"Європейська правда" продовжує публікацію дослідження Інституту світової політики, присвяченого співпраці України та США. Першу частину можна прочитати тут. Огляд публікується зі значними редакційними скороченнями.

Повна версія дослідження презентована Інститутом світової політики на публічному заході у вівторок та опублікована на сайті ІСП.

* * * * *

Дослідження Інституту світової політики

Україні вдалося за останні два роки суттєво інтенсифікувати діалог з американськими партнерами на найвищому рівні.

За два останніх роки відносини між Україною та США досягнули максимуму в тому, що стосується двосторонніх зустрічей та контактів і політичних жестів підтримки.

Однак завжди є ризик того, що в середньостроковій перспективі діалог між Україною та США буде більш хаотичним та менш інтенсивним.

Ключові ризики у відносинах із США

Брак боротьби з корупцією дискредитує уряд і країну загалом

США неодноразово та досить чітко давали зрозуміти, що саме боротьба з корупцією є для них індикатором спроможності нинішнього уряду України до реформ. Зокрема, йдеться про боротьбу з корупцією в правоохоронних органах та судовій системі.

Незважаючи на те, що відсутність боротьби з корупцією дискредитує передусім український уряд, це позначиться на діалозі з Україною загалом.

Уникнути цього ризику можна лише продемонструвавши політичну волю у реформуванні Генеральної прокуратури, а нові антикорупційні органи за короткий термін мають показати спроможність діяти незалежно та ефективно.

Результатом їхньої роботи мають стати арешти та ув'язнення корумпованих осіб, незалежно від їхніх статусу та зв'язків.

Поступове заморожування конфлікту на Сході призведе до відсутності інтересу США щодо відновлення територіальної цілісності України

Уже сьогодні у Вашингтоні спостерігається досить високий рівень психологічної готовності до поступового заморожування конфлікту на Донбасі.

Встановлення сталого перемир'я та відсутність чітких перспектив врегулювання конфлікту на Сході України і деокупації Криму в осяжній перспективі утримуватиме США поза переговорним процесом.

У такому випадку головне завдання Вашингтону полягатиме у тому, аби забезпечити перемир'я і не допустити нового витка ескалації в регіоні. 

В питанні Криму і, можливо, Донбасу США візьмуть за основу декларацію Веллеса, яка полягала у невизнанні окупації балтійських країн Радянським Союзом.

В такій ситуації Україна має надати переконливі аргументи щодо загроз та ризиків, які несе для регіональної та європейської безпеки відсутність залучення США до врегулювання ситуації на Сході України та зникнення з порядку денного питання Криму.

Неспроможність США надати Україні гарантії безпеки

Ігнорування з боку США Будапештського меморандуму та взятих на себе політичних зобов'язань слугуватиме подразником в американсько-українських відносинах та дискредитуватиме політику ядерного роззброєння у світі як таку.

Варто визнати: навіть у середньостроковій перспективі шанси України забезпечити нові гарантії безпеки з боку США мінімальні.

Підписання двосторонньої безпекової угоди також малоймовірне.

В такій ситуації залишається одне - фокусуватись на наявних зобов'язаннях США в рамках Будапештського меморандуму як основі для запущення механізму постійних консультацій підписантів меморандуму, а також для допомоги США у розбудові оборонних спроможностей й консолідації міжнародної та європейської допомоги навколо України.

Треба працювати з американськими лідерами думок та представниками наступної адміністрації для більш чіткого розуміння з боку Вашингтона політичних і моральних зобов'язань США в рамках Будапештського меморандуму і ядерного роззброєння в цілому.

Чергове перезавантаження відносин США з РФ

Хоча у короткостроковій перспективі вірогідність такого сценарію невисока, Україні не треба про нього забувати. Варто пам'ятати, що навіть нинішні критики Росії не виключають нового перезавантаження.

Щоб його уникнути, треба розвіювати ілюзії з приводу того, що Путін — слабкий і навіть комічний, а відповідно - не несе жодної екзистенційної загрози. Посилювати відповідними аргументами позиції тих, хто вважає, що слабкий російський режим є так само серйозною загрозою, оскільки примушує Путіна й надалі втручатись у справи України та інших країн світу.

Нова адміністрація США не виявлятиме належного інтересу до України

У середньо- та довгостроковій перспективі інтерес США до України формуватиметься під впливом низки факторів. Зокрема:

1) пріоритетності питання європейської безпеки у порядку денному нової адміністрації;

2) спроможності самої України реформуватись і перетворитись на "історію успіху" в регіоні;

3) наявності загроз з боку Росії для союзників США по НАТО у регіоні.

До того ж є підстави вважати, що обрання президентом США Дональда Трампа може мати значно негативніший вплив на українсько-американські відносини, аніж Гілларі Клінтон.

В такій ситуації нам потрібно посилювати взаємодію із зовнішньополітичними радниками ключових кандидатів та, по можливості, безпосередньо самими кандидатами. Серйозно сприймати та реагувати на заяви Дональда Трампа, не списуючи їх виключно на передвиборну кампанію.

