Інтереси Франції на Сході Європи протягом тривалого часу були зосереджені передусім на Росії. Україна після набуття незалежності також довго була непослідовною у розвитку відносин з країнами ЄС, в тому числі з Францією.

Проте за останні два роки рівень співпраці суттєво змінився.

Україна потрапила до топ-10 пріоритетів зовнішньої політики Франції, що змусило Париж поглиблювати свої знання про Україну. Попри це на заваді цьому і досі стоїть відсутність якісної експертизи щодо України, а також проросійське політичне і бізнес-лобі. 

Як і багато інших держав-членів ЄС,

Франція досі вагається: створювати окремий український напрямок або підпорядковувати його зовнішній політиці щодо Росії.

Важливість Франції для України важко переоцінити, оскільки Франція є затятим захисником українського суверенітету та ключовим гравцем європейської безпеки, зокрема йдеться про роль Парижа в рамках "нормандського формату". 

Нині Париж розглядає Москву як конкурента ЄС на Сході, але як партнера на Півдні. Старий підхід "Росія передусім" через конфлікт в Україні поставлений під серйозний сумнів. Питання полягає в тому, як далеко Франція готова зайти у своїй підтримці українських зусиль з європейської інтеграції?

Можливості супроводжуються ризиками. Увагу Франції відволікають сирійська криза і проблема біженців. Поза тим, Франція працює разом із Німеччиною, аби поліпшити функціонування Європейського Союзу, який  переживає не найкращі часи через голландський референдум та дебати щодо виходу Британії.

І, нарешті, у 2017 році на Францію чекають президентські і парламентські вибори, і той факт, що частина і правих, і лівих політиків видаються більш проросійськими, ніж нинішня влада, може вплинути на подальші відносини між Києвом і Парижем.

У Франції існує політичний консенсус, що будь-яке розширення НАТО на пострадянському просторі є контрпродуктивним, оскільки це призведе до зростання напруженості у відносинах між країнами НАТО і Росією. Ця позиція переважала на саміті в Бухаресті 2008 року, коли Україні і Грузії відмовили у Плані дій щодо членства, і відтоді принципово не змінилася.

Метою дослідження Інституту світової політики є аналіз реальної ситуації у відносинах між Україною та Францією у трьох сферах партнерства: політичній, безпековій та економічній. Ми спробуємо ідентифікувати можливі напрямки для більш тісної співпраці між двома країнами, а також наявні та потенційні ризики.

Безпековий вимір

За останні два роки Франція, ймовірно, витратила більше політичних ресурсів в Україні, ніж за попереднє десятиліття.

Проте українсько-французькі відносини досі залежать від російсько-французьких відносин

у рамках криз на Близькому Сході, які наразі домінують у безпековому порядку денному Франції.

Так, Франція скасувала військовий контракт із Росією 2010 року на будівництво двох універсальних десантних кораблів-вертольотоносців (відомих як "Містралі"), але вона є далекою від того, щоб згорнути всю політичну і військову співпрацю з Росією. Франція виступає за повну імплементацію Мінських домовленостей, хоча є політичний консенсус, що розв’язання цього конфлікту може зайняти роки, навіть десятиліття, як у випадку інших "заморожених конфліктів", до розв’язання яких Франція (і одночасно - Росія) була залучена.

Нагадаємо про цей досвід. Франція є частиною Мінської групи ОБСЄ, створеної в 1992 році для сприяння мирному вирішенню конфлікту між Азербайджаном, Вірменією і Нагірним Карабахом. Під час російсько-грузинської війни 2008 року президент Ніколя Саркозі як чинний голова ЄС взяв на себе провідну роль у розробці мирного плану з шести пунктів. 

По-третє, Франція брала дуже активну участь у переговорах щодо Мінських домовленостей, як перших (вересень 2014 р.), так і других (лютий 2015 р.)

