Упродовж двох десятиріч у румунському публічному просторі Україна позиціонувалася як недружня держава.

Український інформаційний простір і політичні оцінки відповідали взаємністю – високий рівень підозрілості, недовіри і навіть ворожості до сусідньої держави були звичною справою.

Та останні роки стали для наших країн часом "перевідкриття" одне одного.

2014 рік розставив крапки над "і" – ті, хто присягався у вічній дружбі, здійснили акт агресії проти України.

Натомість Бухарест, який часом сприймався в Україні як чи не головна загроза національній безпеці, допоміг Києву.

Звичайно, ренесанс українсько-румунської співпраці не привів до врегулювання багажу проблем, які накопичилися за понад двадцять років напружених відносин, але зараз принаймні з’явилася надія на розвиток довірливої співпраці, яка ґрунтується на підході security first.

Поява спільної загрози змусила сусідів переглянути відносини; проте поки що зарано говорити, що обидві країни повністю перегорнули сторінку недовіри.

Багаж недовіри

Після 1991 року у відносинах двох країн часи підйому змінювалися періодами конфліктів, і других було явно більше.

В 1997 році ми підписали Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією, та експерти згадують, що його коренем було не справжнє "добросусідство", а інші мотиви.

Бухарест мав продемонструвати Заходу відсутність територіальних претензій до сусідньої країни – це було вкрай важливо, зважаючи на прагнення Румунії здобути статус кандидата на членство в НАТО. Для української влади так само було важливо вирішити питання, пов’язані з кордоном.

Найгостріші дискусії, які не дозволяли країнам рухатися вперед, точилися навколо захисту прав румунської меншини в Україні та української в Румунії, делімітації континентального шельфу в Чорному морі, створення глибоководного суднового ходу річки Дунай-Чорне море на українській ділянці дельти, а також ситуації з Криворізьким гірничо-збагачувальним комбінатом.

Усі ці питання виникали на тлі взаємної підозри щодо нещирості сторін.

Українська влада підозрювала Бухарест у намірах втілити проект "Велика Румунія"; румунські можновладці не довіряли багатовекторній політиці Києва.

2014 рік став поворотним моментом у відносинах між двома країнами.

Румунія першою з країн ЄС ратифікувала Угоду про асоціацію з Україною.

Так само у 2014 році було підписано угоду про малий прикордонний рух, який надав можливість для майже півмільйона українців, котрі проживають у 30-кілометровій зоні на кордоні з Румунією, їздити до сусідньої країни без віз.

(Варто додати, що переговори про це точилися ще від початку президентства Ющенка, але не було згоди румунської сторони. – ЄП)

 Підтримка Євромайдану і чітке засудження російської агресії Румунією значною мірою визначили нову двосторонню динаміку.

За останній рік президенти двох країн зустрілися чотири рази, в тому числі у 2015 році румунський президент відвідав Київ, а за рік український лідер побував у Бухаресті.

Серед досягнень, які свідчать про зміну духу співпраці, варто згадати відкриття румунського консульства в селищі Солотвино на Закарпатті, скасування оплати за отримання довгострокових (національних) віз і спільні прикордонні патрулювання для боротьби з контрабандою.

Є сподівання, що цей перелік продовжиться: вже оголошено про плани відкрити пряме залізничне та авіасполучення між столицями, автобусне сполучення Чернівці-Бухарест.

Важливу роль у зміні стосунків Києва та Бухареста зіграла зміна президента Румунії.

Новий керівник країни Клаус Йоханніс, на відміну від свого попередника Траяна Бесеску, не настільки обтяжений історичною спадщиною у своєму підході та в своїй риториці до України.

При цьому змінилася й глобальна зовнішня політика країни. Румунія, чиї регіональні амбіції не мали спроможності вийти далі молдовського напрямку, сьогодні постає як один із ключових гравців у Чорноморському басейні та навіть Центрально-Східній Європі, поступово перебираючи естафету регіонального впливу у Польщі.

Безпека понад усе

Приводом для активізації двосторонніх відносин стало усвідомлення спільних безпекових загроз.

Якщо досі у Румунії не до кінця вірили в прозахідний курс України та допускали надмірну залежність керівних кіл сусідньої країни від Росії, то після анексії Криму та воєнних дій на Донбасі у Бухаресті відбулася переоцінка викликів.

Мілітаризація Криму, що розташований всього за 300 км від узбережжя Румунії, перетворюється на головну загрозу для країни, яка вже є членом НАТО.

Агресивні дії РФ складно не помітити. У квітні 2016 року Росія офіційно провела навчання з блокування Чорноморських проток. А після того, як Румунія і США запустили на румунській базі Девеселу комплекс протиракетної оборони НАТО, президент Путін особисто виступив із погрозами Бухаресту.

