Українська влада вже не перше десятиріччя часто згадує про те, що очікує на нові інвестиції.

Але на інвесторів не можна тільки чекати. Їх необхідно шукати, їх потрібно заохочувати і переконувати. Під словосполученням "залучення інвестицій" мається на увазі активний пошук і створення привабливих умов, а не пасивне очікування на потенційного інвестора. Тут "стратегія пошуку" Польщі і "стратегія очікування" України відрізняються.

І є низка прикладів, які це доводять.

Приміром, коли йдеться про спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ).

Вони, як "легалізовані офшори", мають стимулювати бізнес інвестувати в економіку країни, створювати нові робочі місця і залучати новітні технології виробництва. Їх місією є заохочення як іноземних, так і національних інвесторів для направлення капіталу в менш привабливі, на перший погляд, регіони.

Для досягнення таких цілей держава розвиває інфраструктуру, транспортну розв’язку навколо такої зони та надає податкові пільги підприємствам, які зможуть забезпечити довготривалий цикл інвестицій. Стандартною практикою є звільнення інвестора на певний період від податку на прибуток та податку на нерухомість.

Україна – СЕЗ на папері і "очікування" на інвестиції

Україна раніше за Польщу зробила перший крок до створення СЕЗ, схваливши ще у 1992 закон "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон".

Та, на жаль, в цей період економіка в Україні почала стрімко падати, інфляція досягала величезних показників, а внутрішня ситуація була дуже нестабільною. Так, перші СЕЗ були створені лише в 1998 році – за шість років після прийняття закону.

На сьогодні теоретично існує 11 СЕЗ та 9 територій пріоритетного розвитку (ТПР).

Проте існують вони справді лише теоретично.

У 2005 році законодавство змінилося і тепер твердить, що "суб’єкти господарювання у СЕЗ і на ТПР здійснюють свою діяльність за загальними правилами оподаткування та не мають жодних спеціальних преференцій".

Існує також СЕЗ "Крим", створення якої вже після окупації Криму Росією є загадковим для економістів.

Отже, в країні, яка вже більше двох років отримує цільові кредити, а в економіці не вистачає коштів, не створюються реально діючі СЕЗ, з реальними пільгами, з реальною підтримкою і гарантіями держави.

Польща – СЕЗ у реальності і пошук інвестицій

Польщі були відомі програні "бої" за великих інвесторів, які вирішили вкласти капітал у сусідні країни: Словаччину чи Чехію, де їм запропонували більш привабливі умови.

Зробивши відповідні висновки, Варшава постійно підвищує рівень конкурентоспроможності економіки та рівень інвестиційного клімату.

Для цього використовують різноманітні заходи – у тому числі спеціальні економічні зони.

Польща прийняла закон про функціонування СЕЗ на два роки пізніше за Україну (у 1994-му). Та перша СЕЗ була створена вже 1995 року. У 1996-му було засновано дві СЕЗ, а в 1997 році – ще десять.

Разом створено 15 СЕЗ, 14 з яких працює і дотепер. Початково пільги мали надаватись на 20 років, до 2016/2017 року. Але вже у 2003-му, більш ніж за 10 років до кінця цього терміну, Кабмін Польщі ухвалив рішення продовжити діяльність СЕЗ до 2026 року, що було відповіддю уряду на зростання світової конкуренції за інвестиції.

СЕЗ в Польщі охоплюють, як правило, від двох до чотирьох регіонів (воєводств), що забезпечує координацію і співпрацю між регіонами і запобігає концентрації інвестицій в одному місці. Деякі воєводства, залучені до однієї СЕЗ, навіть не межують одне з одним.

У 2015 році загальна площа СЕЗ Польщі сягнула 18,7 тис. гектарів, що дорівняє площі Львова.

Причому створені зони не є статичними: протягом останніх 10 років, з 2004 року, їхня загальна площа зросла втричі (з 6,5 тис. гектарів) і постійно збільшується, оскільки відкриваються нові майданчики для інвестицій.

Станом на 2015 рік в СЕЗ було залучено орієнтовно $34 млрд (за середнім курсом 1995-2015). Протягом останніх 20 років видано майже 2700 інвестиційних дозволів, а роботу знайшли близько 300 тис. людей.

Українському уряду варто замислитись над заснуванням реальних СЕЗ, в яких інвестиції були б захищені і підтримані як центральною, так і місцевою владою. Поляки почали це робити 20 років тому, і що найважливіше, не припинили цю роботу й досі.

Найважливішою тут є передбачуваність. Інвесторам, які планують вкладати капітал наступні 5 чи 10 років, потрібні гарантії отримання прибутків, незважаючи на політичну ситуацію в країні чи зміну уряду.

Причому Україні потрібно конкурувати не з Росією чи Білоруссю, а з Польщею, Словаччиною чи навіть Німеччиною. Для цього потрібна конкурентна ідея, перевага і конкретні заходи, спрямовані на залучення іноземних інвестицій, яких поки що не помітно.

Приклад промоції – агентство і сайт як візитка

Можна почати від найпростішого – створення доступного інвестиційного центру, який був би в змозі надати актуальну і достовірну інформацію потенційному інвестору.

В Польщі вже в 1992 році (!) засновано Державне агентство з питань залучення інвестицій, яке зараз перетворилося на Державне агентство з питань інформації і залучення інвестицій, метою якого була і є підтримка економіки шляхом залучення іноземного капіталу.

Сайт агентства доступний сімома (!) мовами: англійською, німецькою, французькою, корейською, китайською, японською та, звісно, польською.

На сайті є актуальна інформація про інвестиційні можливості та заходи, спрямовані на промоцію Польщі та польського бізнесу за кордоном.

В Україні інвестиційне агентство зі схожими повноваженнями відсутнє. Відсутній навіть урядовий сайт, на якому була б зібрані вся інформація задля промоції інвестиційних можливостей.

Сайт Міністерства економрозвитку та торгівлі перекладений тільки англійською мовою, а розділ, присвячений інвестиційній активності, недоступний навіть англійською.

Скріншот сайту МЕРТ станом на 23 червня 2016 року

Це – дуже наочна ілюстрація.

З одного боку, можна починати від маленьких і відносно низькозатратних кроків, як-от створення професійного сайту та найм буквально декількох людей зі знанням іноземних мов, які були б в змозі продати бренд "Україна".

Це не так багато. Жодних сумнівів, що в Україні достатньо освічених людей, які здатні це зробити.

Та одночасно із цим політикам потрібно попрацювати над іміджем країни, як стабільної, передбачуваної і здатної дотримуватись правил і права. України як місця, де гроші не зникнуть, рейдери не відберуть процвітаючого підприємства, де продукцію можна буде доставити якісними шляхами, де вантаж не застряє на довгий час на митниці чи не "розчиняється" в повітрі на шляху від точки А до точки Б.

Цього для початку мало би бути достатньо.

Автор: Матеуш Бялас,

Школа управління Українського католицького університету,

для "Європейської правди"