Найбільш обговорюваною політичною подією в Європі залишається референдум про вихід Великої Британії з ЄС. Його наслідкам вже присвячені сотні аналітичних статей і безліч промов – і не схоже, щоб потік зупинявся.

Тим часом 26 червня в одній із найбільших країн Євросоюзу, Іспанії, пройшли позачергові парламентські вибори.

Їхній результат дарма лишається в тіні Brexit – він також вартий уваги. Тим більше, що новий парламент Іспанії, схоже, також буде розпущений, а країна знову входить у політичну кризу.

І ще одна деталь: британський референдум вплинув вже на перші вибори, які відбулися в ЄС після Brexit.

Безуспішні переговори

Перед цим Іспанія обирала парламент у грудні – трохи більше ніж півроку тому.

Тоді реальністю став крах двох найбільших партій країни на тлі економічної кризи.

Крах, на який давно очікували соціологи.

Правоцентристська Народна партія набрала 28,7% голосів у порівнянні з 45% в 2011 році, втративши можливість одноосібно формувати уряд. Лівоцентристська Іспанська соціалістична робоча партія (ІСРП) отримала підтримку 22% виборців порівняно з 28,8% у 2011 році.

Нічого дивного в цьому немає. Іспанія постраждала від кризи 2008 року сильніше за більшість інших членів ЄС. Безробіття, згідно з даними Eurostat, збільшилася з 8,2% до 22,1% з 2007 по 2015 роки.

Для молодих людей до 25 років цифри ще сумніші – 48,3% з них безробітні (проти 18,1% до кризи).

При цьому в 2011-2014 роках ситуація була ще гіршою, тоді

більше половини молодих іспанців не мали роботи.

Деякі галузі економіки (зокрема, будівельна) практично завмерли; майже втричі збільшилося співвідношення держборгу до ВВП.

Але повернімося до виборів.

Отже, сформувати однопартійний уряд було неможливо. Створити коаліцію теж виявилося непросто: будь-який варіант, крім "великої коаліції" двох давніх суперників ("народників" і "соціалістів"), вимагав об'єднати мінімум три політичні сили.

Ось тільки нові партії не виявили великого бажання співпрацювати зі старими. Втім, ще меншою мірою вони були готові співпрацювати між собою – що не дивно, враховуючи принципову ідеологічну різницю.

Зокрема, "Подемос" (партія-побратим грецької "Сіріза") відома критичною позицією щодо нинішнього Європейського Союзу. Водночас "Громадяни" критикували лівих радикалів за соціальний популізм.

Переговори про широку коаліцію, або про коаліції соціал-демократів, "Подемос" і двох менш значних лівих сил, ні до чого не призвели.

Була спроба створити "кабінет меншості" соціал-демократів і "Громадян", але і вона провалилася.

Річ у тім, що іспанське законодавство допускає затвердження уряду меншості –

достатньо, якщо частина депутатів вирішить не голосувати або утриматися, і в підсумку голосів "проти" буде менше, ніж "за".

Але Народна партія і "Подемос" вирішили довести справу до повторних виборів. 2 травня 2016 року парламент був розпущений. Виконуючим обов'язки прем'єр-міністра залишився Маріано Рахой.

Як Brexit вдарив по рейтингах популістів

Головні зміни торкнулися "Подемоса", який був сенсацією минулих виборів (партія, створена в 2014 році, на перших же виборах отримала 20,7% голосів).

У "Подемос" вирішили йти на нові вибори єдиним списком з невеликою лівою партією – "Об'єднані ліві".

Фоном кампанії стали корупційні скандали, пов'язані з правлячою партією.

Втім, розкриті випадки корупції для Іспанії, як і для багатьох інших країн – справа звична.

Вочевидь, тому такі події, як звинувачення представників Народної партії у міській раді Валенсії у відмиванні грошей або обшуки в центральному штабі партії у зв'язку з можливим нелегальним фінансуванням партії за рахунок грошей, отриманих з відкатів, не дуже зашкодили підтримці партії серед виборців.

фото www.presstv.ir

Протягом півроку соціологічні контори фіксували більш високу підтримку Народної партії, аніж на виборах-2015.

Можливо, це було пов'язано з бажанням громадян отримати повноцінний уряд – а найвищі шанси його сформувати були б саме у найбільшої партії в країні. Іншим фактором могло стати поступове відновлення економіки – повільне, але неухильне скорочення безробіття на тлі стабільного, хоч і повільного зростання ВВП.

Деяке зростання підтримки в ході кампанії демонстрували і "Подемос", і "Громадяни". Однак, зрештою, саме вони стали невдахами виборів.

