"Колективний Штайнмаєр": чим загрожує Україні розкол у зовнішній політиці Німеччини

Іноді багаторічні друзі, наче несподівано, перетворюються на відсторонених спостерігачів. А спроби з'ясувати, що трапилось, ведуть аж до повного розриву.

Як це не дивно, але вкотре до таких "друзів" можна віднести й міністра закордонних справ ФРН і діючого голову ОБСЄ Франка-Вальтера Штайнмаєра.

Свого часу провідник зовнішньої політики Німеччини заклав підвалини сьогоднішніх відносин України з ЄС. Утім, чим далі, тим більш незрозуміло: наскільки цей щабель є надійним для нас?

Нерідко глава МЗС демонструє вже аж занадто відверте лобіювання російських інтересів. Звісно, сам Штайнмаєр цього не визнає. Але роками з дій міністра чітко вимальовується його справжня позиція.

"Друга людина в німецькій політиці Франк-Вальтер Штайнмаєр закликала до фактичного примирення з Москвою. Ця заява означає розкол в місцевій верхівці",  – вважає народний депутат Сергій Лещенко.

Насправді розкол у керівництві Німеччини стався не сьогодні й не вчора.

Як все починалося

У березні 2014 року "вигнання з раю" через анексію Криму все ж відбулося. А за півроку в клубі лідерів найбільш розвинутих країн G20 – в Австралії - світові лідери влаштували Путіну обструкцію. Через холодний душ той згорнув візит і достроково залишив зустріч на найвищому рівні.

В Сіднеї федеральний канцлер Ангела Меркель чи не вперше публічно і гостро засудила його дії. На її переконання, Путін витер чоботи міжнародним правом.

Тим більшою несподіванкою вже за день стала півторагодинна зустріч Штайнмаєра з Путіним у Москві. Загадкою залишилася незрозуміла зміна акцентів у підході до агресії Росії. Так, у заяві німецького міністра за підсумками переговорів з’явилася фраза: "Настав час подумати про те, що відбувається за межами України, і відповісти на інші світові загрози..."

Як із подивом констатував впливовий британський журнал The Economist,

чи не означало це, що Штайнмаєр має відмінну від Меркель позицію?

Речник зовнішньополітичного офісу спростовував очевидне, але вигляд це мало непереконливий.

А нещодавно керівник МЗС ФРН знову заявив про теоретичну можливість повернення Росії до формату "Великої вісімки", G8. З його слів, це був найкращий формат у спілкуванні з Путіним напряму.

Дивно. Невже Штайнмаєр бачить співпрацю з диктатором більш продуктивною, ніж ізоляція? Історія Німеччини вже знала один такий приклад...

Нелояльна поведінка

У керівному тандемі федеральний канцлер Ангела Меркель виявилася прихильницею більш жорстокого ставлення до Росії. Водночас глава МЗС, відомий адвокат "Остполітик", продовжував сповідувати гнучкість і толерантність.

Усе це – не відома гра у добрих і поганих слідчих.

Зовнішньополітична позиція Штайнмаєра справді нерідко розходиться з позицією Меркель. А канцлер не може у питаннях зовнішньої політики ігнорувати думку керівника МЗС.

Тобто виходить, що Меркель є заручницею дипломата. Аж до того, що після саміту G20 міністр узагальнено попросив присутніх "обачливіше добирати слова".

Виступаючи з позиції важковаговика, політик часто не соромиться в доборі слів, але так само часто – навпаки, обачно уникає неприємних оцінок.

Чомусь це нерідко збігається з очікуваннями Кремля.

У 2007 році командувач ракетних військ стратегічного призначення РФ Юрій Соловцов зробив гучну заяву з погрозами на адресу Чехії і Польщі. Генерал пообіцяв, що обидві країни опиняться під прицілом у той самий момент, тільки-но американці розгорнуть на їхніх територіях системи протиракетної оброни.

Американці були вражені не менше від адресатів. Але, кажуть, не лише російською брутальністю, але й тим, що Штайнмаєр взагалі не відреагував на погрози і не висловив протесту росіянам.

