У 2015 році ми вперше провели конкурс робіт регіональних журналістів, які пишуть на європейську тематику. Успіх цього конкурсу, скажімо чесно, став несподіванкою навіть для нас самих – якість та кількість робіт перевершила наші очікування.

Як і обіцяла "Європейська правда", ми републікуємо найкращі роботи, надіслані на конкурс. Усі вони вийшли друком чи були опубліковані в Інтернеті в регіональних виданнях протягом 2015 року.

Та починаємо ми не з переможця, а з тексту, який отримав другу премію та особливу відзнаку – "Вибір Європейської правди". Її автор працює в черкаській газеті "Нова доба". Стаття публікується на ЄП з незначними редакційними скороченнями.

* * * * * 

"Буремні 90-ті" для всіх проходили по-різному: хтось піддався паніці й депресії та втратив нажите роками. А хтось зміг швидко зорієнтуватися та вийти на нові ринки.

Керівник черкаського підприємства "Коопзовнішторг" Анатолій Погребняк зумів зберегти ділові зв’язки, налагоджені ще за радянських часів, та організував на Черкащині прибутковий бізнес зі збору, переробки та експорту сільськогосподарських культур.

Основними продуктами для експорту стали зовсім не пшениця, ячмінь та соняшник, які зазвичай везуть з аграрної області, а... гарбузове насіння та ядро горіха.

Противники європейського вибору України часто говорять про низьку конкурентоздатність наших товарів на ринку Європи. Проте експортований з Черкащини горіх має таку високу якість, що ось уже 20 років потрапляє до королівського столу.

Їжа для космонавтів

Зберігання чи продаж валюти у Радянському Союзі, як відомо, кримінально переслідували. Проте були на Черкащині люди, які працювали з валютними потоками цілком легально. Працівники спілки "Союзкоопзовнішторг", а зокрема – її "черкаського представництва", експортували плодоовочеву продукцію та лікарські рослини у країни Європи, Північної Африки та Японії.

Лише дві області (Черкаська та Хмельницька) мали прямі зв’язки із всесоюзною спілкою, оскільки забезпечували найбільші обсяги поставок – їх питома вага лише з Черкаської області складала майже 5% загального експорту.

"Проте з розпадом Радянського Союзу зник і "Союзкоопзовнішторг". Зі створенням всеукраїнської спілки особливо не поспішали, тож я виявив ініціативу та створив приватне акціонерне товариство "Коопзовнішторг". Це дало робочі місця двом сотням людей та дозволило зберегти і розвинути мережу ділових контактів", – розповідає Анатолій Погребняк.

За часів СРСР із Черкащини на експорт за кордон постачали гарбузове насіння, ядро горіха, каштан, плодово-ягідну продукцію, а також лікарські рослини, серед яких – татарське зілля та "рослина-паразит" омела. П’ять черкаських заводів займалися переробкою цієї продукції, а один з них – Уманський експериментальний консервний завод – виробляв їжу для перших радянських космонавтів.

Спочатку заготівельники намагалися зберегти увесь асортимент радянського зразка, а увійшовши до Української зернової асоціації, деякий час експортували соняшник, пшеницю, ячмінь та навіть мінеральні добрива. Проте зрештою вирішили зупинитися на найбільш перспективних та рентабельних культурах.

Таким виявився горіх, який називають волоським або грецьким, а насправді вирощують в Україні.

"У 1997 році ніхто не вірив, що можна проводити заготівлю горіха у великих обсягах. Ми починали, по суті, з дріб’язку – 18 тонн, проте досить швидко довели заготівлю до 600-700 тонн на рік, а останнім часом заготовляємо до 1 тис. тонн", – згадує Погребняк.

"Враховуючи, що ціле ядро горіха на світовому ринку коштує 3-3,5 долара за кілограм, це може бути досить прибутковим бізнесом, якщо налагодити роботу зі створення промислових горіхових садів, зменшити податковий тиск на підприємців та прибрати корупційну складову", – додає він.

Ходімо в горіховий сад

Нині Україна не може похвалитися серйозними горіховими плантаціями. Наші 2,5 тисячі гектарів значно поступаються молдовським 14 тисячам. Що ж до досягнень серйозніших гравців "горіхового бізнесу", то тут нам ще "доганяти й переганяти Америку".

"Україна входить до десятки країн-експортерів ядра горіха. Очолюють цей список Америка, Канада та Китай. За ними – Японія, Франція та Туреччина. Дуже динамічно нині розвивається Молдова, яка поволі витісняє нас із ринку.

І це дуже прикро, адже без відповідної державної політики Україна може дуже швидко втратити свою частку на світовому ринку", – констатує бізнесмен.

Що ж заважає "горіховому бізнесу" розвиватися?

Анатолій Погребняк майже не згадує про якісь проблеми з іноземними партнерами. Основні негаразди українських експортерів – це значне податкове навантаження та чорний ринок, який робить продукцію чесних підприємців менш конкурентоспроможною.

