросте.
Останнім часом на адресу Києва лунають зауваження, що ми перетворюємося на носія загроз, не здатного зробити належний внесок у безпеку на євроатлантичному просторі.
Попри те, що Україна за останні півтора року показала, що не лише здатна захистити себе, але й готова поділитися цими знаннями зі своїми стратегічними партнерами.
Головне завдання цієї аналітичної записки –
розпочати дискусію про якісно нову додану вартість України для Євроатлантики, яка може доповнити вже відомі переваги.
(А в переліку цих переваг зазвичай називають унікальне геостратегічне розташування, високі витрати на оборону та економічний потенціал.)
Із моменту заснування двостороннього співробітництва на початку 1990-х Україна зарекомендувала себе як надійний партнер, що довів свою відданість цінностям і стандартам НАТО через участь у спільних військових операціях, антитерористичних місіях та реформування сектора безпеки.
Ми продемонстрували прихильність принципам трансатлантичної безпеки, взявши участь у широкому діапазоні операцій під егідою НАТО.
Так, українські військові долучилися до миротворчій місії в Косово (KFOR), місії ISAF в Афганістані і тренувальної місії в Іраку. Україна надала кораблі для боротьби з піратством під час операції "Океанський щит" біля берегів Сомалі та для боротьби з тероризмом в рамках операції "Активні зусилля" в Середземному морі.
Вона стала першою країною поза межами Альянсу, яка надала свої війська для Сил реагування НАТО (NRF).
Україна надала унікальні послуги у сфері повітряних перевезень, а також брала активну участь у спільних навчаннях з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Та зараз з’явилися додаткові аргументи.
Два роки конфлікту на сході України не тільки згуртували громадськість та уряд щодо підтримки глибшої інтеграції в структури НАТО, але й перетворили Україну в набагато сильнішого партнера з унікальним досвідом у гібридній війні, який міг би мати вирішальне значення для покращення обороноздатності Альянсу.
Додана вартість України для євроатлантичної безпеки, зокрема, полягає в такому:
• Досвід участі в гібридній війні.
Хоча термін "гібридна війна" досі викликає дискусію, безсумнівним є те, що агресія Росії проти Україні має елементи традиційної, асиметричної, інформаційної та кібер-війни.
Два роки спроб і помилок у боротьбі з сепаратистськими утвореннями, вторгненням російських військ, що не мали розпізнавальних знаків, пропагандою та кібер-атаками дали Україні унікальний досвід, який може бути використаний у розробці стратегій для захисту потенційних об'єктів як всередині Альянсу, так і в регіоні в цілому.
Відкриття в Україні Центру вивчення гібридної війни дозволило б ретельніше досліджувати нинішній конфлікт і розробляти стратегії запобігання аналогічним ситуаціям.
• Контрпропаганда.
Значна частина успіху російського просування в Криму та Східній Україні належить інформаційним технологіям, що спрямовані на формування підтримки серед місцевого населення напередодні та під час конфлікту.
Відверта дезінформаційна кампанія, що ллється з внутрішніх та міжнародних ЗМІ Російської Федерації, призводить до вербування прихильників не тільки в конфліктних районах, а й серед громадян західних країн.
Іншим аспектом успіху Росії в інформаційній війні можна вважати недоліки культурної та мовної політики українського уряду щодо своїх громадян, які зараз живуть на окупованих територіях. Проте наявний досвід реагування українських ЗМІ, громадянського суспільства і меншою мірою уряду на російську машину пропаганди допоможе забезпечити готовність структур НАТО, таких як Центр стратегічних комунікацій (який вже діє в Ризі), до аналогічних випадків інформаційної війни.
• Швидка військова модернізація і вплив суспільства.
Україна за короткий проміжок часу реформувала свої застарілі збройні сили в мобільні та краще обладнані військові з’єднання, які краще, ніж досі, здатні відповідати на нові загрози.
Процесу модернізації неабиякою мірою сприяла активна участь громадських активістів.
Фінансова допомога від діаспори та пожертви від українців у себе вдома, взаємодія між бізнесом і суспільством у сфері підтримки збройних сил, стійкість українського війська і волонтерів можуть слугувати прикладом швидкого реагування на кризу.
Цей досвід може бути корисним для членів Альянсу, що межують з Росією.
• Можливості розвідки на східному кордоні та в Чорноморському регіоні.
Геополітичне положення й особливі відносини з сусідами дозволяють Україні краще розуміти безпекову динаміку в регіоні Чорного моря.
У той час як взаємодія у сфері цивільного контролю над сектором розвідки між НАТО та Україною почалась ще у 2006 році, нинішній конфлікт надає імпульс для переходу на новий рівень співпраці.
• Енергетична безпека.
Україна залишається стратегічним партнером Альянсу у сфері енергетичної безпеки Європи.
Хоча ціни на нафту і газ зменшуються, а Європа взяла курс на поновлювані джерела енергії, природні ресурси, як і раніше, відіграватимуть важливу роль в коротко- і середньостроковій перспективі.
У світлі невизначеності щодо альтернативних маршрутів доставки енергії з Росії, стабільна і надійна газотранспортна система України має бути невід'ємною складовою європейської архітектури енергетичної безпеки.
Ми не претендуємо на вичерпність переліку переваг України при ухваленні рішення про нашу подальшу інтеграцію до НАТО та відкриті до пропозицій – як від європейських партнерів, так і від українських аналітичних центрів.
Автор: Іван Мединський,
PhD, аналітик Інституту світової політики.
Автор висловлює вдячність Бруно Лете, експерту Фонду Маршалла, та др. Хорхе Бенітезу, Директору NATOSource, за їхній внесок у написання цієї статті.