Причому жодних особливих змін у рейтингах обох сил аж до 26 червня у порівнянні з загальними тенденціями кампанії не спостерігалося. Як мінімум, можна було очікувати, що ліберали приблизно повторять свій минулорічний результат, а загальний список лівих набере приблизно стільки ж, скільки "Подемос" і "Об'єднані ліві" разом взяті минулого разу.

Між тим в реальності список лівих набрав на 3,4% менше голосів, ніж дві партії в сукупності в 2015 році. Ліберали також набагато "просіли", на 0,9%.

У випадку "Подемос" причиною падіння міг стати той самий Brexit:

виборці могли побоятися підтримувати партію, яка обіцяє перегляд умов членства країни в Євросоюзі.

Саме ліві, власне кажучи, і стали головними невдахами виборів-2016.

При цьому голоси перейшли до Народної партії – вона збільшила результат на 4,32%. Це все при явці, практично ідентичній торішній.

"Хай живуть перевибори"

Однак схоже, що виборці, які проголосували за Народну партію через бажання завершити парламентську кризу, залишаться незадоволеними. Створити більшість не стало легше.

У перші ж дні після виборів представники ІСРП і "Громадяни" заявили, що не лише не увійдуть до коаліції з Народною партією, але і проголосують проти кабінету меншості на чолі з Рахоєм.

"Громадяни" були б згодні на коаліцію при іншому прем'єрі, але в плани "народників" це не входить – та й до більшості в цьому випадку все одно не вистачає сім голосів.

Уявити собі коаліцію Народної партії і "Подемос" тим більше неможливо, а голосів дрібних партій, навіть всіх у сукупності, правоцентристам не вистачить.

Дуже схоже, що Рахой знову не зможе позбутися приставки "в.о.", а на країну чекають нові перевибори.

Для Іспанії це не найкращі новини.

Звісно, з крутого піке країна вже вийшла, але потрібні подальші заходи з відновлення економіки, а без парламенту затвердити їх непросто. Крім того, відсутність повноцінного уряду означає політичну нестабільність і не сприяє припливу інвестицій до країни.

Можливо, сформувати коаліцію зможуть ліві?

Але минулого разу соціал-демократи з грацією слона намагалися паралельно вести переговори з "Громадянами" і з представниками крайніх лівих на чолі з "Подемос". У підсумку, звичайно ж, налаштували проти себе і тих, і інших.

Об'єднання, що включає в себе одночасно "Подемос" і "Громадян", нагадаємо, неможливо – ці сили просто полярні. А для потенційного союзу соціал-демократів і "Подемос" із залученням дрібних партій лівоцентристам довелося б поступитися принциповим пунктом своєї програми.

Річ у тім, що соціал-демократи виступають проти можливої незалежності Каталонії і Країни басків. Але для того, щоб мати шанси на більшість, їм і "Подемос" суто математично потрібно залучити на свій бік дві каталонські партії, які виступають за незалежність свого регіону.

Причому раніше в ході коаліційних переговорів ці партії вже заявляли, що не підтримають уряд ІСРП без готовності влади провести референдум про незалежність свого регіону. З тієї ж причини, до речі, дрібні політичні сили не будуть співпрацювати з Народною партією.

Отже, ситуація тупикова.

Теоретично є шанс на формування "кабінету меншості" ІСРП з "Подемос", якщо інші сили утримаються від голосування. Але навіщо це "Громадянам" або регіональним націоналістам? І вже тим більше прем'єр Рахой не стане віддавати таким чином владу.

Він зараз у досить вигідній позиції: поки економіка поступово відновлюється, в.о. прем'єр-міністра запрошує в коаліцію то ІСРП, то "Громадян". Ті відмовляються – а Рахой може спокійно заявити, що їхня неконструктивна позиція призвела до розпуску парламенту і нових виборів.

Інше питання, що і після ще одних виборів навряд чи щось зміниться.

Немає жодних причин вважати, що Народна партія набере достатньо голосів, щоб сформувати уряд самостійно – зараз у них 137 мандатів, а потрібно 176. Але не факт, що і ліві (скажімо, ІСРП і "Подемос") наберуть у сукупності достатньо голосів – адже потрібно ще домовитися між собою, що їм поки так і не вдається.

У 2010-2011 роках Бельгія провела п'ятнадцять місяців без уряду – це був світовий рекорд. Зовсім не виключено, що Іспанія зможе його повторити.

Але соціально-економічна ситуація в Іспанії навіть зараз помітно гірша, ніж у тогочасній Бельгії.

І хоча несхоже, щоб жителі Іспанії були надто стурбовані відсутністю більшості в парламенті, від невизначеності вони явно не виграють.

Автор: Костянтин Федоренко,

молодший науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва, Київ,

випускник Києво-Могилянської академії та Університету Гамбурга