"Даремно ви так носитеся зі своїм безвізовим режимом. Все одно на кордоні ЄС вимагатимуть пред’явити майже всі ті самі документи й довідки, що й раніше, коли потрібно було робити повноцінну шенгенську візу" – таке бурчання тепер можна почути часто.

Причому песимізм наганяють ті самі коментатори, які донедавна переконували, ніби безвізовий режим з Євросоюзом українцям не світить у принципі.

Але справдився оптимістичний сценарій. Єврокомісія відзначила старання української влади, і тепер залишилося дочекатися лише формальних бюрократичних процедур. Очікується, що після їх завершення їздити до країн Шенгену без віз ми зможемо орієнтовно в липні-серпні. Хоча, як кажуть, є варіанти.

Плюс уже в тому, що нам принаймні не доведеться витрачати 35 євро на саму шенгенську візу плюс 20 євро за послуги візових центрів. Не кажучи вже про здирницькі запити фірм-посередників.

Однак залишаються питання: 

чи самого біометричного паспорта достатньо для безвізової поїздки в ЄС? Чи обов’язково мати зворотній квиток і підтверджене бронювання готелю?

Що таке "достатнє обґрунтування"? Чи потрібна довідка з роботи про збереження робочого місця? Довідка про зарплату? Довідка з банку про кошти на ваших рахунках? Про володіння нерухомим та іншим майном в Україні?

Адже все це слугуватиме підтвердженням вашого міцного фінансового стану й означатиме, що ви не залишитесь у Євросоюзі заробітчанином. А в ЄС же зовсім не зацікавлені, щоб до них, крім нелегалів з Африки й Азії, ринули на ПМЖ ще й українські "нищеброди".

Утім, Україна є далеко не першою з країн-сусідів ЄС, якій дарується благо безвізового режиму.

Із держав колишнього "Східного блоку" таку перевагу вже мають:

• Сербія, Чорногорія, Македонія – з грудня 2009 року,
• Боснія і Герцеговина, Албанія – з грудня 2010 року,
• Молдова – з квітня 2014 року.

У більшості цих країн люди теж, м’яко кажучи, не жирують, натомість пориваються на роботу в ЄС. А диви-но – безвізовий режим нікому з них не скасовують!

Як безвізовий режим виглядає на практиці? Про це ми розпитали постійних мешканців та громадян Боснії і Молдови.

Боснія і Герцеговина цікава тим, що за п’ять років уже достатньо "устаканила" безвізові стосунки з Шенгеном, продовжила реформи і готується подавати заявку на членство в ЄС.

А от приклад Молдови з її доволі "свіжим" безвізовим досвідом показовий ще й через те, що ця держава – так само, як і Україна – є колишньою республікою СРСР, яка живе в умовах сильного впливу Росії, теж має дуже низький рівень життя та, головне, – схожі проблеми з сепаратизмом і "замороженим" воєнним конфліктом (ПМР як ДНР/ЛНР).

Леся Башич-Лажевська,

українка, яка живе в Боснії, працює в сфері візових послуг:

– Для Боснії і Герцеговини візи до Євросоюзу скасували п’ять років тому, в грудні 2010-го.

Нашій сім’ї (а мій чоловік – боснієць, громадянин БіГ) довелося їхати з Боснії в Україну наступного дня після того, як скасування набуло чинності. Потягом, через Сербію. На угорському кордоні у прикордонників не було жодного питання до мого чоловіка, вони лише між собою перемовилися, чулося: "Боснія, Албанія" – тобто згадували вголос, яким країнам скасували візи. Все. Поставили штамп, впустили в шенгенську Угорщину.

За ці п’ять років маємо досвід перетину шенгенського кордону у Словенії, Польщі, безліч разів в Угорщині, також в Німеччині і в Греції. Жодного разу у чоловіка не питали нічого, крім паспорта.

Перетинали кордони машиною, потягом та літаками. Не тільки до чоловіка ніколи не було питань, а й мені, громадянці України, з моєю візою завдяки чоловікові-боснійцю завжди легше проходити всі кордони. Наприклад, поляки якось мурижили українські автівки на кордоні, а нашу пропустили в окреме віконце, з усіма почестями. :)))

Якось у Польщі нас зупинило авто прикордонної поліції, перевірили паспорти, жодних питань щодо мети нашої подорожі не поставили – при тому, що в мене була угорська віза, і ми перебували геть на іншому боці Польщі, далеко від українського кордону.