"Працювати з іноземцями – суцільне задоволення. Вони дотримуються законів та тримають слово. Ось уже двадцять років ми працюємо з італійською компанією "Агрікол-семі", великою французькою компанією-переробником "Ярден" та їхніми земляками – "Рабат ендкомпані", що має представництва у Сірії та Лівані, співпрацювали з австрійцями та голландцями.

У складні часи, коли не вистачало ресурсів, домовлялись з іноземними партнерами про передоплату та зі свого боку намагалися виконувати усі зобов’язання. Проблема в іншому – у недосконалості законодавчої бази та "сірих" схемах експорту, за якими до Туреччини, Сирії та Росії щороку вивозять близько половини насіння горіхів", – пояснює наш співрозмовник.

Найуспішнішими роками для свого підприємства Анатолій Погребняк вважає період з 1995-го по 2009-й. У цей час підприємство щороку вкладало близько мільйона у розвиток, придбавши 4 ізотермічних приміщення та повністю обладнавши їх. Нині переробка, сортування та калібрування горіхів здійснюється на двох виробничих потужностях. І хоча кількість робітників на підприємстві значно скоротилася, проте обсяги продукції для експорту намагаються не скорочувати, а навпаки – нарощувати.

"Нині у мене працює лише 15 людей. Частину завдань, звісно, виконують машини –

ось ця, що розкладає половинки за кольором, наприклад, коштує півмільйона євро", – каже він.

Проте сортування горіхів – справа тонка. На більшості етапів це – ручна робота, адже машини не дають потрібної якості.

Загалом же на підприємстві п’ять сортувальних машин, за допомогою яких робітники очищають горіхи від домішок і добавок (згідно з європейськими стандартами, на 10 кг горіхів має бути не більше 4-8 маленьких шматочків шкаралупи, звісно, недопустимими є гнилизна та перегородки між "метеликами").

Потім настає час сортування за розміром.

За цим показником розрізняють 20 найменувань, серед яких – "метелики", "половинки", "четвертушки", "восьмушки" та "крихта".

Окрім цього, горіхи сортують за кольором. "Горіхова палітра" нараховує 10 відтінків – від солом’яного до кавового.

Очищені, відкалібровані та упаковані горіхи проходять сертифікацію в санітарній та карантинній службах, а також отримують сертифікат походження. Зразки продукції "мандрують" до Європи, а після погодження із закордонними партнерами туди ж виїжджає основна партія товару.

"Найскрупульознішими у процесі перевірки якості готової продукції є наші партнери з Німеччини та Австрії, проте навіть від них якісь зауваження – це велика рідкість", – каже підприємець.

Підтвердженням цього є пропозиція Нідерландів атестувати продукцію "Коопзовнішторгу" на відзнаку "Знак якості",

адже черкаськими горіхами смакують навіть при королівському дворі.

"Наші горіхи використовують для виготовлення кондитерської продукції екстракласу та дорогих сирів. Зазвичай на 1 кг йде від 720 до 800 половинок", – розповідає Анатолій Погребняк.

Горіхи, вирощені на Черкащині – екологічно чисті, а ручне очищення, сортування і калібрування дозволяють їм конкурувати з аналогічною продукцією Європи та Америки. Проте відсутність державних дотацій ускладнює роботу місцевим бізнесменам, адже їхні європейські колеги постійно мають фінансову підтримку урядів своїх країн.

"В Європі дотують не лише вирощування зернових, а й вирощування та переробку гарбузового насіння та промислове вирощування горіха. У нас же селянські господарства обкладають додатковими податками. Приймаючи горіхи у населення, заготівник має сплатити додатково податок від 17% до 20%. Або ж селянин має надати довідку "3 ДФ" – про те, що він звільняється від сплати податку на доходи".

Зрозуміло, що паперова тяганина та зайві витрати нікого не приваблюють. Це спонукає все більше селян здавати горіхи перекупникам, які вивозять товар за кордон, минаючи митницю. А повз бюджет, відповідно, пропливають тисячі доларів.

Наші перспективи

Переймаючи досвід європейських колег, черкаські бізнесмени не втрачають надії працювати і чесно, і успішно. Черкащани навіть заснували Всеукраїнську горіхову асоціацію.

Біологічна урожайність горіха в Україні (лише з тих площ, які нині маємо) – 70-80 тисяч тонн. А офіційно через митницю проходить усього 15-20 тисяч тонн. Зі ста саджанців на гектарі можна мати 4-5 тисяч доларів щороку, і це при тому, що горіх не потребує такого ретельного та дорогого догляду, як інші сільськогосподарські культури.

Нині частина черкаського горіха продається й на внутрішньому ринку – кондитерським та хлібопекарням Рівного та Львова. Купують горіхи також представники приватного бізнесу – власники невеликих кафе та ресторанів. Проте європейський ринок лишається пріоритетним.

"Я вже 30 років у цьому бізнесі, проте зараз (з підписанням Угоди про асоціацію. – ЄП) відкриваються нові горизонти, а отже, все тільки починається", – резюмує Анатолій Погребняк.

Автор: Ірина Коваль,

Черкаси,
газета "Нова доба"

републіковано "Європейською правдою" з дозволу автора