Відомий теоретик із міжнародних відносин Стівен Уолт нещодавно заявив про крах на Заході ліберальної демократії, яка поступається хвилі популізму, насильства й автократії в тих країнах, які допомогли цю демократію створити.

Саме на цьому тлі в листопаді в США обиратимуть наступного президента, й одна з ключових речей полягає у тому, що американська зовнішня політика залежатиме від зростання антилібералізму.

Курс на реалізм

Якщо Президентом стане Хілларі Клінтон, то це, швидше за все, означатиме продовження залучення США у справи світу, приблизно на тому ж рівні, який спостерігався протягом кількох останніх десятиліть.

Якщо політика США щодо України не зміниться, як це було при адміністрації Обами, то такий сценарій виглядає не таким вже й поганим.

Адже незважаючи на те, що адміністрація Обами відмовилася надати Україні летальну зброю, американські санкції справили значний вплив на російську економіку. Разом із санкціями ЄС вони призвели до втрати близько 1,97% ВВП порівняно з попереднім кварталом. 

Оскільки центристи й праві переважно вважають зовнішню й оборонну політику Обами слабкими, Клінтон слід буде показати себе сильнішою, ніж чинний президент, якщо вона хоче здобути голоси виборців, які ще не визначилися.

Можливо, їй слід буде зайняти твердішу позицію щодо Сирії, Китаю та ядерної угоди з Іраном, підписаної влітку 2015 року, а також виявляти проактивніший підхід до російського експансіонізму. 

У статті для Foreign Policy Джеймс Тауб зазначає, що якщо зовнішню політику Обами хвалить "реалістичний" табір міжнародних відносин, то зовнішня політика Клінтон може тяжіти до консервативного табору.

Як свідчить колишній помічник Клінтон із питань Європи та Євразії, а згодом радник Обами з національної безпеки Філіп Гордон: "Обама підсвідомо  не ліберал, а майже революціонер. Клінтон підсвідомо  консервативніша".

Він наводить приклад американсько-російських взаємин.

Клінтон завжди знаходилася на похмурій стороні спектра точок зору про можливі вигоди ‘перезавантаження’, хоча й прагнула дослідити можливості.

Наслідками перезавантаження була необхідність заспокоїти союзників із Східної Європи і зберегти солідарність НАТО. Клінтон, за словами Гордона, "була цілком задоволена роллю хранительки цих наслідків".

Зрештою, Клінтон має багатий досвід міжнародної політики — вона була першим Держсекретарем Обами з 2009-го по 2013 рік. Її перебування на посаді головного дипломата Америки є водночас і благословенням, і прокляттям для її виборчої кампанії 2016 року.

Зокрема, Клінтон критикують за політику "перезавантаження" взаємин із Росією, спрямовану на будівництво оновлених взаємин із Кремлем завдяки тому факту, що Володимир Путін, здавалося, поступився був місцем Дмітрію Мєдвєдєву. Те, що ця політика була значною мірою ініціативою Білого дому, а не Держдепу, має втишити занепокоєння тих, хто вважає, що "перезавантаження" може бути передвісником слабкості Клінтон у російських питаннях.

Майкл Макфол, один із головних архітекторів політики "перезавантаження" Білого дому, нині колишній посол США в Москві, чітко заявив, що наступний президент не повинен іти шляхом "ще одного перезавантаження стосунків із Росією; … цього разу це був би неправильний поворот політики".

Клінтон заявила, що для США "вкрай важливо" підтримувати "єдину Україну", пояснивши, що сильніша підтримка з боку США знадобиться Україні для перемоги над проросійськими сепаратистами. Це означає, що скоріш за все будуть подовжені чинна політика санкцій та американський тиск на Брюссель із метою підтримки єдиного фронту.

Більш того, одна із співавторок доповіді, що закликає США надати Україні озброєння, — Мішель Флурной, колишня заступниця міністра оборони з питань політики, — може розглядатися  на посаду Міністра оборони в адміністрації Клінтон.

