Українсько-словацькі відносини важко пояснити в чорно-білій палітрі сприйняття світу. Адже ані експерту, ані, тим більше, пересічному українському громадянину не вдасться вписати Словацьку Республіку в систему координат "друг-недруг України в Європі".

Значною мірою це пов'язано з не­однозначним сприйняттям України в словацькому суспільстві та політикумі. 

Словацький націоналізм, на відміну від українського чи польського, був традиційно проросійським. Зокрема, за даними Євростату, Словаччина є четвертою країною-членом ЄС за кількістю школярів, що обрали російську мову як другу зарубіжну (після Литви, Естонії та Латвії), з 20,5% у 2013 році.

Значною мірою це і є причиною історичної "прохолоди" словаків до України, а також сприйняття її подій крізь російську призму. В очах багатьох словаків більш жорстка позиція щодо російської агресії проти України прирівнюється до русофобії, і це грає на руку російській пропаганді.

Популярною серед словацьких високопосадовців є ідея подвійної політики щодо Росії: санкції мають базуватись на виконанні Росією певних умов, необхідно зберігати діалог з Москвою, коли це стосується словацьких інтересів.

Сама словацька влада позиціонує себе як прагматиків, для яких немає суперечності між realpolitik та цінностями: тоді як "цінності є метою, realpolitik є засобом".

Енергетика – ключ до порозуміння

Втім, відносини між країнами починаючи з кінця 2015 року експерти характеризують як "медовий місяць" – при­наймні в тому, що стосується політичної риторики.

Зокрема, "дружнім жестом" Словаччини українські високопосадовці називають реалізацію проекту "малого реверсу", який допоміг Україні диверсифікувати поставки енергоресурсів і зменшити залежність від Росії. Реверс став не тільки жестом доброї волі словацького уряду, а й надзвичайно рентабельним проектом для Словаччини.

Після модернізації газогону "Вояни–Ужгород" його потужність з 1 березня 2015 року становила 40 млн кубометрів на добу (14,5 млрд кубометрів на рік).

Наразі здійснюється модернізація цього газогону з метою збільшення його пропускної здатності до 55–57 млн кубометрів на добу. Важливо, що з квітня 2016 року газогін може працювати за двома напрямами (потужністю 19 млн кубометрів на добу за напрямом Україна–Європа), що дає можливість використання українських ПСГ Словаччиною.

Спільним інтересом України та Словаччини є продовження транзиту російського газу в Західну Європу, що змушує дві країни виступати спільним фронтом проти планів "Газпрому" переорієнтувати транзит газу в "Північний потік-2" (чи, раніше, "Південний потік" та "Турецький потік" через Чорне море).

Крім того, в рамках співпраці між Україною та Вишеградською четвіркою Словаччина взяла під свій патронат співпрацю у сфері енергоефективності.

За фінансової підтримки SlovakAid та Міжнародного Вишеградського фонду реалізується проект, який має на меті сприяти обміну досвідом між Словаччиною та Україною у сфері реформування енергетичного сектора, зокрема енергоефективності та відновлюваних видів енергії, імплементації законодавства і програм ЄС, а також ознайомлення з кращими практиками на місцях, наприклад, у вигляді Ярмарку успішних словацьких проектів у сфері енергоефективності та тренінгів для українських держслужбовців.

Обговорюється також питання посилення спільних електромереж відповідно до стандартів безпеки ENTSO-E, реконструкція та розширення ліній електропередачі Вельке Капушани–Мукачево.

Словаччина підтримує Україну в питанні впровадження безвізового режиму. Після введення візового режиму через приєднання Словаччини до Шенгену міжлюдські контакти, безумовно, ускладнилися. Втім, словацьке диппредставництво не є серед країн з недружньою візовою політикою — консульська практика Словаччини традиційно належить до "привітної" або, за останнім громадським моніторингом ГО "Європа без бар’єрів" (осінь 2015 року), до "нейтральної", причому позитивом є низький рівень відмов у візах.

У сфері транскордонної співпраці важливим досягненням стало внесення змін у 2011 році в Угоду про місцевий прикордонний рух, завдяки чому були введені безкоштовний порядок оформлення дозволів, збільшення термінів перебування в прикордонних зонах з 30 до 90 днів протягом 180 днів тощо.

Також Словаччина була першою країною ЄС, з якою Україна підписала Угоду про взаємне академічне визнання еквівалентності документів про освіту (квітень 2014 року). Коли цей документ набуде чинності, науково-освітні обміни між країнами значно полегшаться. 

