Brexit викликав хвилю невдоволення як всередині Великої Британії, так і в інших країнах. Майже відразу після оголошення результатів з'явилися заклики до повторного голосування або неврахування результатів референдуму.

Проте ні в кого не виникло сумнівів у власне результатах плебісциту. І це – попри те, що розрив голосів за та проти був досить невеликим. 

Чому результати референдуму у Британії не спровокували масової мобілізації тих, хто підтримав status quo?

Чому основний протест тих, хто залишився у меншості, не вийшов за межі реєстрації електронної петиції щодо переголосування, а не, скажімо, переріс у вимогу скасувати результати  референдуму?

Зрештою, чому не пролунали вимоги щодо необхідності перерахунку бюлетенів?

Ці питання, можливо, дивні для тих, хто живе в Британії, але мають зміст для тих, хто живе на дві години східніше від Гринвіча.

Одним з пояснень є різниця у способі та підходах до організації і проведення виборів у Британії та Україні.

Вітчизняний досвід неодноразово демонстрував та й, зрештою, продовжує демонструвати вразливість української системи адміністрування виборів. Відповідно, досвід Британії та аналіз її виборчих практик у частині адміністрування виборчого процесу дає можливість зрозуміти, які механізми забезпечують належну якість проведення виборів. І, можливо, які з цих механізмів можуть бути інтегровані у вітчизняну систему виборчої адміністрації з тим, щоб підвищити її ефективність.   

Територіально референдум відбувався у 12 регіонах, поділених на 382 виборчі території, які загалом включали 41 тис. виборчих дільниць. Адміністративно за організацію та проведення плебісциту відповідали лічильні офіцери: головний (chief counting officer), регіональні (regional counting officers) та прості (counting officers).

Виборчі комісії комплектувались працівниками місцевих рад, а також представниками місцевих громадських організацій та асоціацій.

Кожну виборчу комісію очолює голова, а кількість членів комісії залежить від кількості виборців у списку виборців на дільниці: до 1000 виборців – один, до 1750 – два, до 2500 – три члени комісії, не враховуючи голови.

Також на дільницях можуть бути присутні спостерігачі, в тому числі міжнародні. Така маленька кількість членів комісій визначається особливістю британської системи адміністрування виборчих процесів –

на дільницях відбувається лише голосування, а підрахунок голосів проводиться у спеціальних лічильних центрах.

Членів виборчих комісій та працівників лічильних центрів попередньо навчають. Основними є тренінги з професійної поведінки, неупередженості та виявлення і запобігання фальсифікаціям. За свою роботу голови комісій одержують 300-350 фунтів, члени комісій – 220-240 фунтів, працівники лічильних центрів – 110-150 фунтів.

Для кожної дільниці, враховуючи попередній досвід організації на ній виборів, розроблявся проектний план (Project Plan) та ризик-план (Risk Plan) на день голосування. Ці плани були базовими документами, на які спирались при підготовці до дня голосування на кожній дільниці.

Проектний план враховував такі особливості, як демографічні зміни у складі місцевого населення, попередня виборча активність, активність голосування поштою.

Зважаючи на досвід шотландського референдуму, виборчим комісіям рекомендували готуватись до високої явки виборців.

Особлива увага приділялась дільницям із кількістю виборців понад 2 тис. осіб, на яких могли формуватись черги. У таких випадках на дільниці могли залучатись додаткові члени комісій саме на час підвищеної активності виборців.

Також передбачалась можливість тимчасового переходу членів виборчої комісії з однієї дільниці на іншу. Скажімо, у школі знаходиться чотири виборчі дільниці, і в певний момент на одній з них спостерігається висока явка виборців. Для того щоб пришвидшити процес видачі бюлетенів, на таку дільницю могли запрошуватись члени виборчкомів із сусідніх. Звісно, якщо на їхніх дільницях процес голосування відбувається належним чином і високої явки немає.

Ще одним механізмом, покликаним оптимізувати процеси у день голосування, стали спеціальні допоміжні команди, сформовані лічильними офіцерами. Завданням таких команд була оперативна допомога дільницям, на яких виникали будь-які проблеми. Ці команди розміщувались у межах виборчої території, щоб мати можливість максимально швидко дістатись до проблемної дільниці.

Крім того, за підготовкою дільниць і комісій до дня голосування слідкували виборчі інспектори. Їхнє завдання – перевірити готовність кожної дільниці, а також відзвітувати лічильним офіцерам про вчасне і безпроблемне відкриття дільниць у день голосування. Інспектори також вирішували проблемні ситуації у день голосування. До прикладу, вони могли доставити на дільниці додаткові виборчі бюлетені у разі необхідності.

Ризик-план здебільшого стосувався виявлення потенційних фальсифікацій. Такий план, що розробляється із залученням місцевого осередку поліції, мав включати в себе конкретні дії на випадок прояву будь-яких фальсифікацій. Зокрема,

у разі фальсифікацій або підозр щодо них члени комісій зв'язуються з місцевим відділком поліції, де є виділений офіцер, який спеціалізується на таких справах.  