Офіційна позиція Демократичної партії США щодо Росії й України чітка й непохитна.

Зокрема, офіційна партійна платформа, оприлюднена 21 липня, містить такий пасаж: "Росія бере участь у дестабілізуючих діях уздовж кордонів, порушуючи суверенітет України і намагаючись відтворити сфери впливу, що підривають американські інтереси. …

Дональд Трамп зведе нанівець більш як 50 років американської зовнішньої політики, покинувши партнерів із НАТО — країн, що допомагають нам щодня боротися з тероризмом — і натомість стане союзником президента Росії Володимира Путіна.

Ми віримо в сильні альянси і будемо стримувати російську агресію, зміцнювати європейську стійкість і захищати наших союзників із НАТО. Ми дамо Путіну зрозуміти, що готові співпрацювати з ним, якщо це в наших інтересах — як це було у випадках скорочення ядерних арсеналів, стримування Ірану від створення ядерної зброї, накладення санкцій на Північну Корею, а також поповнення контингенту наших військ в Афганістані — але ми, не вагаючись, будемо протистояти російській агресії. …

Ми відкидаємо погрози Дональда Трампа покинути наших союзників із Європи і НАТО, тоді як він вихваляє Путіна".

Тим не менш, є й такі, хто вбачає в Хілларі Клінтон прокремлівського кандидата.

Ілля Пономарьов, єдиний депутат російської Думи, що не проголосував за анексію Криму, підкреслює тісні зв’язки Клінтонів із американською лобістською фірмою "Подеста Груп", яка лобіювала найбільший російський банк, "Сбербанк", більшість акцій якого перебувають у власності Центрального банку Росії, а наразі — під санкціями ЄС і США.

Засновник лобістської групи, Джон Подеста, був Головою адміністрації Білла Клінтона, а зараз очолює штаб виборчої кампанії Клінтон 2016 року.

Ще одне питання в тому, доступ до президента Клінтон матиме Віктор Пінчук — один із найбільших іноземних донорів Глобальної ініціативи Клінтона.

Виступаючи в Українському інституті майбутнього, Лінкольн Мітчелл сказав, що, хоча Пінчук, швидше за все, не матиме прямого доступу, з огляду на масштаби його пожертвувань "важко уявити, що телефонний дзвінок [від нього] залишиться без відповіді".

Вихід Трампа 

Можливість перемоги Трампа являє собою серйозну загрозу для країн, що можуть стати об’єктами російської агресії.

Радник Трампа із зовнішньої політики Валід Фарес чітко заявив в інтерв’ю виданню Deutsche Welle, що в його кандидата "ще немає" політики щодо України.

Втім, у виборчому штабі Трампа звучали чіткі заяви про те, якою він хотів би бачити ситуацію в Україні. Наприклад, Фарес заявив, що Німеччина повинна перебрати на себе роль, яку США наразі відіграє щодо мирного процесу на Донбасі (примітно, що радник, здавалося, не знав, що роль Німеччини вже є ключовою, і що ця країна, на відміну від США, є частиною Нормандського формату, а також головує в ОБСЄ в 2016 році).

Окрім того, штаб Трампа не згаяв нагоди зневажливо висловитися про те, що кандидат називає "небезпечною ідеєю перетворити на західні демократії держави, які не мають жодного досвіду або зацікавленості стати західними демократіями".

Враховуючи безпосереднє занепокоєння деяких правих партій Західної Європи, чимало з яких користуються російською фінансовою підтримкою, у заяві із зовнішньої політики Трампа місію НАТО називають застарілою, оскільки в центрі уваги мають бути питання "міграції та ісламського тероризму".

І нарешті - 18 липня газета Washington Post повідомила про те, що штаб Трампа видалив проукраїнські формулювання з платформи Республіканської партії за тиждень до партійного з’їзду. І це при тому, що переважна більшість республіканців, які відповідають за зовнішню політику у Вашингтоні, підтримують рішення надати Україні летальну зброю.

