ЄС, Росія та НАТО після Brexit: обриси нового трикутника для України

Головна від початку року геополітична новина ні для кого не є секретом.

17 410 472 громадянина Великої Британії не зважили на застереження Барака Обами, Крістін Лагард, Джона Мейджора та сотень інших впливових світових політичних діячів, зірок спорту та шоу-бізнесу щодо можливого краху економіки та ускладнень в усіх сферах суспільного життя – та проголосували за вихід Сполученого Королівства з Євросоюзу.

Політичний землетрус, спричинений британцями, за загальними оцінками політиків, експертів та медіа, загрожує руйнацією не лише Сполученого Королівства, але інституційної структури повоєнної Європи.

Раціональні аргументи, здається, важили не так багато у голосуванні з безпрецедентною явкою у 72,2%. Соціальний розлам між прибічниками та противниками Brexit пройшов за віком, освітою та національністю. Британська преса вже назвала результати голосування "сілянським бунтом" (Peasants' Revolt), протестом "простих людей" проти політики всеєвропейської та англійської еліт.

Результати референдуму призвели до падіння британського фунту та волатильності фінансового ринку. Наразі біржові гравці очікують серпня, коли з'являться перші дані щодо впливу референдуму на економіку Британії.

Втілювати народний вибір на практиці доведеться консерваторам на чолі з "новою залізною леді" Терезою Мей – прибічницею кампанії за збереження Сполученого Королівства у складі ЄС.

Це вже призвело до спекуляцій щодо того, чи є рішення про вихід остаточним.

Проте, виходячи з демократичних традицій Британії, ці сумніви слід облишити.

Відповідальними за переговори про вихід стали давній євроскептик Девід Девіс (держсекретар з питань виходу з ЄС) та ключовий агітатор за Brexit Борис Джонсон (новий міністр закордонних справ).

Саме вони торуватимуть важкий шлях виходу Британії з Європейського Союзу.

Що зміниться для Євросоюзу

Британія завжди користувалась особливими привілеями в Євросоюзі, в основі яких чотири виключення (opt-outs) з єдиного законодавства ЄС – насамперед, щодо міграційної політики (право невступу до Шенгенської угоди), а також Монетарного союзу (невпровадження єдиної валюти євро).

Та особлива роль, тим не менш, залишала за Сполученим Королівством вкрай важливе значення у розподілі сил в ЄС.

Британія була противагою позиції західноєвропейських держав, країн-засновників співтовариства та Іспанії, що тяжіють до державного регулювання в економіці та подальшої федералізації Європи.

Втрата "британського запобіжника" радикально змінює балансу сил у Співтоваристві.

Зростання відповідальності за стан справ у ЄС, яка лягає на плечі Німеччини, не викликає в цій країні великого оптимізму. Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр у нещодавній програмній статті для Foreign Affairs також називає вимушеним лідерство Німеччини в ЄС.

Ангела Меркель теж не рада зростанню своєї відповідальності.

Вона до останнього вірила, що Лондон не виходитиме з ЄС і зміни центрів впливу вдасться уникнути. Так, Ангела Меркель була незадоволена різкою реакцією багатьох колег – єврократів та політиків (але передусім – голови Єврокомісії Жана-Клода Юнкера) на результати референдуму у Британії. Йдеться, зокрема, про заяви з тиском на керівництво Британії негайно застосувати 50-ту статтю Лісабонського договору про вихід зі Співтовариства.

Крім того, за інформацією британського Times та німецького Spiegel, Меркель прагне відставки Юнкера, відомого своєю прихильністю до подальшої передачі суверенітету країн Брюсселю. І вона не самотня в цьому бажанні – схожої думки дотримується Польща.

Результати референдуму дали привід для хвилювання й центральноєвропейській Вишеградській четвірці.

Її учасники критично налаштовані щодо подальшого посилення Брюсселя та особливо єдиної політики у сфері міграції. За висловом польської прем'єрки Беати Шидло, поточна криза створена самою Європою. Їй вторить прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, який стверджує, що країни Вишеградської групи є найуспішним регіоном, тоді як Західна Європа увійшла в глибоку кризу.

От тільки реальність свідчить, що і на сході ЄС з єдністю нині складно.

Прихід до влади у Польщі євроскептиків з "Права і справедливості" призвів до суттєвого охолодження польсько-німецьких стосунків. Наразі це роз'єднує членів Вишеградської четвірки, які різняться у баченні лідерства Берліна в ЄС – так само, як і у ставленні до "російської загрози", яку визнає лише Польща.

