Вже другий день поспіль тисячі турків збираються на вулицях Стамбула, щоби почути лідера країни, Реджепа Таїпа Ердогана.

І вже третю добу з Туреччини надходять новини, що змушують нервувати світових лідерів.

В неділю знову – особисто від Ердогана – надійшли нові свідчення того, що прірва між Туреччиною та Європою поглиблюється з неймовірною швидкістю. По один бік цієї прірви – Рада Європи та Євросоюз, тобто те, що у нас звикли називати "Заходом". По інший – Туреччина, Росія та інші гравці "Сходу".

Прозахідний курс Ердогана добіг завершення. Один за одним він обрубає містки, що пов’язували країну із західною спільнотою.

Причому кроки турецького лідера є дедалі більш демонстративними.

На вихідних лідери ЄС, шоковані спробою перевороту, утримувалися від жорсткої критики на адресу Туреччини, та було очевидно, що в понеділок їхній терпець урветься. Перші гнівні заяви вже пролунали, і це – лише початок.

А Україні, для якої Анкара є ключовим партнером у протидії російській агресії, у стосунках з Ердоганом доведеться шукати складний компроміс.

Складно підтримувати дії, що перетворюють Туреччину з країни із зачатками демократії на відверту диктатуру. І водночас – ніхто не хоче штовхати турецьку владу в обійми Путіна. Тим більше, що в Кремлі не просто чекають, але й роблять кроки назустріч.

Смерть проти опозиції

В неділю ввечері Ердоган вийшов до своїх прибічників, що зібралися перед президентською резиденцією у передмісті Стамбула.

Та його слухачами були не лише ті, хто стояв поруч. У виступі, що транслювався в ефірі національних телеканалів, президент Туреччини оголосив, що вже найближчим часом має бути відновлена смертна кара.

Звісно ж, "на прохання народу".

"Наш уряд обговорить (відновлення смертної кари) з опозицією. Брати мої, ми, як уряд, і як держава, знаємо і чуємо вашу вимогу", - цитує Hurriyet пояснення глави держави.

Ця заява не була випадковою і точно не стала обмовкою. Перед тим у неділю про можливе відновлення смертної кари заявив віце-прем’єр Нуман Куртулмуш. І так само він запевнив, що уряд виконує волю народу, оскільки "відчуває та розділяє почуття суспільства".

Жодних сумнівів, заклики до поновлення смертної кари справді лунають в Туреччині. Та лунали вони і до минулих вихідних, адже йдеться не лише (і не стільки) про військових заколотників. Країна зіткнулася з безпрецедентною терористичною загрозою. Лік загиблих від рук терористів упродовж минулого року йде на сотні, кілька сотень жертв – мирні жителі.

І це – важлива відмінність від "ночі перевороту". Тут також повідомляється про майже 300 загиблих, але левова частка з них – самі заколотники, а також дещо менша кількість проурядових військових та поліцейських.

Між тим, жвава терористична активність у Туреччині триває вже понад рік, а заклики до відновлення смертної кари влада "почула" лише сьогодні.

І це не дивно.

По-перше, терористів-смертників, які являють ключову безпекову загрозу для громадян Туреччини, неможливо залякати смертною карою – адже вони і без того готові йти на смерть. По-друге, в уряді визнають: їхня ідея стала реакцією саме на переворот. Саме так її подають турецькі ЗМІ.

Більшість противників Ердогана – світські, а не релігійні активісти. Для них смерть точно не є бажаною. І саме проти них спрямована ініціатива влади.

Люстрація суддів: турецький підхід

Своїми противниками Реджеп Таїп Ердоган бачить не лише військових.

Не меншим шоком стало рішення влади про миттєву чистку суддівського корпусу.

В суботу, за кілька годин після придушення військового заколоту, вища рада суддів дала згоду на  кримінальне переслідування 2745 суддів та прокурорів (останні в Туреччини є частиною системи правосуддя, а не правоохоронної системи). Відразу після цього були видані ордери на їх арешт.

А тепер – найяскравіша ілюстрація.

За версією влади, у перевороті взяли участь майже 3 тисячі суддів та 3-4 тисячі військових. Дивне співвідношення, чи не так?

Але в Туреччині підтверджують, що сумарна кількість затримань та ордерів на арешт через участь у перевороті – близько 6 тисяч.

Швидкість та масштабність ухвалених рішень не лишає сумніву: індивідуального розгляду цих справ не було. Суддівське самоврядування просто не мало на це часу. Вища рада суддів формально є незалежним органом, не пов’язаним із виконавчою владою. Та звідки ще могли з’явитися списки неугодних суддів?

Для тих, хто досі має сумніви, що переворот був лише підставою, а не причиною затримань – кілька деталей про затриманих від Financial Times. Серед них є двоє членів конституційного суду – найвищого судового органу в Туреччині, Алпарслан Алтан та Ердал Терджал.

Обидва були призначені попередником Ердогана, Абдулою Гюлем. Обидва нещодавно підтримували рішення, проти яких заперечував Ердоган – про неконституційність заборони Твіттера та про незаконність переслідування владою двох журналістів видання Джумхурієт, які критикували Ердогана через узурпацію ним влади в країні.

Коло затриманих топ-представників суддівської гілки влади вражає. Серед них – 48 суддів Державної ради (найвищого органу адміністративної юстиції) та 140 членів Вищого апеляційного суду, повідомляють місцеві ЗМІ.

