Минулий тиждень у партійному житті ЄС характеризувався обговоренням сенсаційних результатів президентських виборів в Австрії.

На цьому тлі результати виборів до парламенту Республіки Кіпр залишилися на другому плані. Причиною стала передбачуваність результатів і перемога проєвропейських традиційних сил.

Однак нинішня виборча кампанія має важливу особливість - вона проводилася на тлі вкрай важливого переговорного процесу щодо возз’єднання Кіпру.

В неділю, 22 травня, кіпріоти обрали 56 депутатів національного парламенту. Загалом парламент країни налічує 80 місць, проте 24 із них "належать" турецьким кіпріотам. Цим самим влада зберігає місця в парламенті для території, яка знаходиться під впливом Туреччини.

Парламент є важливим органом ухвалення політичних рішень, незважаючи на те, що Кіпр є президентською республікою (президент країни обирається напряму громадянами і є водночас головою держави та уряду). Проте сам кабінет міністрів формується коаліцією у парламенті і відповідно зазнає чималого впливу від своїх колег-депутатів.

Саме тому подальший успіх переговорів про возз’єднання Кіпру значною мірою залежатиме від результатів цих виборів, а також від форматування майбутньої парламентської коаліції. 

Старе та нове у кіпрській політиці

Традиційно у кіпрських виборах змагаються дві основні політичні сили: християнські демократи (DISY) та соціалісти (AKEL). Ці дві партії змінюють одне одного в якості лідерів перегонів не одне десятиліття.

Цього разу змін не відбулося. Правляча DISY отримала 30,69% голосів, а опозиційна AKEL – 25,67%.

Однак є й відмінності. Обидві партії змогли сумарно набрати майже 57% усіх голосів, не дотягнувши до попередніх показників - раніше ці дві політичні сили набирали близько 2/3 усіх голосів. Наприклад, на попередніх виборах 2011 року сумарний результат обох основних політичних гравців Кіпру складав 67%.

Також незвичним для місцевої політики є високий рівень ігнорування громадянами виборів. І це при тому, що відвідування виборчих дільниць у цій країні є обов’язковим і небажання громадян проголосувати на виборах передбачає штраф або навіть ув’язнення!

Однак 33% зареєстрованих виборців 22 травня не дійшли до виборчих дільниць. На сьогодні це найнижча явка в історії країни. 

Низька відвідуваність виборів найбільше вдарило по соціалістах. Саме AKEL зазнала основної поразки на цих виборах, втративши рекордні для партії 7% порівняно з 2011 роком.

Лідер соціалістів знаходить пояснення своєї поразки у низькій явці, жаліючись на те, що виборець соціалістів не дійшов до дільниць (на попередніх виборах 2011 року явка склала понад 78%).

Основними темами опозиції стали поняття соціальної солідарності та критика економічної політики уряду християнських демократів. Виборець не почув або не повірив даній риториці, особливо зважаючи на те, що соціалісти були правлячою партією у період 2008-2013 року, коли економічна криза 2012–2013 років жорстко вдарила по економіці країни. Соціалісти тоді обрали шлях популізму та певного очікування, чим тільки поглибили негативні економічні процеси.

Як результат, соціалісти залишатимуться в опозиції, але їхні можливості як ключової опозиційної партії впливати на політику суттєво зменшилися.

Після обрання на позачергових виборах у 2013 році нового президента – лідера християнських демократів Нікоса Анастасіадеса новий уряд християнських демократів ухвалив низку досить непопулярних рішень про обмеження виплат по депозитах та прийняття досить складних умов міжнародної трійки позичальників.

Незважаючи на непопулярні рішення, втрати партії влади виявилися не такими й значними - у теперішньому парламенті партія отримає на два місця менше, скоротивши число депутатів з 20 до 18.

У будь-якому випадку, християнські демократи будуть неспроможні сформувати уряд самотужки.

Найбільш імовірною експерти називають коаліцію DISY та трьох партій демократичного спрямування. Менш імовірним сценарієм є широка коаліція з соціалістами.

