У суботу, 19 лютого, прем’єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон, який повернувся з позачергового, спеціально для нього скликаного саміту ЄС, напевно, почувався переможцем.

Передбачаючи історичність моменту, він провів перше з часів Фолклендської війни 1982 року суботнє засідання Кабінету міністрів. Того дня Кемерон залишив за кожним членом Кабінету Її Величності право самостійно вирішувати, агітувати йому за вихід Британії з Євросоюзу чи ні, і пішов до преси; головними його слухачами в той день були прості британці, які дізналися від прем'єра про вирішення практично усіх гострих питань британсько-європейських відносин.

А головне,

Кемерон дав нації позбавлення від екзистенційного страху розчинення Великої Британії в майбутній європейській наддержаві — жодного "ще тіснішого союзу" за участю Британії.

Виборцям лишається тільки закріпити успіх прем'єр-міністра і проголосувати на призначеному на 23 червня референдумі за збереження Британії в складі ЄС на нових, покращених Кемероном умовах.

Але вже до понеділка з'ясувалося, що чутки про тріумф прем'єр-міністра виявилися дещо перебільшеними.

Мер Лондона і за сумісництвом другий за популярністю, після самого Кемерона, політик правлячої партії Борис Джонсон заявив, що буде підтримувати кампанію за вихід з ЄС, а з огляду на його політичну вагу і популярність, фактично її очолить.

Ринок відчув недобре, відреагувавши падінням фунта стерлінгів на 1,6%; Банк Англії переживає найважчий момент після кризи 2009 року. Зростання волатильності і прогресуюча невизначеність – далеко не найкращі новини для провідного фінансового центру глобальної економіки.

Бізнес хоче залишатися в ЄС

Лондон став фінансовою столицею світу не тільки завдяки хорошим законам, бездоганним судам і розумному оподаткуванню. Лондон став їм як фінансовий центр найбільшого єдиного ринку у світі.

Колись ним стане Китай, і тоді статус фінансової столиці світу ймовірно переміститься до Шанхаю або Гонконгу. Але це буде ще не скоро.

Чудова ілюстрація – HSBC, один із системотворчих банків світової економіки, дарма що розшифровується як "Банківська корпорація Гонконгу і Шанхаю", відмовляється повертатися в Гонконг і залишається в Лондоні. Це важливий сигнал для світу, для Британії.

Втім, відразу за одним сигналом надійшов й інший, не менш важливий: у разі виходу Сполученого Королівства з Об'єднаної Європи HSBC готовий перевести тисячу співробітників до Парижа.

Великий фінансовий капітал хоче залишитися в Англії, але не хоче при цьому йти з ЄС та всіляко на це натякає.

Проєвропейські голоси лунають і з Уолл-Стріт. Ікона американського інвестиційного капіталу Goldman Sachs публічно заявив, що хоче Британію в єдиній Європі, на благо самій Британії, ЄС і світовій економіці.

Але, мабуть, найбільш репрезентативний голос бізнесу — це підтримка Конфедерації британської індустрії (CBI), організації, що представляє інтереси 190 тисяч компаній і підприємців. "Наші члени хочуть залишатися в реформованому ЄС. Вони розуміють переваги єдиного ринку в 500 мільйонів людей", — заявила нова глава CBI Керолін Фейрбайн.

Здається, що британські бізнесмени відчувають себе більшими європейцями, ніж багато хто з британських депутатів у Європарламенті.

Два роки тому великий капітал вже натякнув шотландському виборцю, який замислився про незалежність, що багато компаній швидше віддадуть перевагу тому, щоби перебазуватися до Англії, ніж миритися з ситуацією невизначеності перехідного періоду.

Найбільший шотландський банк, Королівський банк Шотландії, і за сумісництвом чи не найбільший роботодавець Единбурга, недвозначно давав зрозуміти, що вже підшукує площі під новий головний офіс у Лондоні.

Цілком можливо, що цей інструмент буде задіяний і зараз.

Популісти проти страху

Разом з бізнесом єдиним хором за Велику Британію в ЄС виступили і всі європейські лідери, але найголовніше — широка коаліція всередині самої Британії.

Це лідери обох провідних партій – Лейбористської і Консервативної, так само, як і Ліберальні демократи, а заразом і всі значущі регіональні партії.

Шотландська національна партія взагалі пригрозила новим референдумом про незалежність від Великої Британії в разі виходу останньої з ЄС.

Європейський Союз може виявитися для Шотландії важливішим, ніж трьохсотлітня Унія.

На боці сецесіоністів – тільки праве крило консерваторів і UKIP, що складається з тих, кому навіть праве крило "торі" здається недостатньо правим.

Здавалося б, важко уявити ситуацію, в якій така широка коаліція, підкріплена максимальною зговірливістю Брюсселя, невблаганною економічною логікою і нескінченною кількістю раціональних доводів, повинна переживати про успіх свого підприємства. Але справа в тому, що партія раціоналізму, прагматизму і збереження статус-кво зараз історично переживає не найкращі часи.

Як показує американська передвиборна кампанія, мати за спиною владний істеблішмент і, боже збав, фінансових ділків з Уолл-стріт – не найкраща підмога в електоральній політиці. Західному виборцю набрид заскорузлий владний консенсус і для нього зовсім не є невластивою спокуса популізму.

