23 червня понад 46 млн британців зробили вибір, який вже встигли охрестити вирішальним для всього європейського континенту. І недарма.

Адже вихід Британії з ЄС несе не лише прямі загрози, які вже відчув британський фондовий та валютний ринок.

Brexit також загрожує "парадом референдумів" в інших країнах-членах. За песимістичного сценарію може йтися навіть про крах європейського проекту та глобальну економічну кризу, а за оптимістичного - про зростання популярності крайніх правих в Європі.

Нинішній прем’єр-міністр Сполученого Королівства Девід Кемерон пообіцяв провести плебісцит щодо членства в ЄС ще напередодні парламентських виборів, навесні 2015 року.

Та за іронією долі, референдум пройшов в абсолютно нових умовах, коли Європа ослаблена терористичною загрозою та міграційною кризою.

І якщо в 2015 році голосування британців щодо членства в ЄС могло стати штатною подією з цілком передбачуваною перемогою проєвропейськи налаштованих виборців, то в червні 2016 року результат був абсолютно не прогнозованим.

Власне, непередбачуваність і стала головною ознакою британського волевиявлення.

Недарма букмекерська контора Betfair отримала рекордні в історії політичних подій ставки на 100 млн фунтів.

Чим же пояснюється така непрогнозованість?

Від самого початку жодних сюрпризів не очікувалося. Обидва табори готувалися до агітаційної компанії з чіткими аргументами, що вже неодноразово звучали в ЗМІ, та з досить сталою підтримкою. Прибічники членства в ЄС мали близько 50% підтримки, противники – до 40%.

Розрив не надвеликий, але вагомий. Та місяць з місяцем ставало все очевидніше: проблеми є.

Кількість прибічників членства не зростала, а часом навіть падала; табір Brexit здобував нові очки, а з часом – навіть вийшов у лідери.

І ані численні листи європейських політиків із закликом залишитися, ані підрахунки фінансистів про втрати країни від Brexit, ані навіть візит Барака Обами не зміг переконати євроскептиків.

Ще в лютому обидві табори демонстрували стабільні показники підтримки з перевагою прихильників збереження країни в ЄС на 3-5%.

Тоді ще здавалося, що ця рівновага збережеться аж до голосування, та цьому завадила низка непередбачуваних подій.

Історія одного офшору

На початку квітня група міжнародних журналістів опублікувала конфіденційні документи панамської юридичної компанії Mossack Fonseca щодо іменитих власників офшорних компаній.

Одним із фігурантів "панамагейту" виявився прем’єр Британії та лідер кампанії проти Brexit Девід Кемерон, який зізнався, що володів акціями офшорної компанії свого батька.

І хоча глава британського уряду неодноразово виступав перед медіа та переконував, що платив податок на дивіденди, не ухилявся від сплати інших податків, а також продав компанію незадовго до того, як став прем’єром, репутаційна шкода виявилася серйозною.

Особливо неприємним став той факт, що "панамський скандал" вибухнув незадовго до початку офіційної агітаційної кампанії до референдуму.

Вже 9 квітня, за тиждень до початку кампанії, під офісом Кемерона зібралися тисячі протестувальників, які вимагали його відставки. Водночас рейтинг британського прем’єра впав до рекордно низьких 21% та поступився рейтингу на той час мера Лондона Бориса Джонсона, що є одним із лідерів кампанії за Brexit.

"Панамагейт" вплинув на готовність британців підтримувати "заплямованого прем’єра". В тому числі – щодо невиходу з ЄС.

Так, згідно з результатами опитування соціологічної служби ICM від 13 квітня, прихильники Brexit, тобто виходу з ЄС, на 3% випереджали своїх опонентів. Для порівняння – за тиждень до того співвідношення складало 43%/42% на користь того, щоби лишитися в союзі.

Аналітики вважають, що скандал з офшором мав короткострокові наслідки та не впливав безпосередньо на вибір британців 23 червня. Втім, без сумніву можна стверджувати, що "панамагейт" вплинув на ефективність кампанії проти виходу.

Невтішна статистика

Ще однією подією, яка додала козирів прибічникам виходу з ЄС, стала щорічна публікація даних щодо міграції в Британію.

Власне, проблема імміграції ледь не від початку кампанії була ключовим аргументом євроскептиків.

На тлі нездатності Європи подолати одну з наймасштабніших міграційних криз в своїй історії, питання міграції стало зручним для спекуляцій.

Та й в самій Британії вже протягом багатьох років зростала кількість незадоволених "засиллям робітників з ЄС".

Так, у березні опитування центру Ipsos MORI показало, що більшість британців (46%) вважають імміграцію найважливішим викликом, що постав перед країною. Лише потім, зі значним відривом, йшли проблеми з системою охорони здоров’я та економікою.

Втім, уряду Британії протягом тривалого часу вдавалося опонувати тезі прихильників Brexit про безконтрольний наплив мігрантів.

Ситуація несподівано змінилася наприкінці травня, коли Офіс національної статистики країни опублікував щорічний звіт щодо рівня міграції.

Згідно з документом, чистий приріст міграції до Британії наблизився до історичного максимуму та склав 333 тисяч осіб на рік.