Варіантів форматування коаліції багато, адже за результатами голосування до парламенту потрапили 8 політичних партій (на попередній виборах – 5).

Виборчий бар’єр подолали Демократична партія (отримала 14.5% голосів), Рух за соціальну демократію (6,18 %), Громадянський альянс (6%), Рух за солідарність (5,24%), Рух за екологію та охорону довкілля (4.81%), а також праворадикальний Національний фронт (3,71%).

На відміну від інших політичних сил, праворадикали "ΕΛΑΜ" вперше потрапили до парламенту Кіпру. Хоча у парламенті партія буде представлена лише двома депутатами, це вже викликало занепокоєння проактивної частини громадянського суспільства та деяких міжнародних організацій. Адже дану партію часом ще називають молодшим братом чи light version грецької "Золотої зорі". 

Перше засідання нового парламенту відбудеться 2 червня. На ньому будуть запропоновані формати майбутньої коаліції та обрано голову парламенту.

На сьогодні свої кандидатури озвучили уже три політичні партії – зелені, рух за соціальну демократію та рух за солідарність. Зазвичай спікер парламенту представляє іншу партію, ніж президент (який водночас є головою уряду), що забезпечує певний баланс влади і забезпечення прав меншості.

Офшори, російські кошти та допомога від Євротрійки

На відміну від багатьох інших виборів у ЄС, тематика кіпрських передвиборчих дебатів не містила теми мігрантів.

Очевидно, дана тема не є актуальною для країни, позаяк Кіпр не пропонує мігрантам вигідних соціальних пакетів чи високого рівня життя. Окрім того, Кіпр є островом, тобто не дуже зручною транзитною країною у досягненні омріяних заможніших держав Північної та Західної Європи.

Політична дискусія під час кампанії зосередилась на двох ключових для кіпріотів темах: економічний розвиток після кризи 2012-2013 року та врегулювання "замороженого конфлікту" з Туреччиною щодо об’єднання острову в одну державу.

Економічна дискусія на Кіпрі має свої особливості, зважаючи на складну природу місцевої економічної кризи. Це пов'язано із залежністю економіки острову від російських фінансових вкладень – Кіпр був однією з основних офшорних зон російського бізнесу.

При цьому природа кіпрського офшору відрізняється від класичних схем, де фактично відсутнє оподаткування великих капіталовкладень та засекречена інформація про власників/інвесторів (такими прикладами є переважно малі острівні держави, такі як Беліз, Британські Віргінські острови, Антигуа, Джерсі).

На Кіпрі подібна інформація є відносно відкритою (отримати її можна, сплативши за відповідну довідку офіційного кіпрського реєстру) та присутнє оподаткування капіталу. Дані питання, зокрема, регулюються загальноєвропейськими директивами, адже з 2004 року Кіпр є членом ЄС і відповідно притримується aquis communitare щодо фінансової прозорості та запобігання відмивання коштів. 

Тому Кіпр скоріше є офшором-посередником. Нерезиденти реєструють кампанію на Кіпрі, котра інвестує капітал уже в класичний офшор.

Іншим джерелом кризи були кіпрські банки, що вкладали кошти у сумнівні цінні папери, переважно грецькі. Після обвалу грецького фінансового ринку 2013 року на Кіпрі почалися значні проблеми з ліквідністю. Влада спочатку намагалась вирішити їх новими запозиченнями і підняттям бенч-маркінгових показників суверенного боргу.

Проте досить швидко погодилась на умови висунуті МВФ та отримала стабілізаційний транш від трійки позичальників (Єврокомісії, Європейського центробанку та МВФ). Дане рішення приймав уже новообраний на позачергових виборах президент. Тоді ж змінилася і парламентська коаліція.

В рамках антикризових заходів було обмежено виплати депозитів вкладникам кількох найбільших банків, а другий найбільший банк Кіпру – Laiki Bank – зазнав кризи і був оголошений неплатоспроможним. Також ряд обмежень було накладено на ріст заробітної платні, скорочення у державному секторі (зокрема, вчителів), пенсійну реформу.