Я знаю безробітних або малозабезпечених молодих людей, а також пенсіонерів із Боснії, які без будь-яких питань або проблем перетинають зараз кордони з шенгенськими країнами. За п’ять років не чула про жоден випадок, щоб когось не пустили.

Коли візи скасували, всюди в боснійських ЗМІ теж писалося, що потрібно буде доводити мету подорожі, мати при собі певну суму грошей на кожен день перебування в Шенгені. Але по факту я не чула, щоб у будь-кого це насправді питали.

Єдині обмеження – не можна просити притулку в ЄС (раніше багато хто з балканців просив) та нелегально працювати в Євросоюзі.

Але тепер, із безвізовим режимом, можна легально поїхати в ЄС на короткий строк, знайти роботу, повернутися в Боснію і Герцеговину по робочу візу і поїхати працювати легально. Це в останні п’ять років стало дуже поширеною практикою в БіГ.

Багато людей також їздять на сезонні підробітки – наприклад, медсестра бере місячну відпустку за свій рахунок і їде в Німеччину, там за місяць заробляє піврічний оклад, повертається на своє робоче місце вдома. Євросоюз це нормально практикує, а здавалося б… :)))

Уляна Бах,

громадянка України, яка живе в Боснії, працює в Сараєві в боснійській громадській організації: 

– Для безвізового в’їзду на територію Шенгену громадянам Боснії потрібен лише біометричний паспорт – і більше жодних додаткових документів. 

При перетині кордону прикордонники інколи питають у нас із чоловіком-боснійцем про причину поїздки та куди їдемо. 

Але жодного разу не просили надати жодного іншого документа, крім паспортів – ані бронювання готелів, ані зворотного квитка, ані страховки. Жодного разу не чула, щоб когось завернули на кордоні й не пустили.

Наталія Могілда,

громадянка Молдови, консультант у держсекторі:

– У громадян Молдови, які в’їжджають до Шенгену без віз, прикордонники можуть попросити документи, що підтверджують мету поїздки – авіаквиток туди й назад, заброньований номер у готелі або ж запрошення і копію посвідчення особи людини, яка запрошує, та її номер телефону або дані організації, що запрошує; медичну страховку й "зелену карту" (якщо ви подорожуєте машиною).

Спершу ішлося про 50 євро на кожен день перебування, але в даний час прикордонна поліція більше не запитує, чи є у вас ця сума.

Довідки з роботи, довідки про зарплату, рахунки в банках – такого не вимагають і не вимагали.

Але в нас є інша проблема. Деякі люди не розуміють, що безвізовий режим не надає права на трудову діяльність та на працевлаштування за кордоном.

І спершу в нас справді було багато випадків відмови в пропуску до ЄС без візи, якщо людина має біометричний паспорт, але не надає достатнього підтвердження туристичної мети візиту.

Люди не могли пояснити мету поїздки, і їм відмовляли, вони мусили залишитись в аеропорту або на кордоні…

Ще одна проблема у тому, що значна частина з цих людей не володіла іноземною мовою й саме через це не могла пояснити мету поїздки.

Татьяна Марку,

громадянка Молдови, журналістка Today.md:

– Для громадян Молдови безвізовий режим із країнами ЄС діє з весни 2014 року. Із того часу, як відомо мені з власного досвіду та з досвіду інших, для перетину кордону потрібні біометричний паспорт, авіаквиток та підтвердження бронювання готелю чи іншого житла. Довідки з роботи або про розмір зарплати не потрібні.

Якщо є зворотний авіаквиток – то взагалі не проблема при в’їзді, можуть навіть не питати бронь готелю.

Загалом при в’їзді до країн Шенгену в молдован часто запитують зворотні квитки, бронювання житла і, звичайно ж, мету поїздки.

Чи є випадки відмови у в’їзді молдован без віз до країн Шенгенської зони? Так, бувають. Але не дуже багато. Здебільшого це стосується нелегального виїзду на заробітки.

Однак у молдован тут своя специфіка: ті, хто хоче працювати за кордоном, здебільшого роблять для цього румунський паспорт.

Якщо узагальнювати тенденції, то можна сказати, що після скасування візового режиму за кордон почало їздити значно більше громадян Молдови, ніж раніше.

Власне, те саме можу сказати й про себе – я тепер частіше літаю в Шенген.

І прихід у Кишинів лоукостових авіаперевізників (Wizz Air, Volotea) – теж непрямий наслідок безвізового режиму.

Стаття републікується з дозволу сайту "Смак подорожника"

Автори:

Дмитро Лиховій, 

Леся Шовкун,

журналісти