Моїй мамі 69 років, щороку вона їздить до рідної сестри у Польщу, щороку ми разом із нею проходимо один і той самий квест "Візовий центр: подання документів на польську візу".

Чому "ми"? Бо попри те, що моя мама при здоровому глузді і твердій пам’яті, має вищу освіту і користується інтернетом на рівні "пенсіонер advanced", на практиці їй все одно потрібна допомога із записом і заповненням візових паперів.

Тому варто поділитися багажем знань та "лайфхаків", що напрацьовані багаторазовим спілкування з візовим центром. В нашому випадку йдеться про ВЦ в Києві.

Та що там пенсіонери – от подруга Настя, відома журналістка, втомившись додзвонюватися у візовий центр, у відчаї пише: "Що робити?".

Лайфхак такий: записуватися через сайт. Навіть якщо вам відкрилася сторінка з обнадійливим написом "The service is unavailable".

Це не привід для відчаю: тисніть F5, і в якийсь момент вам таки випаде меню для призначення дати подання документів. Може так трапитися, що ви навіть заповните кілька сторінок, а потім вам знову скажуть, що сервіс unavailable. Без паніки: це звичайні робочі моменти, а не ваша зла доля. Тисніть знову F5 і починайте все спочатку.

Чи правильно це? Точно ні. Але це – реальність подання на польську візу.

Якщо ви записуєтеся через сайт, то раджу не використовувати Google Chrome. Там щось із Хромом категорично не сумісне. Особисто у мене вийшло через Мозілу. Ну і ще порада: усі дати вводьте вручну, а не через CtrlC-CtrlV. Бо коли ви вводите їх вручну, то система їх автоматично переформатовує у "правильний" для неї формат, а якщо через CtrlC-CtrlV - не переформатовує, і ви можете отримати повідомлення, що термін дії вашого паспорта не дозволяє оформити візу. А через це - довго думати, що ж не так із вашим паспортом...

Важливий нюанс: перш ніж починати грати в цю захопливу гру, перевірте, що ви таки оплатили послуги візового центру в Кредо-банку чи в Ідеа-банку і маєте на руках чарівний код. Спочатку код – потім запис. Інакше – ні.

Причому платити треба самостійно – допомогти мамі чи то колежанці і заплатити за них не можна. Такі правила банку.

А от чи можна додзвонитися і записатися по телефону – я не знаю. Кілька разів пробувала – і, як на мене, це безнадія. Але, може, є люди з позитивним досвідом.

Якщо ви призначили дату, роздрукуйте листочок із записом – він є частиною пакету документів.

Ну от, ви записалися на певний день і певну годину, зібрали всі документи і прийшли у візовий центр.

Без сумнівів і зайвих надій займайте найдовшу чергу на вхід. Прикмета 100%: та, що найдовша, то на Польщу.

Поки ви стоятимете, вздовж черги проходитиме працівниця і питатиме: "Чи є хто НЕ на Польщу?".

Шкода, що їй не спадає на думку перевірити запис у тих, хто стоїть. Приміром, поруч з нами стояла жінка, яка була записана на 12.30, а ми на 9.30.

На запитання, чому вона прийшла не у свій час, жінка відповіла, що в неї так приходить маршрутка, вона хоче подати документи раніше та побігти у своїх справах.

Звідси лайфхак номер два: не реєструйтеся на ранок.

На ранок приходять люди з вокзалів. Вони так само, як і жіночка з маршрутки, хочуть швидко все поробити і піти у своїх справах. Тому якщо є змога зареєструватися на другу половину дня, то це позбавить вас черги і роздратування.

Таке враження, що візовий центр перекладає відповідальність за свою недбалість на... несвідомість своїх клієнтів. Мовляв, то вони самі винні, що приходять не у свій час.

Але, соррі: я не платила за послугу вчасного приходу жінці з маршрутки, я платила візовому центру, і чимало, як на українські реалії – 525 гривень – за право подати документи у той час, на який я записалася. Та ще й доклавши для цього чимало зусиль.

Якщо кожен має свій час, то чому візовий центр приймає не по часу? Чому жінка, що записана на 12.30, подає документи перед нами, які записані на 9.30? А головне: чому працівник центру їх бере? Що цікаво: минулого року візовий центр жорстко контролював таймінг і ані черг не було, ані натовпу, і ніхто не нависав один в одного на голові. 

Насправді ж наявність черг просто вигідна візовому центру. Фінансово вигідна.

Бо тепер є не тільки черга, а й послуга VIP-подання документів – тобто без черги. Не знаю, чи була така послуга торік – ми провели не так багато часу у візовому центрі, щоб завважити це. А цього року я би навіть спокусилася, якби це коштувало, як таксі, проте це коштує, як літак – 75 євро.

Далі – ще кілька порад.

Лайфхак 3: купіть страховку за межами візового центру. Це дешевше.

Лайфхак 4: якщо ви все ж таки купуватимете щось із послуг візового центру, майте при собі готівку. Це дуже смішно, але розплатитися карткою у візовому центрі не можна.

Натомість – знову суперпослуга: ви не можете заплатити їм у касі карткою, але вам запропонують зняти з неї готівку під грабіжницькі 2%.

Ну і ще сумнів, який закрадається після здачі біометрії: моя мама здавала відбитки пальців десь із півгодини. Ледь-ледь. По одному пальцю. Їй вдалося. 

А от подрузі – ні. Її відбитки не змогли відсканувати – у візовому центрі їй сказали, що вона належить до тих людей, у яких дуже слабко виражені папілярні лінії. Ще одна подруга довго здавала відбитки пальців, а потім їй прикордонник на польському кордоні доводив, що "то не є пані".

А я собі так міркую: синдром Негелі, за якого не можна зняти відбитки, трапляється в одного на мільйон осіб, а в моєму оточенні їх вже кілька.

Причому все життя у них було з пальцями все гаразд, а тут у візовому центрі з’ясувалося, що пальці в них "не такі".

Хоча легше припустити, що то або обладнання "якесь не таке", або знову намічається VIP-послуга – здача відбитків на нормальному сканері.

Автор: Леся Ганжа,

для "Європейської правди"