Якщо в Штатах зростаюча партія опортунізму готова голосувати за нову стіну на кордоні з Мексикою, за соціалістичний популізм і не боїться ані ісламістського тероризму, ані Папи Римського, то їхні британські однодумці як ніколи близькі до того, щоб вивести країну зі складу ЄС.

Усі ці ритуальні заклинання зробити Америку знову великою, а Британію – знову самостійною, які ще донедавна здавалися не найдотепнішим докором владному істеблішменту, зараз виглядають справжньою метафорою змін.

У Британії можна легко розпізнати і свого Трампа, ім'я йому – Борис Джонсон, як би обидва політики не ставилися один до одного.

Британська версія білявого ексцентрика з невгамовними амбіціями, звісно, облагороджена вісьмома роками в офісі мера Лондона, що робить Джонсон більш конвенціональної фігурою. Він, здається, вже зараз почав серйозно готуватися до сходження на найвищу державну посаду.

Джонсон и Кемерон. Фото express.co.uk

Недарма злі язики в Лондоні одразу ж дійшли висновку, що якби Кемерон повернувся з Брюсселя з ідеєю беззастережного виходу з ЄС, то в особі Джонсона Європа знайшла б свого найпалкішого адвоката.

Але Кемерон за Європу, а отже, потенційний лідер консерваторів проти, і це добре для Джонсона: негативна програма – завжди більш ефективна платформа для популізму, ніж нудний і раціональний прагматизм. Не вірите – запитайте про це Трампа.

22 лютого він опублікував, можливо, один з найяскравіших маніфестів сецесіоністів.

Одне з центральних звинувачень мера Лондона дісталося процедурі "голосування за кваліфікованою більшістю", внаслідок якої британський голос, як і будь-який інший, втратив право вето і може бути подоланий більшістю. В рятівній для європейського дому, що дедалі розростається і ускладнюється, нормі, яка дозволяє подолати процедурний кошмар, коли одна країна може заблокувати консенсус 27 інших, Джонсон вбачає корінь самого зла

Британські євроскептики хочуть двох взаємовиключних речей: щоб ЄС був більш ефективним і менш забюрократизованим, але при цьому щоб у кожної країни залишилося невідчужуване право вето.

Джонсон бачить проблему в тому, що покликане бути рішенням.

"Я вважаю дуже тривожним той факт, що грекам було нав'язано, що їм робити з їхнім бюджетом і державними витратами, попри великі страждання населення", — пише лондонський мер. При цьому він замовчує, що причиною грецької кризи став не диктат ЄС, а його слабкість – нездатність контролювати виконання Афінами взятих на себе фінансових зобов'язань.

Підсумки для Британії і для ЄС

Однак, як і у випадку з Трампом, ударна доза популізму не гарантує підсумкового успіху. Традиційно прагматичним і консервативним британцям цілком може здатися, що вже проведена демонстрація свого невдоволення достатня.

Це схоже на те, як двома роками раніше вчинили шотландці з самою Британією – вдосталь помахали чорною міткою, але не ризикнули руйнувати сформований і за всіма формальними ознаками не найгірший статус-кво.

Хтось побоїться, що офіс його компанії переїде на континент; той, хто має віллу в Іспанії, не захоче лишатися по різні боки кордону Євросоюзу зі своєю нерухомістю. Хтось вирішить убезпечитися від ризиків втрати його фабрикою ринків збуту в межах ЄС. А хтось просто повірить своєму прем'єр-міністрові — таке ще трапляється.

Зрештою, обкатана в Шотландії стратегія — налякай виборця невизначеністю майбутнього і не дай йому часу схаменутися — цілком може спрацювати і зараз.

Better the devil you know than the devil you don't — подумають британці і вирішать залишитися в Об'єднаній Європі. Але залишитися не тому, що дуже цього хочуть, а тому, що бояться піти.

Не менш важливе питання – що все це означає для ЄС? Залишитися в об'єднаній Європі буде безумовно хорошим рішенням для Британії, але чи буде це найкращим вибором для Європи? Чи зробить така Британія Європу сильнішою?

Примітно, що голосу Європи в цьому питанні практично не чути, більше того – останні дні показали, що Брюссель невимовно радий тому, що дискусія про майбутнє Британії відбувалася в основному усередині королівства.

Більше того, все, що вимагалося від ЄС, європейська бюрократія і Рада міністрів виконали технологічно бездоганно.

Британія хотіла, щоб її почули, і вона була почута – прийміть і розпишіться. Все чинно, процедурно і без непотрібного галасу.

Мабуть, найгучніший голос невдоволення пролунав з країн Східної Європи. Однак ніхто не був готовий відстоювати європейські принципи рівного доступу до ринку праці та соціальних гарантій.

Завдання поточної політичної доцільності виявилися важливішими, тим більше в ситуації, коли Євросоюз не може собі дозволити розлучення з другою економікою Співтовариства. Здається, ЄС, подібно до Британії, з двох зол обирає менше, а не більше цікавіше.

Однак лишається просте питання – чи можна називати вирішеною проблему Brexit? А якщо ні – то чи спрацює така тактика наступного разу?

Автор: Артьом Георганов,

докторант Університету Софії за спеціальністю "політологія"