Штаб Трампа видалив формулювання на підтримку озброєння України, і навіть вирізав, здавалося б, безневинний пасаж із платформи, де йшлося: "Сьогодні ідеал ‘єдиної і вільної Європи’ після закінчення Холодної війни зазнає серйозного випробування через військову агресію Росії в Україні. Український народ заслуговує на наше захоплення і підтримку в своїй боротьбі".

Це вражає не лише тому, що формулювання було відносно нейтральним, а тому, що штаб Трампа досі приділяв мало уваги суті чи змісту загалом, зазвичай досить байдуже ставлячись до партійної платформи.

Газета діаспори The Ukrainian Weekly із офісом у Нью-Йорку опублікувала таке повідомлення, отримане від офісу конгресмена-демократа Білла Паскрелла-молодшого:

"Мене вразила звістка про те, що штаб [Трампа] таємно розбавив риторику підтримки боротьби України проти російських і сепаратистських сил у своїй партійній платформі. Як хтось, чиєму головному помічнику [Полу Манафорту] давно закидають тривалі й глибокі зв’язки із проросійськими політиками в Україні, і хто безцеремонно вихваляв жорстоких диктаторів на кшталт Президента Росії Володимира Путіна, Дональд Трамп своїми словами й діями доводить, що поставить під загрозу захист прав людини і демократії по всьому світу.

Замість того, щоб згорнути підтримку наших союзників в Україні, що призведе до зміцнення Росії, вкрай важливо, щоб США не дозволили Україні ще глибше поринути в хаос".

Дійсно, Трамп ясно заявив, що він "точно не прихильник ідеї протистояння Росії", з якою США повинні працювати, щоб боротися з "жахом ісламського тероризму".

Тривожнішим є той факт, що Трампа, здається, не хвилюють авторитарні нахили Путіна: він поставив би йому "п’ятірку" з лідерства.

У свою чергу, Росія дала зрозуміти власну зацікавленість у результаті виборів. Традиційно іноземні дипломати уникають участі у внутрішній політиці, однак посол Росії у Вашингтоні був присутній на промові Трампа щодо зовнішньої політики у квітні, під час якої кандидат сказав, що він покладе край "жахливому циклу ворожнечі" між США і Росією.

Джерелом особливого занепокоєння є непропорційно тісні фінансові зв’язки Трампа з Росією. Ось вибірка з цих зв’язків із статті у Washington Post:

• "У 1996 році Трамп намагався заручитися підтримкою керівників тютюнових компаній США для спорудження розкішного комплексу кондомініумів у Москві".
• "У 2005 році Трамп підписав річний контракт із компанією-забудовником із Нью-Йорка з метою будівництва Trump Tower у Москві".
• "У своїй промові 2008 року [син Трампа] Дональд Трамп-молодший заявив, що за останні 18 місяців бував у Росії шість разів, сподіваючись підписати угоду".  
• "Трамп також продав особняк у Палм-Біч у 2008 році за $95 млн російському олігарху Дмитру Риболовлєву, що зафіксовано в документах на нерухомість".
• "У 2013 році Трамп знайшов нового партнера в Росії для реалізації проекту будівництва нерухомості в Москві, азербайджанця за походженням Араас Агаларова, забудовника, якого іноді називають ‘російським Трампом’ за його схильність увічнювати власне ім’я на об’єктах нерухомості".  

І, нарешті, Трамп зібрав команду радників із такими ж тісними зв’язками з Росією.

Керівника передвиборного штабу Пол Манафорт називають "неприємністю для спецслужб" через його близькість до українських олігархів-союзників Путіна.

За словами Андерса Аслунда, Манафорт був найближчим політичним радником Януковича. Партія регіонів найняла його в середині 2000-х років для допомоги з передвиборними кампаніями. Завданням Манафорта було створити з Януковича гідного для виборів кандидата.