Звісно, у Вишеградської групи є також спільні погляди. Польські експерти та преса висловлюють занепокоєння щодо посилення західноєвропейської, єврозонової вісі Париж-Мадрид-Рим, яке може відбутися через вихід Британії зі складу унії. Ці занепокоєння не є стороннім і для інших країн "Вишеграда".

Та найбільше усіх цікавить, чи не спричинять результати британського референдуму ефект доміно в інших членах ЄС.

До нових референдумів очікувано закликали праворадикали Франції, Голландії, Італії та Австрії, готовність до нього висловив проросійський президент Чехії Мілош Земан.

Однак хвиля референдумів, як і рішень про вихід з ЄС, у 27 країнах-членах є малоймовірною.

Зрештою, вихід Британії з ЄС, який усе ж таки відбудеться, не призведе до розпаду співдружності. Однак, цілком можливо, призведе до внутрішнього переформатування та послаблення.

Основний виклик – чи не піде ЄС подальшою кривою стежкою формування протидіючих клубів за інтересами, чи не стане незграбною та недієвою на міжнародному рівні коаліцією лебедя, рака та щуки.

Саме ця єдність або її відсутність традиційно знаходиться у центрі уваги географічно найближчого до ЄС геополітичного гравця – Російської Федерації.

Що змінює Росія

Російські інтереси відомі – Кремль бачить світ у ракурсі сфер впливу і відтак намагається вбити якомога більше клинів між позиціями європейських країн, насамперед, з питань безпеки та політики щодо пострадянського Сходу Європи.

Росія спромоглася створити потужні лобі своїх інтересів у Західній та Центральній Європі, відкрито фінансуючи деяких правих та лівих радикалів і, чи не насамперед, отримавши підтримку провідних бізнес-кіл у країнах-лідерах ЄС.

Багато в чому цьому сприяє суспільна думка в цих країнах. Більшість громадян ЄС не бачать прямої російської загрози континенту та своїй країні, а відтак воліли б, аби їхні керманичі зосереджувались на інших, більш нагальних питаннях, як-от міграція та економіка.

З огляду на це, російська реакція на Brexit передбачувана. Провладні російські спікери трублять про кризу західного світу та інституцій. Втім, не дивно, що російський президент Путін тримається осторонь цих заяв, адже Росія та ЄС міцно переплетені економічними зв'язками та бізнес-інтересами.

На відміну від західного світу, певне протистояння у кремлівських та навколокремлівських таборах технократів, очолюваних Олексієм Кудріним, та яструбів-силовиків, мало стосується зовнішньої політики, де вони поєднані у протистоянні "західній загрозі".

На цій "загрозі" ґрунтується новосформована націоналістична єдність російського суспільства.

До слова, її першочерговість вкотре підкреслив Путін під час зустрічі з послами РФ 30 червня.

Недарма Сергій Іванов, керівник адміністрації Володимира Путіна, та прокремлівські аналітики публічно заявляють навіть про користь від західних санкцій, які нібито справляють позитивний вплив на Росію.

Втім, за прогнозами Світового банку, наступного року російська економіка справді відновить зростання.

Таким чином, зближення РФ з окремими членами ЄС та їхніми ймовірними проросійськими лідерами може бути протиставлене складним відносинам з США та конфронтації з НАТО, що розгортається у військовій площині.

Саме протистояння з НАТО посідає ключове місце в російській публічній пропаганді та військових маневрах.

Розгортання трьох нових дивізій чисельністю 10 тис. військових кожна у Смоленській, Воронезькій та Ростовській областях та посилення військової присутності на Чорному та Балтійському морях відбувається на тлі "танкових парадів НАТО" (за висловом того ж таки Штайнмаєра) в рамках навчань Anankonda 16 та Saber Strike у Польщі та країнах Балтії.

Це напруження посилюють обіцянки подальшої військової відповіді, даної Путіним під час офіційного візиту до Фінляндії, де він попередив про небажаність вступу цієї нейтральної країни до Північноатлантичного альянсу.

Як змінюється НАТО

За таких умов увага світу прикута до майбутньої спроможності та єдності військово-політичного альянсу, в якому Велика Британія продовжує відігравати важливу роль, як країна з найбільшим військовим внеском до НАТО з усіх членів ЄС.