Приписи стверджують, "що адміністратори виборів знаходяться в унікальній позиції, яка дозволяє виявити потенційні загрози фальсифікацій". Це важливо, адже раннє виявлення цих загроз допоможе уникнути витратних поліцейських розслідувань і зберегти впевненість виборців у результатах референдуму.

Як і у випадку з проектним планом, при розробці ризик-плану враховується попередній досвід фальсифікацій на конкретній виборчій території.

Також рекомендують звертати особливу увагу на території з високим рівнем мобільності населення, що призводить до частих і масштабних змін у списках виборців, а також території з високою концентрацією "уразливих" виборців (студентські гуртожитки, будинки людей похилого віку) та виборців із низьким рівнем знання англійської мови.

Окрім того, радять звертати особливу увагу на голосування поштою у випадках, коли сторонні можуть впливати на волевиявлення виборця.

Важливо, що ризик-план зобов’язує відслідковувати не лише самі факти фальсифікацій, але й стежити за індикаторами, які можуть свідчити про можливі фальсифікації. Одним із таких індикаторів є підвищені показники тих, хто бажає голосувати за межами дільниці. 

Описані вище інститути і механізми покликані забезпечити три основні речі: зручність виборчого процесу для громадян; впевненість виборців у належній організації голосування та підрахунку голосів; доступ до виборчого процесу усіх, хто цього бажає.

Чи означає це, що у Великій Британії відсутні проблеми, пов’язані з організацією та проведенням виборів? Зовсім ні.

До прикладу, одним із найбільших викликів під час червневого референдуму стало різке зростання реєстрації виборців, збільшилась кількість подань на голосування поштою і голосування через свого представника. Це було пов’язане з підвищеним інтересом громадян до участі у майбутньому плебісциті. Проблемою також була поява на дільницях незареєстрованих виборців.

Ще одним викликом для системи виборчої адміністрації у деяких регіонах Сполученого Королівства став збіг у часі кампанії по Brexit та місцевих виборів, які відбулись на початку травня. У таких випадках вищі рівні виборчої адміністрації були паралельно задіяні і у підготовці референдуму, і в організації місцевих виборчих процесів.

Перед референдумом по Brexit місцевій владі рекомендувалось розвести в часі референдум та будь-які інші місцеві вибори, призначені на той самий день.

Адже в разі одночасного проведення декількох виборів за британськими законами необхідно було б формувати паралельну систему виборчих комісій. Зокрема, для того, щоби уникнути можливого взаємного впливу кількох виборчих рішень на поведінку виборця.

А це б розпорошило наявні ресурси і могло б вплинути на якість організації референдуму.

Як наслідок, система адміністрування виборів виявилась готовою впоратися з означеними викликами. Про рівень задоволеності тим, як працює система адміністрування виборів у Британії, свідчить опитування членів дільничних виборчих комісій на загальних виборах 2015 року. 

Також наводимо результати оцінки членами виборчих комісій проблем, які виникали у день голосування.

За нею, найбільшою проблемою, та й то незначною, стали черги виборців протягом дня голосування (5,6% тих, хто "погодився" або "повністю погодився" із існуванням проблеми).       

Британський досвід свідчить про декілька речей, які варто врахувати при реформуванні системи виборчої адміністрації в Україні.

По-перше, організація і проведення виборчих процесів повинні ретельно плануватись – з урахуванням попереднього досвіду і помилок. Це дозволить зменшити потенційні ризики в день голосування.

По-друге,

адміністрування виборів повинне передбачати механізми, які б дозволяли оперативно вирішувати проблеми, які виникають посеред виборчого процесу.

Це дозволить проводити вибори не у режимі "форс-мажору", а у режимі звичайного, буденного процесу.

По-третє, система виборчої адміністрації має забезпечувати належну і оперативну комунікацію з іншими організаціями та інституціями, які беруть участь або дотичні до виборчого процесу. Це забезпечить швидкий обмін інформацією як всередині системи, так і зовні.

Усі ці елементи, конвертовані у конкретні діючі механізми, збільшуватимуть рівень довіри до виборчих процедур і, тим самим, до результатів виборів.

На жаль, більшість із цих елементів відсутні в українській системі адміністрування виборів або, будучи формально присутніми, не виконують своїх функцій ефективно.

Саме цим і можна пояснити рівень довіри до результатів виборів в Україні та Британії. 

Автор: Назар Бойко,

керівник моніторингово-аналітичної групи "ЦИФРА"

Стаття підготовлена VoxUkraine для "Європейської правди"

Автор висловлює подяку Tanya Burch (Councillor for Ordsall, UK), Neil Watts (Electoral Services Manager, Salford City Council, UK) за допомогу у підготовці статті, також Toby James (University of East Anglia, UK) за дозвіл використати результати досліджень.