Свого часу Манафорт курирував "Південну стратегію" Рональда Рейгана, яка апелювала до расизму білих жителів Півдня за допомогою закодованої риторики. Згодом він повторно використав цю стратегію, цього разу зігравши на відмінностях між українцями Сходу й Заходу України.

Ще одним із радників Трампа на праймеріз у Нью-Йорку був Майкл Капуто, який більшу частину 1990-х років працював на організації, що підтримували президента Росії Бориса Єльцина. Зокрема, у 2000 році він працював у "Газпром-медіа" над зміною іміджу Володимира Путіна в очах США.

А Картер Пейдж, один із радників Трампа із зовнішньої політики, також працював над провідними угодами для Газпрому в 2004-2007 роках. У своєму блозі Пейдж написав, що криза в Україні була викликана втручанням Заходу у справи Східної Європи, і що поведінка Росії в Криму й на Донбасі була реакцією на західні провокації.

В інтерв’ю Bloomberg News Пейдж заявив, що президентство Трампа буде фінансово вигідним для декого з його "російських партнерів, що постраждали від американських санкцій, накладених у 2014 році після інтервенції Росії в Україну", додавши, що "відчувається піднесення з точки зору можливостей для створення кращої ситуації".

Усе це підштовхнуло Джонатана Хаїта в колонці для New York Magazine напівжартома запитати, чи не працює Дональд Трамп на Росію. Хаїт зазначає, що зв’язки між Трампом і Путіним "нагадують манеру Володимира Путіна проникати в уряди й підривати їх".

А після того, як за кілька днів до з’їзду Демократичної партії з’ясувалося, що фінансовані російським урядом хакери здійснили кібератаку на комп’ютерну систему Демократичної партії, головний кореспондент The New York Times із Вашингтону написав, що до п’ятниці 22 липня про звинувачення в тому, що Володимир Путін намагається втручатися у вибори задля допомоги Дональду Трампу, говорили тільки пошепки.

Але оприлюднення в п’ятницю близько 20 000 електронних листів, поцуплених із комп’ютерних серверів Національного комітету Демократичної партії, чимало з яких поставили лідерів партії у незручне положення, пожвавили обговорення ролі російських спецслужб у зриві кампанії 2016 року.

Важливо зазначити, що історично Республіканська партія завжди рішуче підтримувала Україну, і чимало українців із діаспори схильні голосувати за республіканців. Білий дім Дональда Трампа, ймовірно, містив би чимало проукраїнських голосів від партії. Після численних суперечливих коментарів про Путіна штаб Трампа оперативно оприлюднював роз’яснювальні заяви, пояснюючи, що кандидат насправді не підтримує авторитарні тактики Кремля.

Висновки для України

Невизначеність у результатах виборів становить значний виклик для України.

У випадку перемоги Трампа, Путін може дочекатися інавгурації 20 січня 2017 року, щоби вдатися до рішучого кроку в Україні: адміністрація Трампа не заперечуватиме, а в Німеччина більше не головуватиме в ОБСЄ.

Втім, якщо опитування громадської думки продовжують показувати, що в Клінтон більше шансів перемогти — станом на 28 липня вона має 60,2% шансів на перемогу на загальних виборах, за даними опитувань соціолога Нета Сільвера — то найкращим часом для рішучих кроків на Донбасі буде двомісячний період між виборами в листопаді й інавгурацією.

Президенти, що складають повноваження, турбуються через свій спадок — так, Джордж Буш не хотів займати різку позицію в грузино-російській війні восени 2008 року, а Обама хоче залишитися в пам’яті американців президентом, який відновив дипломатичні взаємини з Кубою, підписав знакову угоду з Іраном, а також зменшив американську військову присутність за кордоном.

Звісно, Путін розуміє: через те, що термін Обами добігає кінця, його Адміністрація навряд чи дозволить втягнути США у гострий конфлікт.