Рекордним також виявився і приріст мігрантів з країн ЄС – 184 тис. осіб.

Інформація швидко поширилася місцевими ЗМІ та стала дієвим інструментом в руках євроскептиків, які звинуватили Кемерона в тому, що він "назавжди віддав контроль над системою імміграції".

Один із лідерів кампанії за Brexit, екс-мер Лондона Борис Джонсон одразу ж заявив, що щороку через міграцію з ЄС Британія отримує "населення Оксфорду" і "далі буде тільки гірше".

І хоча в уряді намагалися пояснити, що нові умови, погоджені Кемероном з ЄС, закриють "чорні ходи" для мігрантів, дані статистики видалися британцям переконливішими.

Так, якщо до кінця травня опитування демонстрували стабільну перевагу противників Brexit, то після публікації статистики ситуація змінилася на протилежне. Вже 1 червня опитування компанії ICM засвідчило зростання кількості євроскептиків (52% за вихід з ЄС та 48% - проти). Тенденція продовжувала зростати, і вже через два тижні прихильники Brexit мали стабільну перевагу в 7%.

Здавалося, ніщо не завадить євроскептикам підійти до референдуму в якості явних переможців, якби не подія, яка дещо врівноважила рейтинги сторін.

Політичне вбивство

16 червня британську депутатку від Лейбористської партії та прихильницю збереження країни в складі Євросоюзу Джо Кокс застрелили в її виборчому окрузі. Трагедія сталася після зустрічі парламентарки з виборцями. Вбивцею ж виявився "аполітичний" садівник Томас Мейр.

Втім, його аполітичність в цьому випадку викликала сумнів, адже поводив він себе як прихильник праворадикалів.

За словами очевидців, перед пострілами злочинець закричав "Британія понад усе!". В суді ж на прохання назвати своє ім’я Мейр заявив, що його звати "смерть зрадникам, свобода для Британії".

І хоча слідство офіційно не підтверджувало політичних мотивів Мейра, медіа та колеги Кокс одразу ж пов’язали вбивство з агітаційною діяльністю депутатки проти Brexit.

Вбивство депутатки, яка була відома своєю активною боротьбою за права біженців, поставило євроскептиків в незручне становище та змусило послабити антиміграційну риторику.

Через все це позиції прибічників Brexit були послаблені, що засвідчили перші ж опитування після триденної перерви в агітаційній кампанії. Баланс сил знову змінився, опитування дало 45%/42% на користь тих, хто хоче залишитися в складі ЄС.

До дня голосування обидва табори підійшли практично з рівними шансами на перемогу.

Було зрозуміло, що кінцевий розрив між ними складатиме лише пару відсотків або навіть менше.

Невідомим залишався лише переможець.

То чому все ж таки Brexit?

Як свідчить досвід, коли розрив між сторонами мінімальний, перемога здебільшого залежить від того, чиї прихильники виявляться більш мобілізованими та голосуватимуть активніше.

І в даному випадку перевага від початку була на боці табору за Brexit, адже їхні прибічники традиційно є дуже активними під час волевиявлення.

"Європейська правда" вже публікувала дослідження про те, хто підтримав Brexit (див. публікацію "Пенсіонери проти середнього класу: хто проголосував за вихід Британії з Євросоюзу").

За узагальненою статистикою, найбільші прихильники виходу Британії з ЄС – люди віком від 60 років та виборці Партії незалежності Сполученого Королівства (UKIP) – входять до трійки груп, що демонструють найвищу явку.

До прикладу, на загальних виборах в Британії в 2015 році група "65+" була найактивнішою – 78% людей цієї вікової категорії прийшли на виборчі дільниці.

Натомість чи не найбільші прихильники збереження країни в ЄС – молодь віком від 18 років – є зазвичай однією з найпасивніших груп. Лише 43% представників цієї вікової категорії голосували на виборах минулого року – тобто на 35% (!) менше, ніж в групі "65+".

Іншим важливим фактором став географічний розподіл.

До голосування соціологи прогнозували, що більша частина Англії, окрім Лондона, голосуватиме за Brexit. Натомість, згідно з опитуваннями, мешканці Шотландії та Північної Ірландії були явними прихильниками збереження Британії в складі ЄС.

Таким чином, в таборі Remain особливі надії покладали на активність шотландців та північних ірландців 23 червня.

Втім, на превелике розчарування єврооптимістів, і ті, й інші продемонстрували нижчу явку (67,2% в Шотландії та 62,9% в Північній Ірландії) порівняно з англійцями та валлійцями, які підтримали Brexit.

Інфографіка ВВС

До того ж несподівано високою виявилася перевага прихильників Brexit в Англії - майже 7%.

Звісно, можна й детальніше аналізувати причини перемоги прибічників виходу з ЄС.

Втім, вже сьогодні можна напевне стверджувати, що прихильники Brexit перемогли, тому що змогли ефективніше скористатися слабостями супротивника, активніше використовували основні страхи британців та зрештою змогли краще мобілізувати своїх прибічників.

Хоча лишається питання – а чи перемогла у підсумку Велика Британія?