Слід відзначити, що у більшості випадків, і особливо в Мінському процесі, на залученні Франції наполягав Берлін, який хотів діяти спільно з Парижем, аби це не сприймалося як німецька ініціатива. Деякі українські посадовці відверто говорять, що, якби не позиція Німеччини, дуже малоймовірно, що Франція стала б частиною процесу.

Особливою ініціативою Франції у врегулюванні конфлікту, яку відзначають в Україні та яка отримала значну увагу ЗМІ та експертів, став "план Мореля", названий на честь ветерана французької дипломатії П’єра Мореля, який передбачав проведення виборів за спеціальним законом, але без повного відведення озброєних підрозділів та виведення іноземних сил.

Від початку Київ був дуже скептично налаштований щодо плану Мореля. Але зрештою, хоча Україна могла б відкинути цей план, базуючись на Мінських домовленостях, Київ загалом погодився з деякими елементами плану під час зустрічі у "нормандському форматі" в Парижі восени минулого року.

Російське лобі

Група "тих, хто розуміє Росію" у політичній верхівці, бізнес-елітах та інших верствах верхнього середнього класу здається численною, що непрямо, але все ж впливає на позицію щодо України.

Особливою проблемою є поширення у Франції настроїв проти ЄС, що цілком відповідають російським ідеям. 

Багато хто у Франції вважає, що Україна не є важливим регіоном з погляду економічних і політичних інтересів, а тому скоріше підтримує політику невтручання з боку Парижа (19%), тим часом як половина населення вважає, що Україна є територією інтересів Росії.

Це також пояснює той факт, що французька громадська думка не надто підтримує санкції; значна частина населення (76%) вважає, що санкції були ідеєю США, а вже потім їх підтримав ЄС. Додатково посилили підтримку РФ міграційна криза і терористичні атаки 13 листопада.

Говорячи про "друзів Путіна", насамперед згадують про ультраправу політичну діячку Марін Ле Пен. Вона є, ймовірно, найбільш залежною від зв’язків із Росією, зокрема, через фінансові відносини, але й інші консервативні партії все частіше проявляють проросійський ухил.

Однак проросійські настрої демонструють і більш рейтингові політики, що мають шанси на президентство. 

Серед кандидатів на праймеріз Франсуа Фійон (четвертий у рейтингу серед усіх кандидатів у президенти) із правої партії "Les Républicains" є, напевно, найбільш проросійським. Навіть більше за Ніколя Саркозі.

До того ж, Росія має потужних прихильників серед невеликої групи депутатів від Національної асамблеї до Сенату. Серед них десятеро (в основному правих) брали участь у візиті до Росії в липні 2015 р. з екскурсією Кримом: Тьєррі Маріані, Ів Поццо ді Борго, Ніколя Дюїк, Клод Гозген, Жак Міар, Патріс Вершер, Совьор Гандольфі-Шайт, Марі-Крістін Дельоз і Жером Ламбер (лівий парламентарій).

"Прокремлівські депутати" ефективно використовують владу для лобіювання російської позиції. Це стосується і резолюцій, прийнятих нещодавно французьким парламентом.

Так, 28 квітня 2016 року французькі законодавці в нижній палаті парламенту прийняли резолюцію, яка закликає до скасування санкцій проти Росії. Документ був прийнятий лише невеликою групою депутатів (55 з 577), які скористалися з відсутності більшості депутатів на засіданні.

Але вже 8 червня 2016 року більш м'яка резолюція щодо санкцій була проголосована у верхній палаті парламенту (Сенаті) із підтримкою абсолютної більшості депутатів (302 голоси "за" і 16 голосів "проти"). Обидві резолюції не мають зобов’язуючої дії для уряду, однак політичне значення документів, у тому числі в контексті передвиборчої боротьби, не можна недооцінювати.

Більш того, наступні вибори 2017 року, ймовірно, засвідчать перемогу партій консервативного політичного спектру і підуть на користь кремлівської адміністрації. Найбільш вигідний для України сценарій - перемога Алена Жюппе. 

