Мабуть, кожен український студент, який колись навчався або навчається в Польщі, знає пекло під назвою Шегині-Медика.

Це пішохідний перехід кордону з Польщею у Львівській області. Все достатньо просто і авантюрно.

Їдете з Києва до Львова потягом, зі Львова до Шегинів маршруткою, переходите пішки кордон (лише 1-2 години "простою" з місцевими контрабандистами), опиняєтесь у польській Медиці з її стихійним ринком української горілки, сідаєте в маршрутку до Перемишля... Вуаля – ось тепер всі шляхи в Шенгені вам відкриті.

Просто, чи не так? Ні, зовсім це не просто. Але дешевше, ніж все інше.

Коли квиток на прямий поїзд "Укрзалізниці" зі Львова до Кракова коштує близько 45 євро (1260 грн), і це при 334 км відстані, то питання відпадає саме по собі. Лишається додати, що потяг долає цю відстань за 8 годин!

З Перемишля (17 км від українського кордону) до Кракова я їздив за 10 злотих (65 грн). Ця ситуація відображає фундаментальну проблему – проблему транспортного сполучення України з Європою.

Чому це важливо? Без простого і зручного транспортного зв'язку ніхто в Україну їхати не буде.

Рівень туризму не зростає, країна залишається невідомою світові. Поки що, на жаль, дійсність саме така. І той факт, що Україна є найбільшою країною Європи, аж ніяк не допомагає.

Окрім бар'єрів Шенгену і ментальності, є ще один – транспортний.

Щоб побачити проблему, розіграємо ситуацію. Скажімо, є студент з Німеччини, який хоче відвідати Україну. Чому саме студент? Хоча б тому, що у цьому віці найбільше часу для мандрівок, а також найбільше бажання побачити щось нове. 

Але, звичайно, у більшості випадків все це подається у комплекті з обмеженим бюджетом. Отже, зазвичай європейський студент користується послугами бюджетних авіакомпаній – Ryanair, рідше Wizzair.

Зрозумівши, що Ryanair (який у сусідній Польщі літає за 11 (!) напрямками) в Україну просто не літає, він дивиться, що пропонує компанія Wizzair. А остання ніби і літає в Жуляни з низки європейських міст, але от ціни для лоукосту трохи завеликі. Приміром, до Гамбурга і назад, якщо бронювати за місяць, вийде близько 160 євро. Я, приміром, літав у березні до Копенгагена з Шарлеруа (Бельгія) за 10 євро в обидва боки.

Звичайно, все відносно, ціни постійно змінюються, але факт залишається фактом: в Україну таким шляхом їхати задорого.

Цей студент краєм ока дивиться ціни від українських (серед них МАУ, яку американський ресурс Business Insider вніс до трійки найгірших авіакомпаній світу) і світових авіаперевізників – і жахається. Йому таке задоволення точно не по кишені.

Йдемо далі. Подивимось тепер на автобусний транспортний ринок.

Дана сфера є найбільш доступною і розвиненою (якщо можна так сказати). Можливості є, маршрути налагоджені, інформацію можна знайти онлайн, ціни помірні.

Для нашого німецького студента це буде хороший варіант. Він може прилетіти Ryanair до Варшави і з Варшави на прямому автобусі Ecolines, Ukrlines чи місцевих компаній дістатися до Львова чи Києва. Те саме гіпотетично можна застосувати до Будапешта і Братислави.

Чи зручно це? Не зовсім. Багатогодинне стояння на кордоні відбиває будь-яке бажання автобусних пригод.

Добре, коли це Варшава, де, в принципі, знайти шляхи сполучення не надто важко. Але всі не будуть їздити з одного пункту.

В Словаччині прямі автобуси йдуть максимум до Ужгорода, Мукачева. З Будапешта – до Чопа.

Треба робити пересадки, а потім ще пересадки. Купити квитки онлайн в деяких випадках просто неможливо. На деяких маршрутах інформації англійською не буде.

І це додає клопотів німецькому студенту, клопотів, яких би він, швидше за все, не мав, їдучи до Нідерландів або Франції.

Але він не засмучується і відкриває сайт "Укрзалізниці". Бронювання квитків по українських маршрутах працює чудово (слава Богу, воно взагалі є).

А ось з міжнародним напрямом дещо складніше. Точніше, ніяк.

Ні купити квиток, ні навіть побачити розклад курсування поїздів по міжнародних напрямках на booking.uz.gov.ua не можна. Це сумно, дивно і незрозуміло.

Як, в принципі, багато чого іншого в нашій країні. Тому варіант з поїздом німецький студент вимушений взагалі відкинути, бо не має він бажання купляти "на місці" і перетрушувати різноманітні форуми в пошуках ціни і розкладу.

Ось такою є ситуація з транспортним сполученням України з Європою.

Воно ніби є, в нас є один лоукост (який на практиці виходить не таким вже й "лоу"), багато автобусних операторів і важкодоступні дорогі поїзди, але воно ще не в змозі конкурувати з європейським і не є зручним.

Постійні перешкоди розвитку авіаринку з боку чиновників і системи, електронна відсталість основних транспортних інтернет-ресурсів та небажання щось радикально змінювати призводять до того, що багато німецьких, британських, іспанських студентів ніколи не приїдуть до нашої країни.

Також за такої ситуації ніколи не відбудеться туристичного буму.

Країна залишатиметься в ізоляції і її імідж формуватимуть негативні сюжети новин, а не розповіді тих, хто побачив на власні очі красу України.

Автор: Павло Федикович,

студент Коледжу Європи (м. Брюгге, Бельгія),
тревел-блогер

для "Європейської правди"