Американська стратегія Києва

Американці люблять переможців. Україна має показати, що вона не країна-лузер. Продемонструвати це вона може тільки за допомогою успішного реформування.

Показовими для США будуть реформи Генеральної прокуратури та судової системи. Боротьба з корупцією є тестом на те, наскільки українська влада зацікавлена у Сполучених Штатах як стратегічному партнері України.

Приватизація державних підприємств у прозорий спосіб є важливим індикатором для американських інвесторів щодо зміни правил гри в Україні.

Державні підприємства не повинні вкотре стати цінними призами для олігархів — ось головний лейтмотив у меседжі як американських урядовців, так і бізнесменів.

Український бізнес має бути краще поінформований про нові можливості виходу на американський ринок, зокрема фактичне включення України до пільгової генералізованої системи преференцій, яка дала змогу зняти тарифні обмеження щодо 3500 товарних позицій.

Важливо, що внаслідок російської агресії вдалося посилити та вивести на новий рівень інституційний діалог у безпековій сфері. Однак надалі у безпековому діалозі зі США наголос має ставитись на людях та інституціях, а не на зброї.

Пріоритетом на середньострокову перспективу має бути продовження тренувань та навчань, реформування українських безпекових та оборонних інституцій за стандартами НАТО, а також інвестиції в український ВПК та спільне оборонне виробництво.

Україна могла б ініціювати на рівні підписантів Будапештського меморандуму (за винятком Росії) предметний перегляд зобов'язань, передбачених саме безпековими запевненнями, на які може розраховувати Україна і в майбутньому інші країни, котрі пішли шляхом ядерного роззброєння. 

Має бути чітке розуміння, які саме зобов'язання є чи могли б бути частиною безпекових запевнень з боку США та інших міжнародних партнерів.

Україна має довести, що вона може бути не тільки споживачем, а й контрибутором безпеки. Образ вічної жертви російської агресії не є перспективним.

Україна має сформулювати свій пакет пропозицій щодо внеску в європейську та міжнародну безпеку. Практичний досвід України у веденні гібридної війни, участь у миротворчих операціях, внесок у захист східного кордону ЄС від можливого неконтрольованого напливу біженців із Близького Сходу можуть суттєво сприяти посиленню позицій України як контрибутора європейської безпеки.

Також український уряд має відповідним чином комунікувати безпекові загрози, які несе в собі мілітаризація Криму, включно з технічною можливістю розміщення на території півострова елементів ядерної зброї.

Очевидно, українській стороні потрібно працювати над перезапуском інституційних механізмів у відносинах двох країн.

Це, зокрема, поновлення роботи Комісії стратегічного партнерства. Враховуючи нові реалії, доречним було б її закріплення на рівні президент України — віце-президент США (за аналогом Кучма–Гор) або щонайменше міністр закордонних справ України – державний секретар США.

В Україні, зокрема у Верховній раді, досить часто недооцінюють роль так званих стаферів (співробітників офісів конгресменів), фокусуючись на можливостях протокольно-символічних контактів з окремими конгресменами замість постійного робочого діалогу зі стаферами.

Особливо йдеться про важливість тих співробітників, які відповідають за зовнішню політику. Більшість із них ніколи не були в Україні. Українська сторона має бути зацікавлена в організації таких візитів і всіляко сприяти їх реалізації та змістовому наповненню.

Завдяки розвинутій у США горизонтальній ротації (переходу з одного відомства в інше) фахівці з питань України сьогодні є не лише в Державному департаменті, а й у Білому домі, офісі віце-президента Джо Байдена, Раді нацбезпеки США, Пентагоні.

Ще одна особливість – в української сторони є схильність і на політичному рівні підтримувати відносини з давніми прихильниками України у Вашингтоні, які представляють старшу генерацію політиків, чиї погляди щодо регіону сформувались під впливом холодної війни.

Фото president.gov.ua

Потрібно активніше працювати з новим поколінням американських десижн- та опініон-лідерів, які формувались в умовах після холодної війни і для яких Росія не становить загрозу, а вага України не може вимірюватись виключно її геостратегічним розташуванням.

"Самоцензура" щодо відносин з американською політичною та експертною спільнотою — не кращий спосіб для промотування інтересів України.

Ще один важливий інструмент просування інтересів України – лобізм.

Американські співрозмовники одностайні у тому, що жодне посольство, аналітичний центр чи організація з діаспори не здатні замінити професійну лобістську структуру, яка на постійній основі лобіюватиме інтереси України.

Україна має працювати над можливістю винайняти професійну лобістську структуру у Вашингтоні, яка б послідовно працювала на відстоювання інтересів країни у США.

На це потрібні кошти, але українські олігархи та політики успішно знаходили їх на лобістські кампанії для себе та своїх політичних сил. Відповідно, могли б зробити внесок і в державу Україна.

Автор: Альона Гетьманчук,

директор Інституту світової політики