Дебати під час передвиборчої кампанії зосередились навколо правильності політики правлячої коаліції - обмеження витрат та залучення коштів від міжнародних позичальників задля подолання наслідків економічної кризи 2012-2013 року.

Непопулярні кроки уряду були підсилені риторикою соціалістів, що вимагали "гідного життя та економічного добробуту для всіх, а не для декількох".

Християнські демократи не змінюють свою риторику і продовжують просувати свій "порядок денний": подальші складні реформи та економічні обмеження, зокрема в галузі оплати праці у публічному секторі, системі охорони здоров’я, приватизація деяких державних активів.

Хто за та хто проти об'єднання країни

Однак ключове питання - ставлення до об'єднання острова. В цьому питанні Кіпр дуже схожий на сучасну Україну.

Як відомо, острів на сьогодні розділений між власне Республікою Кіпр, що визнається усіма державами світу та є членом ЄС (з 2004 року), та північною турецькою частиною, котра була окупована Туреччиною у 1974 році і визнана на сьогодні єдиною державою світу – Туреччиною.

Обидві частини острова розділяє "зелена лінія", що знаходиться під опікою військової місії ООН. Розділеною є також і столиця країни – Нікосія (північна частина є столицею турецької частини Кіпру, тоді як південна – столицею Республіки Кіпр).

Фактично заморожений територіальний конфлікт не завадив Республіці Кіпр у 2004 році стати членом Європейського Союзу.

На початку 2014 року розпочався новий етап консультацій, а потім переговорів щодо вирішення питання територіальної цілісності Кіпру.

Попередня подібна спроба закінчилась невдачею у 2004 році, коли угода, розроблена за ініціативою тодішнього генсека ООН Кофі Анана, не була підтримана на референдумі у грецькій частині острова.

Сьогоднішній процес урегулювання відбувається знову ж таки за посередництва ООН та активної участі Великої Британії та США. Наразі сторони узгодили базові позиції і опрацьовують більш детально чотири ключові сфери – врядування, власність, європейські справи та економіку.

Країну планують об’єднати у федерацію, де будуть гарантовані права турецької меншини.

Також попередньо досягнута згода у питаннях відшкодування власності, що буде забезпечуватись спеціально створеним міжнародним фондом.

Питання, що планують обговорити в наступні місяці – деякі аспекти територіального узгодження, безпека та її гарантування.

Діалог став можливий завдяки активній позиції правлячої партії та лідера Турецького Кіпра Мустафи Акінці, котрий виграв вибори у квітні 2015 року з гаслами пожвавлення переговорів та об’єднання Кіпру в єдину державу.

Втім, більшість менших партій, що потрапили у парламент після виборів 22 травня у своїх передвиборчих кампаніях негативно характеризували даний переговорний процес: висловлювались позиції від визнання переговорів поразкою Кіпру до сумніву в перспективах даних переговорів.

Фактично тематику переговорів щодо об’єднання активно піднімали у передвиборчих дебатах саме малі партії, що намагались таким чином демонструвати відмінність своїх позицій від двох лідерів перегонів, артикулювати свої націоналістичні позиції (називаючи позицію переговорів слабкою і вимагаючи повернення Північного Кіпру до складу Республіки Кіпр).

Лідери перегонів – DISY та AKEL були фактично вимушені реагувати на дану риторику, проте не вважали її доречною у виборчій кампанії, адже "такі переговори та процеси люблять тишу та певну дискретність до часу досягнення компромісу".

При цьому втрата підтримки "великими партіями" та успіх малих показує - темпи об'єднання турбують виборців, а питання "зради" притаманне не лише українцям. 

Цим настроям підіграває й нова позиція Туреччини, що зберігає суттєвий вплив на північну частину острова, активно втручається у процес натуралізації турецького населення, що оселилось на острові після окупації. Також турецький Кіпр має чималі борги перед Анкарою, повернення або списання яких має бути вирішено перед об’єднанням.