Крок до диктату

Та повернемося до смертної кари. Хто пам’ятає, Україна скасувала її в 2000 році, і це було нашим ключовим зобов’язання перед Радою Європи.

Радянська судова практика, коли нерідко засуджували до страти невинуватих, а згодом з’ясовували, що злочин скоїв інший, стала переконливим аргументом проти збереження вищої міри покарання.

Та поза тим, Україна змушена була би скасувати розстріл.

Жодна держава не може бути у складі Ради Європи і водночас зберігати смертну кару. І Туреччина також пройшла цей шлях.

З 1984 року в Туреччині не виконуються смертні вироки. А в 2004 році із законодавства виключили всі згадки про смертну кару. Це було вимогою ще однієї європейської інституції – Євросоюзу.

Отже, ініціатива Ердогана означає для нього гарантований конфлікт з ЄС.  А якщо Анкара наполягатиме на цій лінії та справді запровадить, то підсумком – звісно, не відразу, але за 5-10 років – може стати виключення країни з Ради Європи. В Страсбурзі готові терпіти багато чого – але не порушення головного принципу, щодо непорушності права на життя.

Та варто додати, що Ердоган і сам може бути зацікавлений у тому, щоби Туреччину вигнали з РЄ. Бо це позбавить його необхідності виконувати рішення Європейського суду з прав людини і виплачувати компенсації з бюджету своїм опонентам, та ще й чути неприємні речі від керівництва РЄ.

А цих рішень щороку ставатиме більше.

Туреччина вже не перший рік йде до тоталітаризму.

І тому судове закриття ЗМІ, переслідування та ув’язнення опозиційних політиків та журналістів вже не видається в країні чимось надзвичайним – швидше, навпаки.

В Європі чудово розуміють, до чого прямує турецька влада. Єврокомісар Йоганес Ган у понеділок дуже відверто зазначив: в Брюсселі вважають, що Ердоган мав наперед підготовлені списки "винних у заколоті" і використав збройне повстання як привід для репресій.

Нині українські користувачі соцмереж заходяться у захопленні Ердоганом, а особливо – його "суддівською реформою".

Адже Україна вже третій рік не може змінити корумповані суди часів Януковича, а в Туреччині посадили три тисячі суддів за кілька годин.

Та якщо замислитися, які наслідки це потягне для стосунків України із Заходом, то турецький шлях здається не таким вже й привабливим.

А якщо також згадати, що Туреччина – це потужна економіка, член "великої двадцятки", яка не має значних боргових зобов’язань перед Заходом (сукупний державний борг – лише 32% ВВП), на відміну від України, економіка якої гостро залежить від зовнішніх запозичень, то ця перспектива стає зовсім невеселою.

Moscow is calling

Як це зазвичай буває, від похолодання у стосунках Анкари та Європи постраждають обидві сторони.

Євросоюз може остаточно втратити друга (чи то надійного партнера) в особі турецької влади. Того партнера, який ще нещодавно призупинив та обіцяв назавжди закрити "Балканський шлях" потрапляння біженців до ЄС.

Європа налякана досвідом 2015 року, коли лише до Німеччини потрапив мільйон сирійських мігрантів. Цього року кількість мігрантів впала в десятки разів, тому відновлення старого маршруту для європейських політиків – ніби страшний сон.

Та водночас ЄС тепер навряд чи зможе виконати свою обіцянку – надати Туреччині безвізовий режим. Як це можливо в ситуації, коли в країні розпочинається масштабне  переслідування опозиції та запроваджується смертна кара? Тепер кожен турецький опозиціонер зможе розраховувати на гарантований притулок в ЄС!

Це лише одна грань конфлікту, а їх є чимало.

Приміром, нині в Греції просить про притулок екіпаж турецького військового вертольоту, що втік з Туреччини після поразки військового перевороту. І якщо суд надасть їм статус біженців, це стане справжнім ляпасом для Ердогана. І це матиме наслідок для всього Євросоюзу, а не лише для Греції.

Єдина країна, що гарантовано виграє від цього загострення – це Росія.

Політологи ще довго сперечатимуться щодо того, чи доклав Кремль руку до повстання в Туреччині, але вже зараз можна стверджувати, що він готовий скористатися з його наслідків.

Путін та Ердоган, яких ще місяць тому вважали особистими ворогами, тепер регулярно спілкуються. Путін був одним із перших світових лідерів, що особисто (хоча й телефоном) привітав турецького колегу із перемогою над повстанням. І одночасно вони домовилися про особисту зустріч вже найближчим часом.

В Москві чудово розуміють: Анкара скоро може стати вигнанцем з європейської сім’ї. А для Кремля немає нічого незвичного у спілкуванні з диктаторами; тому Туреччину у складний для неї час треба підтримати. А геополітичні дивіденди – будуть. Згодом.

...Та попри всі проблеми, не треба "ховати Туреччину.

Є те, що може втримати "на плаву" контакти Туреччини та Заходу в кризовий період. Це – НАТО. І США.

Бо за всіх проблем із порушенням прав людини, за всього напруження у стосунках з ЄС та РЄ, за всієї очевидності сповзання країни до авторитаризму ніхто навіть не думає про можливість виходу Туреччини з військового блоку.  

Цей крок коштував би Заходу надто дорого. А в ситуації, коли на кону безпека континенту, демократія може й почекати, хай навіть офіційно Брюссель ніколи цього не визнає.