Міграційна криза вже певний час веде до поступового розпаду Європейського Союзу. Замість того, щоб об’єднатися в боротьбі із загрозою, держави-члени ЄС виявляють все більше небажання співпрацювати одна з одною.

Країни дотримуються розрізнених політик в питаннях міграції та опікуються лише власними інтересами, часто на шкоду інтересам сусідів. В такій ситуації не варто найближчим часом очікувати розробки комплексної європейської політики надання притулку біженцям, навіть незважаючи на зусилля Європейської комісії.

І це прикро, оскільки комплексна політика має залишатися пріоритетом для лідерів європейських держав. Європейському Союзу без неї не вистояти.

Якою має бути нова стратегія вирішення міграційної кризи? Ефективна альтернатива підходу, який зараз застосовує ЄС, ґрунтується на семи принципах.

По-перше, Євросоюз і весь світ мають приймати значну кількість біженців напряму з прикордонних країн, організовано і з належним рівнем безпеки. Це було б більш прийнятно для громадськості, ніж сьогоднішній безлад.

Якби ЄС взяв на себе зобов’язання щорічно приймати лише 300 тисяч біженців (і якби таке зобов’язання взяли на себе й інші країни світу), більшість біженців розуміли б, що в них є досить високі шанси дістатися до місця призначення. Тоді вони не будуть намагатися потрапити в Європу нелегально, адже це не дозволить їм отримати статус біженця.

Також, якщо умови в прикордонних країнах покращилися б завдяки отриманій допомозі, міграційної кризи б не було (проте залишилась би проблема економічної міграції).

Це підводить нас до другого пункту: ЄС має покласти край безладу на своїх кордонах. Ніщо не лякає громадськість так, як картини хаосу.

Через п’ятнадцять місяців після початку активної фази кризи в Греції в Середземномор’ї все ще панує безлад. Більше 50 тисяч біженців зубожіють, живучи в погано організованих стихійних таборах по всій країні.

Громадськість бачить це на екрані й не розуміє, чому всемогутній Європейський Союз не може забезпечити основними продуктами харчування жінок та дітей, які рятуються від війни. А тим часом військово-морські сили, оснащені найсучаснішою технікою, не можуть врятувати тих, хто перетинає Середземне море: цього року кількість потонулих збільшилась на 50%.

Викликає занепокоєння цинічне пояснення: ЄС зумисно дозволяє зберігати таку ситуацію для стримування потоку біженців.

Виправити це просто: необхідно надати Греції та Італії достатньо коштів для забезпечення умов для біженців, дати настанову місцевому населенню про пріоритетність дій з пошуку і спасіння (а не з "захисту" кордонів) і втілити в життя обіцянку про переселення 60 тисяч біженців з Греції в інші держави-члени ЄС.

По-третє, ЄС слід розробити фінансові інструменти, здатні забезпечити достатньо коштів для вирішення довгострокових задач.

Євросоюзу необхідно мінімум 30 мільярдів євро для реалізації комплексної стратегії щодо біженців. Ці кошти необхідні як всередині ЄС (для посилення кордонів і створення ефективних установ, які будуть займатися питаннями міграції, для забезпечення належних умов для біженців, розробки справедливих процедур з надання притулку і створення можливостей для інтеграції), так і за його межами — для підтримки країн, які приймають біженців, та збільшення кількості робочих місць в Африці і на Середньому Сході.

Хоча 30 мільярдів євро можуть видатися величезною сумою, її не можна порівнювати з політичними і гуманітарними наслідками та економічними втратами внаслідок затяжної кризи. Наприклад, існує реальна загроза розпаду Шенгенської зони, тобто відкритих внутрішніх кордонів в Європі. За оцінкою міжнародного фонду Bertelsmann Foundation відмова від Шенгену призведе до щорічної втрати Євросоюзом 47–140 млрд євро ВВП.

Для збирання необхідної суми в короткий термін ЄС слід буде вдатися до "фінансування ривком".