Важко це назвати делікатністю.

Уже на початку війни у Донбасі міністр за будь-якої нагоди виступав проти надання Україні зброї.

Швидше за все, досвідчений дипломат чудово знає – що, кому й навіщо сказати.

Пташеня гнізда Шрьодера

Чимало прояснює біографія Штайнмаєра. Ще понад двадцять років тому Штайнмаєр керував офісом майбутнього канцлера Герхарда Шрьодера. Колишній канцлер та його колишній радник ще досі тримаються разом.

Як закінчилася кар'єра Шрьодера, добре відомо. Після відставки з посади глави  федерального уряду Німеччини він очолив правління Nord Stream AG. Швейцарську компанію створили для управління російсько-німецьким газопроводом "Північний потік", 51% акцій якої належать "Газпрому".

Виконавчим директором екс-канцлер призначив Матіаса Варніга. Так чомусь співпало, що той колись був співробітником таємної поліції "Штазі". А ще близько знайомий з Путіним – офіційно з 1991 року, хоча лунали дані, що вони познайомилися раніше, коли Варніг допомагав у вербовці співвітчизників для КДБ.

До слова, пізніше, працюючи на Шрьодера, Штайнмаєр теж займався питаннями безпеки, як відповідальний за координацію спецслужб у ФРН.

Зрештою, політична кар'єра Шрьодера завершилася непривабливо: він поклав провину за конфлікт у Північній Осетії на президента Грузії Міхеїла Саакашвілі, сказав про провокаційну роль США, відкинувши при цьому будь-які інсинуації на адресу Росії.

Занепокоєння керівника правозахисної групи "Меморіал" Юрія Орлова ще у 2009 році виявилося недаремним. Правозахисник песимістично спрогнозував, що Штайнмаєр продовжить політику Шрьодера щодо РФ. Російську опозицію непокоїло, що це матиме негативні наслідки для громадянського суспільства, демократії і Росії загалом.

Що маємо нині

Сьогодні Штайнмаєр виступає за поетапне послаблення санкцій проти Росії.

Хоча позиція Меркель є незмінною: жодних підстав для цього ще немає.

Міністр також пропонує для "заморожених" конфліктів стратегію малих кроків. У Кишиневі він запропонував надати особливий статус Придністров'ю в рамках територіальної цілісності і суверенітету Молдови. Так само, як росіяни пропонували використати "формулу Штайнмаєра" у конфлікті на Донбасі, після стількох протестів України.

Це схоже на бурхливу імітацію "Мінських домовленостей". Міністр переніс остаточні висновки щодо Мінська на ближчу осінь. Недоброзичливці говорять: раптом що, він розведе руками, розкаже про саботаж – і почне переконувати у неефективності санкцій.

Навіть у Берліні почуваються незручно щодо висловів очільника МЗС ФРН.

Нещодавно Штайнмаєр зробив зауваження у бік НАТО, що Альянс проводить провокативні навчання поблизу кордонів з Росією. Начебто це є кроком до компромісу.

Міністр фінансів Німеччини Вольфганг Шойбле відповів згодом. З його слів, це було не "випадковою помилкою в риториці", а невірним сигналом Москві щодо розрядки, без окремих пояснень щодо невідворотності звинувачень у "бойових криках" поблизу її кордонів.

На Банковій, вочевидь, усе розуміють. Але незручно говорити вголос про нещирість, прагматичність чи цинічність таких друзів, яким є Штайнмаєр. А раптом невдовзі голову ОБСЄ ще й оберуть федеральним президентом Німеччини...

Увага до його особистості – не чергове намагання перекласти відповідальність на європейських союзників.

Однак якби ситуація навколо реакції світової спільноти на російську агресію в Україні розвивалася альтернативно – не як "проросійська" і не як "проукраїнська", а об'єктивно і незалежно від симпатій колективного Штайнмаєра – користі для нас було б набагато більше.

І війна б завершилася  раніше.

Автор: Василь Зоря,

журналіст-міжнародник,

для "Європейської правди"