Румунія виступає лідером із координації регіональних зусиль для розбудови безпекового балансу – а фактично для розробки контрзаходів проти російських провокаційних дій у Чорному морі, таких як створення флотилії НАТО в Чорному морі за участі Румунії, Болгарії та Туреччини (щоправда, Софія зайняла в цьому питанні досить обережну позицію). Своє бажання долучитися до ініціативи висловила Україна; не виключено, що до неї приєднається і Грузія.  

Україна, таким чином, може стати зв’язною ланкою в регіональній безпеці.

Президент Порошенко також виступив із ідею створення військової бригади спільно з Румунією і Болгарією (за прикладом УкрЛитПолБригу). Болгарія, проте, може виступити проти участі України, аби уникнути конфронтації з РФ.

Погляд у майбутнє

Безпекові ризики поєднують ключові інтереси України та Румунії.

Та це не означає, що в обох країнах забули про проблеми, накопичені в минулому. Вочевидь, Київ і Бухарест вирішили не піднімати їх на-гора в період більших загроз (воєнна машина Росії, тероризм або дезінтеграційні настрої в ЄС).

Хай там як, сторони не зможуть уникнути необхідності вирішення питань, які стоять на порядку денному вже понад два десятиліття. Не виключено, що для їхнього вирішення знадобиться залучення третьої сторони (міжнародних організацій). Такий підхід може викликати шквал критики в публічному просторі України, адже ще свіжі спогади про програш України в Міжнародному суді ООН в 2009 році (щодо делімітації Чорного моря у суперечці якраз із Румунією).

Утім, іншого виходу, аніж апеляція до третьої сторони, в обох країн може не виявитися. 

Відносини, рушієм яких є спільна загроза, не можуть бути ефективними.

Тому важливо вивчити нові шляхи кооперації, аби партнерство було цілковито незалежним від російського чинника. У зв’язку з цим можна розглянути низку рекомендацій:

Безпека та кібербезпека

Україні варто брати активну участь у безпекових ініціативах Румунії. Важливо підтримувати діалог щодо створення Чорноморської флотилії, у складі якої перебував би щонайменше один український корабель, а також створення військової бригади спільно з Румунією і Болгарією. Брати участь у військових навчаннях, спрямованих на боротьбу в умовах гібридної війни та подолання зовнішніх загроз. Переймати досвід у сфері кібернетичної безпеки.

Трикутник Україна-Польща-Румунія

Сприяти регіональним ініціативам Румунії щодо координації зовнішньополітичних зусиль – зокрема, щодо створення трикутника Україна-Польща-Румунія.

Реформаторський досвід

Підтримувати тісний секторальний контакт із Румунією – особливо щодо боротьби з корупцією. Організувати активний обмін досвідом між румунськими та українськими інституціями для боротьби з корупцією під егідою ЄС.

Енергетична безпека

Втілювати взаємовигідні проекти в енергетичній сфері. Продовжувати діалог щодо можливих реверсних поставок румунського газу до України (адже румунський видобуток постійно зростає. – ЄП).

Вирішення проблемних питань через арбітраж

Вирішувати наявні двосторонні проблеми партнерському дусі, а в разі нездатності залучати треті сторони – арбітраж або міжнародні організації (ОБСЄ, Рада Європи тощо).

Меншини

Україна має забезпечити належні умови для захисту культурних прав румунської меншини. Заходи з боку української сторони не можуть бути меншими від тих заходів, які впроваджує румунська сторона щодо української меншини.

Не президентами єдиними

Підтримувати розвиток діалогу на різних рівнях, особливо на парламентському та громадському. Обидві країни мають надавати фінансову підтримку організаторам конференцій, робочим групам та бізнес-проектам, спрямованим на сприяння двостороннім контактам.

Умови для торгівлі

Результати в боротьбі з корупцією (із застосуванням румунського досвіду) могли би надихнути інвесторів із Румунії виходити на український ринок. Можна провести низку бізнес-форумів між двома країнами, аби пожвавити економічну співпрацю на рівні малого та середнього бізнесу.

Молдовський чинник

Поглиблювати кооперацію з Республікою Молдова та Румунією, зокрема – щодо реформування "Східного партнерства".

Придністровський чинник

Продовжувати діалог щодо придністровського врегулювання, враховуючи спільний інтерес з обмеження впливу Росії на безпекову ситуацію в регіоні.

Можна розглянути, серед іншого, такий креативний підхід, як гарантування безпеки повітряного простору Республіки Молдова у разі згоди на це Кишинева.

Транспортне сполучення

Сприяти вирішенню проблем транспортного сполучення – зокрема, щодо запуску прямого авіасполучення між Києвом та Бухарестом.

Публікується зі скороченнями. Завантажити повний текст аналітичної записки можна тут.

Автори: Сергій Солодкий, Іляна Ракеру,
Інститут світової політики

Публікація підготовлена у рамках проекту ІСП "Аудит зовнішньої політики України".

Цей проект виконується за підтримки "Чорноморського фонду для регіональної співпраці" Німецького фонду Маршалла (BST GMF), а також проекту "Об’єднуємося заради реформ" (UNITER), що реалізується Pact в Україні за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).