Минулого тижня Туреччина спровокувала напруженість та тимчасове замороження переговорного процесу, порушивши неписані домовленості щодо офіційності визнання Північного Кіпру.

Під час Всесвітнього гуманітарного форуму президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган запросив лідера Північного Кіпру Мустафу Акінці на офіційний обід за участю представників ООН, куди також було запрошено президента Кіпру Нікоса Анастасіадеса.

Як наслідок, Анастасіадес проігнорував офіційний захід та скасував запланований черговий раунд переговорів, що мав відбутись у Стамбулі через день.

На сьогодні переговорний процес не поновлено, хоча є великі сподівання, що посередникам (насамперед Британії та США) вдасться вмовити сторони продовжити його.

Втім, майбутнє переговорів також залежить і від складу нової правлячої коаліції Кіпру. 

Як вже говорилося, переможець виборів не здатний сформувати уряд самотужки, а тому або мусить звертатися до "малих партій", більшість з яких мають протилежну думку щодо умов об'єднання, або формувати "велику коаліцію" із соціалістами.

Останній варіант досить складний з огляду на діаметрально різні погляди на економічну політику. Крім того, така коаліція може створити проблеми в діалозі Кіпру з Євротрійкою.

Натомість у такому варіанті парламентська коаліція буде будуватися навколо прибічників професійного і конструктивного переговорного процесу щодо об’єднання Кіпру. Це може призвести до історичного успіху переговорів.  

Українське питання

Українсько-кіпрські стосунки ніколи не перебували в центрі інтересів цих двох держав. Кіпр не є ані сусідом України, ані країною, що активно впливає на європейську політику.

Можна сказати, що наші країни були надто зосереджені на власних інтересах та проблемах, щоб цікавитись одне одним.

Та все ж Кіпр широко відомий в Україні як офшор (що технічно не зовсім вірно, як уже пояснювалось вище), чимало українських компаній інвестують в економіку острова свої капітали через відносно сприятливе оподаткування, зручну і вже відому фінансову інфраструктуру та відсутність мовного бар’єру (більшість кіпріотів знають російську мову).

Водночас в 2014-2015 році відбувся процес оновлення угоди про уникнення подвійного оподаткування (остаточно підписана наприкінці 2015 року), що встановив більш чіткі та прозорі правила фінансових стосунків для нерезидентів.

До того ж 

Кіпр був однією з останніх країн, що ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.

Не варто шукати тут якихось дуже глибоких внутрішніх причин.

По-перше, Кіпр традиційно є близьким до Греції, що також не була серед лідерів ратифікації. Фактично ці дві країни ратифікували УА майже одночасно.

По-друге, на Кіпрі є досить сильними формальні російські впливи. В країні проживає чимала російська діаспора, Кіпр належить до православної гілки християнства, досі актуальними лишаються фінансові зв’язки.

Хоч і не йдеться про той рівень співпраці та дружності стосунків Кіпру та Росії, що був до фінансової кризи, адже у 2013 році Російська Федерації відмовила Республіці Кіпр у кредиті для стабілізації фінансової системи.

Деякі аналітики зараховують Кіпр до гіпотетичних друзів України - окрім "образи" на Росію через кризу 2013 року, Кіпр послідовно обстоює територіальну цілісність держав відповідно до принципів ООН і не визнає жодних сепаратистських рухів, зважаючи на власну проблематику замороженого конфлікту.

З цього приводу президент Нікос Анастасіадес наголосив на потребі мирного та політичного врегулювання конфлікту на сході України, поваги до суверенітету, територіальної цілісності України та прав людини.

Автори: Катерина Сідаш, Ростислав Томенчук,

експерти Українського інституту міжнародної політики

Публікація здійснена в рамках проекту УІМП "Результати виборів в країнах-партнерах України", який розповідає про основні політичні сили, що беруть участь у кампанії, центральні теми обговорення та моніторинг присутності України в заявах, програмах, рішеннях партій, можливі наслідки для України та зміни зовнішньополітичних пріоритетів залежно від результатів голосування.