Російський та український вектори

Проте позицію Словаччини можна також назвати неоднозначною з огляду на те, що меседжі, які отримували Україна та міжнародна спільнота від словацького уряду, були контроверсійними.

Незважаючи на те, що в цілому Словаччина слідує курсом, спільним для всієї європейської спільноти, в питаннях міграційної кризи чи санкцій проти Росії уряд, зокрема прем’єр-міністр Роберт Фіцо, відомий своїми заявами про небажання приймати біженців-мусульман чи про те, що антиросійські санкції є контрпродуктивними.

Однак важливо, що

в питанні санкцій Словаччина ніколи офіційно не виступала в Брюсселі проти їх запровадження – на відміну від питання міграційних квот ЄС, щодо яких словацький уряд подав скаргу.

Попри географічну близькість і лінгвістичну спорідненість, словацьке та українське суспільство, за винятком прикордонних районів, не мають системних контактів, мало поінформовані одне про одного. Українські ЗМІ приділяють Словаччині мало уваги, а словацькі мас-медіа висвітлюють Україну лише крізь призму тематики війни, конфлікту, корумпованості тощо.

Аналіз словацьких медіа свідчить, що в мейнстрімівських ЗМІ російські метанаративи щодо подій в Україні (такі як "Україна – failed state", "дискримінація російськомовних людей на Донбасі" тощо) представлені хоч і маргінально, але помітно. Водночас російська пропаганда поширюється через окремі конспірологічні ЗМІ, які використовують суспільні сентименти щодо панславістських ідей, комуністичного минулого, Росії та персоналії Путіна.

Позиція прем’єр-міністра Роберта Фіцо щодо російсько-українського конфлікту є послідовною у своїй непослідовності: як скаржаться представники опозиції, у Брюсселі він підкреслює свою відданість загальноєвропейському курсу, не припиняючи в інших контекстах загравати з Росією та скаржитись на санкції.

Однак його позицію не варто трактувати в термінах "проросійська" чи "проукраїнська", Фіцо швидше орієнтований на позиціювання себе перед домашньою аудиторією як господарника, який дбає про країну виключно крізь призму прагматичних національних інтересів. Це часто призводить до відвертого популізму та загравання з електоратом, якому імпонують лівацькі лозунги влади.

Крім економічних факторів, дається взнаки й схильність словацького прем’єра симпатизувати формам правління у стилі "сильної руки", вождізму, висловлювати симпатії до "патріотичного" режиму в Росії та особисто президента Путіна.

Це, однак, не позначається на позиції словацького міністерства закордонних справ та європейських питань, портфель якого належить правлячій Smer-SD. Міністр закордонних справ Мирослав Лайчак наголошує, що Україна не є для Словаччини предметом тимчасового інтересу; навпаки, це в її інтересах, щоб Україна не зникала з європейського порядку денного. 

Окремо варто виділити позицію президента Андрея Кіски, який висловлює однозначну позицію щодо російської політики. Він виступає проти порушення Росією міжнародного права, за його словами, "як за зачиненими дверима, так і в публічних виступах", засуджуючи неоднозначні сигнали, які надсилав словацький уряд  після початку української кризи своїм союзникам і партнерам у НАТО та ЄС.

Президент Словаччини також адвокатував необхідність антиросійських санкцій, зазначивши, що торгові інтереси не мають превалювати над свободою та демократією. Символічним жестом стала участь словацького президента в Марші гідності в Києві з нагоди річниці Революції гідності 22 лютого 2015 року.

Важливо, що на президентських виборах 2014 року він отримав упевнену перемогу над Робертом Фіцо через свою конкретну позицію щодо питання анексії Криму.

Яскравим відображенням світоглядних прірв у словацькому політикумі стала дискусія під час ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС серед депутатів попереднього скликання.

Це обговорення призвело фактично до дебатів щодо належності України до європейського простору, оцінювання ролі Росії в міжнародних відносинах і характеру політичних процесів у ній, дискусії щодо русофобії та русофілії, а також ширше — розширення НАТО (причому звучали й антинатовські сентименти, й критика європейського проекту як такого, що має подвійні стандарти тощо).

З одного боку, під час цієї дискусії лунали думки, що Україна є ключовим східним партнером Словаччини та, ратифікуючи Угоду про асоціацію, словаки можуть допомогти європеїзації України.

