Діями західних столиць керують не лише цінності, але й Realpolitik, і «Європейську правду» складно запідозрити у незнанні цієї тези. 

Водночас автор цих рядків точно не належить до тих, хто шукає «зраду» у кожній дії європейських партнерів. Нині (принаймні, до останнього часу) було достатньо підстав для оптимізму, бо цінності та Realpolitik, як правило, співпадали. 

Наш рух до демократії відповідає стратегічним інтересам ключових європейських столиць. Адже і в Берліні, і в Парижі, і в Лондоні, і тим більше у Варшаві не зацікавлені в посиленні нинішньої диктаторської Росії; натомість їм справді вигідно втримати Україну на європейському шляху.

Але новини останніх днів, а також те, що довелося почути в Брюсселі, справді бентежить.

В ключових країнах ЄС з’явилися заклики діяти в українському питанні собі на шкоду.

У «групі ризику», за нашими даними – Німеччина, Франція, Нідерланди. Надходила інформація про коливання Італії.

Наразі точку неповернення не пройдено, рішення не ухвалене і поки що про нього навіть не повідомляють для широкого загалу. 

Але дискусія, яка триває в Брюсселі між постпредствами країн-членів ЄС, вже вийшла назовні. Зокрема, про неї повідомлене вузьке коло експертів, що опікуються відносинами Україна-ЄС, та українські дипломати.

Йдеться – не здивуєтеся – знову про український безвізовий.

Ні, ідея відмовитися від «безвізу» навіть не звучить.

Не все так погано, як намагаються подати «ольгінські боти» - російські платні коментатори, що оселилися і на ЄвроПравді, і на інших українських сайтах. Усі без винятку столиці підтверджують, що політичне рішення про безвізовий для України вже є і воно не буде переглянуте. Його реалізація – питання часу. 

Та водночас в столицях країн-членів ЄС замислюються над тим, щоби ув’язати український безвізовий з іншими, масштабнішими рішеннями – зокрема, про загальний механізм призупинення безвізу (ЄвроПравда раніше повідомляла про його розробку, він стосуватиметься всіх держав, для яких ЄС раніше скасував візи – від Балкан до Туреччини, якщо та виконає безвізові вимоги).

Аргументи Берліна, Гааги (де особливо складна ситуація) та інших нескладно зрозуміти. В їхній основі – той самий Realpolitik: мовляв, ми готові скасувати візи, але водночас хочемо заспокоїти виборця.

Одна проблема – ідеологи цього підходу не усвідомлюють, яку загрозу містить цей шлях.

Євросоюз може власними руками зруйнувати важіль впливу на Україну. Єдиний справді працюючий важіль.

Не великий секрет, що більшість «складних» реформаторських законів вдалося ухвалити в парламенті виключно через те, що їх ухвалення вимагав Євросоюз в рамках тієї чи іншої програми. 

Рух до безвізового – так званий План дій візової лібералізації (ПДВЛ) – це найяскравіший приклад. 

І йдеться не лише про антидискримінаційні норми, які протиснули через Верховну раду виключно через вимоги ПДВЛ.

Якби не ПДВЛ, ми би точно не мали навіть нинішніх скромних успіхів у сфері протидії корупції. Не мали б європейських законів про спеціальну конфіскацію. Не створили би комплекс антикорупційних органів – НАБУ та спецпрокуратуру. А замість нинішнього органу з повернення активів (який ще не запрацював, але принаймні створений) Україна отримала би монстра з необмеженими правами, якого протягом більше ніж півроку лобіювала в парламенті так звана «група Пашинського».

Перелік далеко не повний, але антикорупція – та сфера, де вплив «безвізового плану» був найпотужнішим.

Ми маємо всі підстави для таких тверджень, адже були свідками цих процесів. Кожен із названих законів зустрічав шалений опір в парламенті і поза ним. Кожного разу голосів не вистачало. І кожного разу ключовим фактором успіху були роз’яснення ЄС та медійний тиск через «безвізовий, що зривається». Кожного разу доводилося з документами на руках особисто пояснювати кільком (а то й кільком десяткам!), що це – не фейк, що безвізовий справді скоро буде наданий, але лише за виконання переліку умов. 

Виключного переліку.

Та сама робота тривала в уряді, де далеко не кожен бажав виконувати вимоги «безвізового плану».

ПДВЛ був «чарівною паличкою» Брюсселя, яка часом вирішувала найскладніші проблеми.

Один з європейських дипломатів навіть написав на Facebook жарт про те, що Жан-Клод Юнкер, схваливши в грудні минулого року позитивне рішення по Україні, вирішив «викинути свою чарівну паличку», і тепер невідомо, чи будуть українці любити ЄС, як раніше.

Так само, схоже, думають і в деяких європейських столицях.

Та є проблема.

«Чарівникові» вірять лише доти, доки він здатен переконати, що його «паличка» справді працює.

В разі, якщо в Берліні, Парижі та Гаазі не усвідомлять цього та відтермінують безвізовий – нехай на деякий час, нехай лише для технічних процедур – ЄС «зламає» свою паличку і надовго втратить довіру українських політиків.

І коли наступного разу Гройсман та Томбінський, або ж його наступник, прийдуть до парламенту з проханням ухвалити той чи інший «проблемний» закон (тепер вже не для безвізового, а, приміром, для відкриття експорту), то відповідь буде неприємною для них: депутати без сумніву згадають про «безвізовий кидок». 

Адже будь-яке відтермінування буде сприйняте саме таким чином. А коли відтермінування завершиться і візи таки скасують, з Києва воно здаватися не виконанням обіцянок, а перемогою в дипломатичному двобої з ЄС (а цей двобій, без сумніву, буде, адже питання надто принципове для України).

Це і є той Realpolitik, про який німецькі, французькі та голландські політики часом просто не замислюються, не розуміючи специфіки України.

Дуже хочу, щоби європейські урядовці прочитали переклад даного тексту, замислилися над цією проблемою та зважили «за» та «проти» до ухвалення рішення, а не після, коли доведеться долати його наслідки.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор «Європейської правди»