Підводячи підсумки проекту #BeEuropean, який протягом останніх двох місяців проводили Міністерство закордонних справ, Представництво Євросоюзу в Україні, сайт "Європейська правда" та "Радіо ЄС – Європейська станція", ми не можемо ще раз не нагадати, які чудові історії нам надсилали. 

Адже вислів "бути європейцем" має дуже багато значень. Деякі з них виявилися вражаючими навіть для нас.

Саме тому ми вирішили ще раз опублікувати історію від одного з двох переможців проекту – Анни Скороспєлової з міста Енергодар (Запорізька обл.).

А принагідно хочемо нагадати: хоча конкурс вже завершився, ЄвроПравда завжди буде рада історіям наших читачів про те, що ж насправді означає #BeEuropean. А отже - не забуваємо заходити на сторінку проекту.

* * * * *

Я була в Берліні на незвичайній екскурсії, яку вів колишній безхатченко на ім’я Дітер. Це була зустріч, яка перевертає свідомість.

Виявляється, будь-який громадянин Німеччини ризикує опинитись на вулиці, якщо погано виконує свою роботу. Історія Дітера проста: працював плиточником, винаймав квартиру, як і 90% жителів Німеччини.

Якщо подібний робітник припускається трьох помилок, його звільняють. Так сталося і з нашим співрозмовником.

Естет за своєю природою, власник бібліотеки, яка налічувала 10 тис. книжок, Дітер втратив роботу. За квартиру не було чим платити.

Ще більш погіршило ситуацію запалення легенів...

Одужавши, він пішки з маленького містечка дістався Берліна. Там пристав до групи безхатченків, які сиділи на вентиляційних решітках і вбирали в себе тепле повітря підземних коридорів.

З ними Дітер провів чотири місяці. Це був час міцної дружби, голоду і хвороб.

Дітер приводить нас до затишного скверу та пояснює, що тут найзручніші лавки в усьому Берліні, а он за тими кущами завжди можна сховатися від поліцейських, які щодві години змушують сплячого безхатченка змінювати місце для сну.

"Серед нас був Борис. Він не мав руки, проте ніколи не повертався з супермаркету без подарунків. Він виконував будь-яке замовлення – якщо комусь хотілося цигарок, кави або ковбаси, він приносив необхідне, і охоронці жодного разу не впіймали його, хоча він заходив завжди в один і той самий магазин", – згадує Дітер.

Криміналізація безхатченків нерідко має свідомий характер. Вони навмисне "попадаються" правоохоронцям, коли відчувають настання "важких часів": якщо накопичили борги, немає затишного місця, щоб перезимувати, тощо.

Потрапивши до в’язниці за навмисно вчинене нетяжке правопорушення (наприклад, систематичний безквитковий проїзд), безхатченки можуть близько трьох місяців розраховувати на безкоштовну медичну допомогу, харчування, а також отримують можливість працювати та заробляти кошти, щоб повернути борги.

Крім того, безпритульні не мають права порпатися й забирати щось зі сміттєвих баків, адже таким чином вони… крадуть сміття у держави. І берлінські бездомні цей факт добре усвідомлюють.

До речі, така заборона дуже ускладнює здійснення типової "улюбленої справи" всіх безхатченків світу – збирати порожні пляшки.

У Німеччині вартість пляшки закладають у чек, іноді навіть вказують окремо, скільки ви заплатили за пляшку, а скільки – за її вміст. Тож можна розраховувати, що, здавши пляшку, ви повернете від 8 до 50 центів.

Друг Дітера на такому "бізнесі" мав щодня до 70 євро прибутку.

"Своїми екскурсіями я намагаюсь розвінчати кілька міфів про безхатченків. Наприклад, кажуть, що від нас смердить, бо ми рідко миємось. Нічого подібного! Ми знаходили можливість прийняти душ, випрати речі та навіть висушити їх взимку (показує на пам’ятку сучасного мистецтва, яка являє собою переплетені труби).

Ось ця конструкція завжди має всередині тепле повітря, тож я вважаю це найкращою сушаркою Берліна! А сморід з’являється, коли тіло гниє. Гниє воно після морозів. В мене, наприклад, немає половини пальців на ногах – відморозив тієї зими", – зітхає Дітер.

Одного чудового дня Дітера побачив правоохоронець і запропонував пройти реабілітацію під наглядом соціального працівника. Дітер, звісно, погодився, він виконав ряд складних умов, наприклад, ходив тричі на тиждень за кільканадцять кілометрів пішки, щоб поставити позначку, що він не "зірвався".

Зараз Дітер – цілком порядний житель мегаполісу, який отримує виплати та підробляє екскурсоводом в організації, яка опікується безхатченками.

Через цю "халтуру" він недоотримує 33% призначених соціальних виплат, бо екскурсії  – це вже дохід. Але Дітер любить показувати свій Берлін, і багатьом це здається цікавим.

Також він любить палити, читати, їсти суші і пити каву. Єдине, за чим шкодує – це за своєю колекцією книжок, яку лишив на квартирі.

"Я дуже вдячний одній жінці, дружині бізнесмена, яка щовівторка приходила до нас і забирала речі, які ми хочемо випрати. На ранок вона приносила нам чисту білизну. Потім її родина кудись переїхала.

А ще якось мені перепав костюм від Армані. Біля мене зупинилась дорога автівка, з неї вийшов чоловік. Він роздивився мене добряче і сказав, що костюм має мені личити. Тоді дістав з заднього сидіння абсолютно новий костюм з биркою і віддав мені.

Потім я в такому одязі прийшов до університетської кав'ярні, купив брошуру з теорії механіки і сів читати. За 10 хвилин мене спитали, чи я не той новий професор, який буде викладати з наступного тижня?... Це була одна з кращих митей мого життя!" – ностальгує Дітер.

Такі екскурсії організовує громадська організація "Stadtsichten". Це одразу і стартап, і соціальне підприємництво, й екскурсійні тури, і спосіб привернути увагу до безпритульних, і засіб знайомства з особливим культурним виміром "іншого міста".

Є суттєвий відсоток серед безхатченків, для яких такий спосіб життя – це свідомий вибір.

Але якщо ти опинився на вулиці через власну нерозсудливість, держава і суспільство не відвернуться і не вважатимуть тебе кимось гіршим за інших. Європа дає можливість починати життя з чистого аркуша. В якій би халепі не опинився європеєць, якщо він прагне кращого життя, він його матиме.