Бізнес передусім

Лобістом російських інтересів залишається і французький бізнес.

Варто лише згадати про коментарі міністра економіки Франції Еммануеля Макрона під час його візиту до Москви в січні 2016 року. Спростовуючи офіційну позицію уряду, Макрон безпосередньо висловив надію на те, що антиросійські санкції буде скасовано не пізніше серпня цього року.

Його слова відображають прагнення французького великого бізнесу, у чиїх очах Франція та її європейські партнери "стріляють собі в ногу", коли місце компаній з ЄС у Росії швидко займають китайці та інші гравці.

Французький уряд перебуває під тиском французького бізнесу, який постійно скаржиться на значні економічні втрати від контрсанкцій, введених Росією. 

Хоча насправді заяви збитки французьких підприємств значно перебільшені.

Згідно з дослідженням Європейського парламенту, протягом року після введення санкцій експорт французької сільськогосподарської продукції в Росію впав приблизно на 200 млн євро. Однак, оскільки загальний обсяг експорту Франції до Росії знизився з 7,7 млрд євро в 2013 році до 4,5 млрд євро в 2015 році, публічний дискурс схильний помилково пов’язувати це зменшення торгівлі з дією санкцій.

Відповіддю на це може стати посилення співпраці французького та українського бізнесу. Однак поки Франція є відносно невеликим торговим партнером для України.

Попри те, що в Україні зареєстровано 170 французьких компаній, чверть із яких виступає у сільськогосподарському секторі, Франція посідає лише 26-те місце у рейтингу імпортерів українських товарів, маючи менше 1% від загального обсягу експорту за даними на 2014 рік. Франція посідає 10-те місце за обсягом імпорту до України (2,33% загального обсягу).

У 2015 році обсяг торгівлі між Францією і Україною зріс на 15%, з $1,3 млрд доларів США до майже $1,5 млрд. Водночас обсяг експорту з України до Франції залишився на рівні 2014 року. 

Слабкі ділові зв'язки не дозволяють французькому бізнесу стати лобістом "європейської України".

Великі французькі компанії, що працюють на українському ринку, а тому мають бути нашими союзниками, як правило, присутні і на ринку РФ. Причому часто у набагато більшому масштабі.

Чи є в України "французькі друзі"? 

У 2017 році на Францію чекають президентські і парламентські вибори, і той факт, що частина і правих, і лівих політиків є досить проросійськими, може вплинути на подальше поглиблення відносин між Києвом і Парижем.

Але чи є в України "французькі друзі"?

Загальна тенденція у французькій політиці полягає у тому, що всі політики, які підтримують Україну, є загалом проєвропейськими. Окрім нинішнього керівництва і членів правлячої коаліції, можна відзначити колишнього голову МЗС Лорана Фабіуса, Алена Жюппе, Алена Ламассура, Клода Малюре (всі троє представляють республіканську партію "СНР"), Ерве Морена, Маріель де Сарне, Жозе Бове і Ноеля Мамера.

Особливу увагу варто звернути на Алена Жюппе, який змагатиметься з екс-президентом Саркозі за номінацію кандидата в президенти від республіканців. Хоча навіть якщо Жюппе переможе, йому все одно доведеться враховувати позицію партії.

Що ж до політичних кіл, то найбільш антипутінською силою є "зелені" (насамперед, Алексіс Прокоп’єв), які є прихильниками проєвропейського курсу України.

З лідерів громадської думки насамперед варто згадати Бернара-Анрі Леві. Разом з іншими журналістами, письменниками та іншими діячами він заснував "Український комітет", спрямований на протидію російській пропаганді. Проте певні кола в Україні мають неоднозначні почуття до Леві, особливо після того, як він разом з одіозним бізнесменом Дмитром Фірташем запропонував створення "плану Маршалла" для України.