Я маю на увазі залучення значних сум позикового капіталу, забезпечених відносно невеликим бюджетом ЄС, замість збирання по крихтам рік за роком. На сьогодні Євросоюз має досить невелику суму боргу з огляду на розмір бюджету, тому ЄС варто використовувати свій бюджет як фінансовий важіль, саме так, як вчиняють всі незалежні держави світу.

Значні початкові капіталовкладення в захист кордонів, пошукові та рятувальні операції, створення центрів для біженців з нормальними умовами життя допоможуть переспрямувати економічну, політичну і соціальну динаміку від ксенофобії і незадоволення до конструктивних рішень, які підуть на користь як біженцям, так і країнам, що їх приймають.

Для такого фінансування рано чи пізно треба буде ввести нові європейські податки.

А поки потреби можуть бути частково задоволені шляхом мобілізації невикористаного кредиту раніше створених фінансових інструментів ЄС: Підтримка платіжного балансу, Пакет макрофінансової підтримки і Європейський стабілізаційний фінансовий механізм (EFSM). Невикористаний кредит цих інструментів загалом складає більше 50 мільярдів євро.

Ці інструменти слід пристосувати до нових цілей та розширити відповідні повноваження, що викличе значний спротив, проте вищенаведені цифри свідчать про невикористані фінансові можливості Європейського Союзу.

На кону — існування ЄС. Надзвичайно безвідповідальним буде дозволити йому розпастися, не скориставшись всіма наявними фінансовими ресурсами.

По-четверте, кризу необхідно використати для створення загальних європейських механізмів захисту кордонів, розгляду заяв про надання притулку і переміщення біженців.

Скромний прогрес вже помітний: цього місяця Європарламент ухвалив нормативний акт про створення Європейської прикордонної та берегової охорони. Але Дублінська конвенція — основа для визначення того, яка країна несе відповідальність за прийом біженців, — перешкоджає солідарності між державами-членами ЄС, адже перекладає основний тягар відповідальності на країну першого в’їзду. В Конвенцію необхідно внести зміни.

Європейське рішення зараз розробляється в Греції, де Європейська агенція з підтримки держав-членів в області політики надання притулку (EASO) розглядає заяви про надання притулку, щоб допомогти заваленим роботою грецьким службам.

Єдина європейська процедура надання притулку унеможливить пошук політичного притулку в різних країнах і відродить довіру між державами-учасницями.

По-п’яте, має існувати механізм для переміщення визнаних біженців всередині Європи.

Такі програми мусять мати глибоке коріння в місцевих громадах. Мери багатьох міст Європи виявили вражаючу готовність прийняти біженців, однак їхня ініціатива була знищена в зародку урядами країн. Приватні та громадські спонсорські програми, коли невеликі групи осіб, громадських організацій і компаній фінансово та в інший спосіб підтримують іммігрантів при влаштуванні в школу, на роботу і сприяють інтеграції в місцеві громади, можуть спиратися на добру волю жителів Європи.

Добрим прикладом є Канада (хоча тут географічний контекст відрізняється від європейського). За чотири місяці країна прийняла 25 тисяч сирійських біженців, іде процес їх інтеграції через приватні та громадські спільноти та місцеві недержавні організації. Уряд пообіцяв прийняти ще 10 тисяч сирійців до кінця року і всього 44 тисяч біженців в 2016 году.

Загалом Канада щорічно приймає 300 тисяч мігрантів; еквівалентом в масштабі ЄС був би прийом 4,5 мільйонів людей.

Процес, за допомогою якого в Канаді розселяють біженців, відпрацьовувався протягом тривалого часу та відповідає навіть надзвичайно суворим стандартам безпеки її південного сусіда. Медичний огляд сирійських біженців був ретельно проведений 500 співробітниками консульств та військовими одразу ж після того, як прем’єр-міністр Джастін Трюдо обійняв посаду в листопаді минулого року і означив проект з надання притулку сирійським біженцям одним із пріоритетних.

Політична воля, тісна взаємодія з місцевими громадами, детальні перевірки, розроблені процедури розселення та чесність при зіткненні з неминучими проблемами призвели до успіху.