За словами генсека НАТО Єнса Столтенберга, Brexit не змінить лідируючої ролі Великої Британії в Альянсі. Навпаки, як на це вказують ті ж поляки, а саме міністр оборони країни Антоній Мацеревич, можна очікувати певної компенсації виходу Британії з ЄС через посилення її ролі у НАТО.

Центральним є питання, як вплинуть роздільні лінії інтересів країн-членів ЄС на роздільні лінії в НАТО.

Чи можлива де-факто фрагментація НАТО, що відповідатиме цілям Москви – така, яка відбувається в Євросоюзі?

Західні аналітики мають розбіжності в оцінках.

Дехто стверджує, що відповідь НАТО, принаймні до Варшавського саміту, була мінімальною, інші – що західні еліти панікують перед гібридною війною та піддаються на провокації Москви, занадто реагуючи на удавані загрози.

Саме від подолання внутрішніх розбіжностей залежить ефективність відповіді НАТО на загрозу переходу від холодного миру з Росією до всебічного конфлікту в країнах Балтії чи іншого конфлікту нового типу, спричиненого намаганнями Росії поширити свою сферу впливу.

Та враховуючи лідируючу роль Сполучених Штатів – стовпа НАТО – та вагоме положення Британії, позиція блоку щодо останніх агресивних дій Росії є значно чіткішою від позиції ЄС.

Якщо голова дипломатичного корпусу ЄС Федеріка Могеріні лише називає відносини з Росією "ключовим стратегічним викликом", то НАТО у комюніке Варшавського саміту прямо вказує на дестабілізуючу роль Москви.

Втім, видається, що для адекватної відповіді на нові виклики на Східному фланзі блокові доведеться шукати нові формати на заміну застарілій стратегії Forward Defense.

Найважчим для Альянсу є те, що він потребує гібридної реакції на гібридні виклики з боку Росії.

Однак саміт у Варшаві продемонстрував лише готовність НАТО діяти злагоджено у відповідь на російські виклики, за принципом "Росія – противник, якого необхідно стримувати".

Декларуючи відкритість до політичного діалогу з Москвою, НАТО вже діє щодо стримування РФ. Створюються багатонаціональні батальйонно-тактичні групи у Латвії, Литві, Естонії та Польщі чисельністю 1000 військових кожна.

Але це, як сказав Столтенберг, лише частина масштабної зміни підходів до відповідей на нові виклики.

Вкрай важливо, що стратегія відповідей на гібридну війну реалізується у погодженні з ЄС.

На саміті було підписано спільну декларацію щодо стратегічного партнерства ЄС та НАТО, якою передусім передбачено заходи з протистояння гібридним загрозам. Це певною мірою відповідає сподіванням, які покладають США на підвищення активності та ініціативи європейських країн у справах Альянсу.

Проте вистачає й проблем.

Лише п'ять країн-членів – США, Велика Британія, Греція, Польща та Естонія – справді дотримуються мінімуму витрат на оборону у 2% від ВВП.

Є певні загрози і щодо єдності військового блоку.

Російські медіа негайно підхопили двозначні заяви французького президента Франсуа Олланда, які суперечать рішенням саміту – "Росія не загроза, а партнер".

Окрема загроза позиції НАТО існує з боку США.

У рік президентських виборів в Штатах активно обговорюються катастрофічні для Заходу й ідеальні для Росії сценарії дезінтеграції Альянсу за заявами кандидата від Республіканської партії Дональда Трампа.

Раніше Трамп заявив, що в разі його обрання Сполучені Штати не зможуть гарантувати безпеку всім членам НАТО.

* * * * *

Отже, хвилі Brexit все сильніше накочують на береги міжнародних організацій, їхніх членів та супротивників-партнерів.

Все більш роз'єднаний ЄС, що стоїть на порозі формального та неформального переформатування, усе більш агресивна та сконцентрована на антинатівському напрямку Росія та, сподіваємося, посилене, більш консолідоване НАТО – трикутник, в якому нереформованій Україні буде все складніше знайти місце, що гарантує безпекову стабільність та відповідатиме державним інтересам.

Тому наш успіх найбільше залежатиме від підходу самої України до завдань, що перед нею стоять.

Передусім – від ефективного виконання заходів, передбачених Стратегічним оборонним бюлетенем, який може стати нашим неформальним планом дій з підготовки до членства в Альянсі.

Автор: Єгор Васильєв,

аналітик, магістр європейського права Лондонської школи економіки та політичних наук

для "Європейської правди"