Іншими важливими союзниками України у Франції є деякі французькі друковані ЗМІ: "Le Monde", "Libération" або "La Croix" зазвичай демонструють позитивне ставлення до України.

На противагу цьому, права газета "Le Figaro" є більш критично налаштованою і регулярно схиляється до прокремлівських поглядів, так само, як і праві щотижневики "L’Express" та "Le Point".

З іншого боку, радіо і телебачення, на жаль, демонструють обмежене розуміння ситуації.

Слабкістю цих союзників є те, що вони не можуть висвітлювати одну тему впродовж більше ніж шести місяців. Саме ця особливість є причиною зростання "втоми ЗМІ від України".

До того ж, не варто перебільшувати "проросійськість" французького суспільства. Опитування громадської думки часто виявляються досить позитивними для України. Зокрема, за даними Pew Research Center (червень 2015 року), французи сприймають Україну більш позитивно, ніж очікувалося: більшість підтримує вступ України в НАТО, а близько 46% погоджуються з тим, що Україна може вступити до ЄС.

Рівень підтримки думки про те, що країни Заходу мають надати Україні економічну допомогу, досяг 67% (в порівнянні з 62% у США).

Більшість французьких громадян (46%) згодні з твердженням, що збройний конфлікт в Україні є спровокованим Росією, а 38% (проти 37%) згідні з твердженням, що між Росією і Україною точиться війна. Втім, частка населення, яка вважає події на Сході України громадянською війною, теж досить висока (42% проти 34%).

Нова французька стратегія України

У ситуації, що склалася, Україні слід розвивати діалог з Францією на всіх рівнях: не лише на президентському (президенти обох держав відповідають за зовнішню політику), але і на міжпарламентському.

Слід творчо підходити до підтримання інтересу французьких політиків до України.

Наприклад, Україна могла б утворити спільні групи між Україною, Францією і Німеччиною, особливо на міжпарламентському рівні, для обговорення питань, пов’язаних з Україною. Співпраця і довіра між Німеччиною та Францією могли б позитивно вплинути на дискусії щодо України, якби німецькі чиновники і депутати розглядали відповідні питання разом із французькими колегами.

Україні потрібно вести діалог із Францією щодо процесу децентралізації.

Слід домагатися кращих умов у площині візової політики, і тут важливі взаємні поступки.

Наразі іноземні інвестори мають поновлювати українські візи щороку, а їхні сім’ї повинні проходити через окремий процес, який може початися лише після того, як інвестор отримає свою візу. Понад те, вимоги щодо документів змінюються щороку. Ці процеси вимагають значних витрат часу і призводять до значних адміністративних витрат, ще більш ускладнюючи і без того не ідеальний інвестиційний клімат для французького бізнесу.

Варто підтримувати співпрацю з Францією у сфері безпеки. Символічна участь української армії у військових заходах за межами Європи, як, наприклад, робить Грузія, може стати дієвим способом підвищення рівня співпраці у галузі безпеки.

Україні слід розширити коло комунікаторів за рахунок громадських активістів, експертів і митців, представників місцевих органів влади. На відміну від Росії, Україна не має змоги фінансувати масштабні заходи або фінансово стимулювати певних осіб. Проте Україна має що продемонструвати у культурній та інших неполітичних площинах.

Слід залучати французькі компанії до приватизації у майбутньому, що дозволить значно підвищити інтерес Франції до регіону.

За умови здійснення вищезазначеного та наявності постійних дипломатичних контактів на всіх рівнях Франція має перейти до окремої зовнішньої політики щодо України, що не буде підпорядкована або пов’язана з Росією.

Ви можете також ознайомитися з повним тектом дослідження ІСП.

Автори: 

Леонід Літра, експерт Інституту світової політики,

Флоран Пармантьє, запрошений експерт Інституту світової політики, викладач Sciences Po

Публікація підготовлена у рамках проекту Інституту світової політики (ІСП) "Нова європейська політика: заповнюючи прогалини в інформації"