Порівняйте це з умовами, що панують в Європі, і ви зрозумієте, який шлях ще мусить пройти ЄС.

По-шосте, Європейський Союз і міжнародна спільнота мають надавати більшу підтримку зарубіжним країнам, які приймають біженців, ніж вони це роблять зараз.

Необхідна фінансова підтримка, щоб країни, такі як Йорданія, могли забезпечити навчання, житло та медичні послуги для біженців, а також підтримка в формі торговельних преференцій, щоб ці країни могли надавати робочі місця як біженцям, так і власному населенню.

Європі немає сенсу витрачати мінімум 200 мільярдів євро з 2015 по 2020 рік для боротьби з кризою на своїй території — а приблизно таку суму держави-члени витратять на прийом та інтеграцію біженців, — коли невелика частка цієї суми, витрачена за кордоном, могла б стримувати наплив мігрантів в розумних межах.

Також ЄС слід виявити більшу щедрість в своєму підході до Африки, а не просто надавати фінансову допомогу в обмін на міграційний контроль, як минулого місяця запропонувала Європейська комісія.

Такий підхід дозволяє африканським керівникам держав використовувати міграцію як інструмент для загрози Європі, як це зробив Ердоган. Слід концентруватися на реальному розвитку Африки. Мається на увазі вільна торгівля, більші інвестиції та викорінення корупції.

Деякі європейські лідери закликають до розробки "плану Маршалла" для Африки. Це чудове прагнення. Однак насправді Європа далека від такого бачення. Після Другої світової війни США щорічно протягом чотирьох років інвестували 1,4% ВВП у відбудову Європи.

На сьогодні інвестиції масштабу "плану Маршалла" склали б 270 мільярдів євро на рік протягом наступних чотирьох років, а нам дуже далеко до такої суми.

Сьомий і останній принцип полягає в тому, що Європа, з огляду на старіння населення, має з часом створювати умови, де схвалюється національне різноманіття і економічна міграція.

Коли канцлер Ангела Меркель щирим жестом широко відчинила двері Німеччини для біженців, це був непродуманий крок, адже не врахували "фактор тяжіння". Різкий наплив більше мільйона мігрантів перевищив можливості уряду та налаштував громадськість проти мігрантів.

Тепер ЄС слід негайно обмежити потік біженців, і це можливо лише шляхом дискримінації економічних мігрантів. Будемо сподіватися, що це тимчасово, така ситуація неприпустима і завдає значної шкоди.

Переваги міграції набагато перевищують витрати на інтеграцію мігрантів.

Висококваліфіковані економічні мігранти сприяють підвищенню продуктивності та розвитку і збільшують "впускну спроможність" країни. Представники різних народів привносять в країну нові знання, уміння і навички, вони сприяють розробці інновацій як в країні походження, так і в країні, яка їх приймає.

Цьому є багато підтверджень в історії, починаючи з гугенотів, які підштовхнули до розв’язання першої промислової революції, адже познайомили Англію з ткацтвом і банківською справою. Мігранти можуть зробити внесок в розвиток та модернізацію, якщо їм надається така можливість.

Для заспокоєння суспільних страхів, зменшення хаотичного напливу біженців, для їх інтеграції і налагодження взаємовигідних відносин з країнами Близького Сходу і Африки і виконання Європою міжнародних гуманітарних зобов’язань необхідно дотримуватися семи перерахованих вище принципів.

* * * * *

Міграційна криза — не єдина, але найтяжча з криз, з якими зіштовхнулась Європа. Якщо в її розв'язанні буде досягнуто значного прогресу, набагато легше буде впоратися з іншими, від боргової кризи в Греції до виходу Великої Британії з ЄС і проблем, які створює Росія. 

Мають зійтись всі шматочки мозаїки, і шанси на успіх залишаються невеликими. Але якщо буде розроблена стратегія, яка спроможна стати успішною, всі, хто не бажає розвалу Європейського Союзу, мають згуртуватися навколо неї.

Автор: Джордж Сорос,
фінансист та філантроп

Оригінальний текст статті англійською опубліковано Foreign Policy

Український переклад публікується з редакційними скороченнями