Наголошувалось, що в довгостроковій перспективі асоціація призведе до скорочення економічного та цивілізаційного розриву між Міхайловцами (словацьке місто на кордоні з Україною) й Ужгородом, що є в словацьких інтересах; що "політична асоціація та економічна інтеграція України з Європейським Союзом є вільною, необхідною й розумною участю українців у спільному (європейському) проекті", а "Європа не повинна мати лінію поділу по Карпатах".

З іншого боку, не обійшлося без критики України, Заходу, Сполучених Штатів, НАТО тощо.

Парламентарі від владної партії, які зайняли так звану пацифістську нішу, в поміркованіших випадках виголошували заклики до пошуку миру та компромісів, підкреслювали необхідність "розмовляти" й "вести діалог" з Росією, аж до засудження "братовбивчої війни" в Україні, "непропорційної" відповіді Києва в АТО, схвалення вільного волевиявлення кримчан на референдумі, "що вони хочуть належати до Росії" і "позитивного результату", "що там немає війни та не вбивають людей".

Депутати опозиції, які відкрито засуджують російську політику щодо України, стали об’єктами критики, що вони підштовхують світ до третьої світової війни та "брязкають зброєю".

Втім, зі 150 членів Народної ради жоден депутат не проголосував проти ратифікації, що свідчить про партійну дисципліну Smer-SD, координацію офіційного курсу уряду з політикою європейських партнерів.

Слабка діаспора та впливові друзі

Говорячи про суспільну підтримку Україні у Словаччині, варто визнати: ситуація тут суттєво відрізняється від країн-сусідів. 

Ключова особливість – у Словаччині Україні дуже важко спиратися на діаспору. Говорячи про українську меншину в цій країні, слід враховувати специфічність ситуації.

Українська меншина в Словаччині розділена в питанні самоідентифікації.

У 1990-х роках русини Словаччини, які раніше визнавались як українці, отримали право самоідентифікації. За результатами останнього перепису населення (2011 рік) відбувається ренесанс русинської ідентичності – 33 тис. осіб ідентифікували себе як русини, що робить їх третьою (після угорської та ромської) за кількістю національною меншиною у Словаччині, а русинську мову визнали рідною 55 тис. осіб.

Натомість українцями себе ідентифікували майже 7,5 тис. громадян (0,1% населення Словаччини). Тож колишня українська меншина поділилась на громаду, що визнала свою українську ідентичність, і русинів, які ідентифікували свою окрему слов’янську ідентичність.

Фахівці зазначають, що різний правовий статус русинської громади в Словаччині й Україні спричинив певні непорозуміння між Україною та Словаччиною, особливо в 1990-ті роки.

Українська влада намагалась заручитися підтримкою Словаччини у сфері протидії сепаратизму, зокрема тому, що вважала, що широкі права русинів у Словаччині можуть мати непрямі наслідки на зростання сепаратистських настроїв у Закарпатті. Тоді як у Словаччині правовий статус русинів як національної меншини закріплений офіційно з усіма правовими наслідками, в Україні русини не отримали такого статусу.

Втім, за відсутності потужної діаспори Україні готові допомагати потужні словацькі об'єднання. 

Помітною у сфері гуманітарної допомоги Україні є діяльність і неурядових організацій, таких як "Україна–Словаччина SOS", "Українсько-словацька ініціатива", словацьких релігійних організацій (Словацька католицька благодійна організація) тощо. Академічна спільнота й експертні організації Словаччини, такі як Словацька асоціація зовнішньої політики (SFPA), Інститут стратегічної політики (Stratpol, в минулому CENAA), GLOBSEC Policy Institute, Інститут публічних справ (Institute for Public Affairs, IVO) на чолі з Григорієм Мєсєжніковим та інші, досить потужно працюють на українському напрямі.

Важливо, що позиція ключових словацьких ЗМІ: SME, Dennik N, Týždeň – є досить збалансованою. Події в Україні подаються ними в руслі підтримки її боротьби за свій європейський вибір та територіальну цілісність.

І, нарешті, чималий вплив на словацьку думку щодо України має "батько словацьких економічних реформ" Іван Міклош, який зараз очолює групу міжнародних консультантів, що допомагають українському уряду.

Залишивши активну словацьку політику, Міклош все ж лишається важливим opinion maker у Словаччині та має авторитет як колишній реформатор. На його думку про реформи в Україні орієнтуються словацькі експерти та можновладці, його сприймають як важливого інсайдера.