15 вересня 2016 року Європейський суд (розташований у Люксембурзі. – ЄП) оголосив рішення у справі Т-346/14 за позовом Віктора Януковича до Ради ЄС про виключення колишнього президента із санкційних списків ЄС.

Формально рішення Суду частково прийнято на користь позивача.

Реально ж Янукович програв з усіх суттєвих питань.

Для того щоб розібратися в суті рішення Суду, слід, звісно, зрозуміти, що саме і яким чином оскаржував Янукович. На жаль, санкційні рішення ЄС щодо колишніх українських політиків – це досить складна система нормативних актів, у якій важко розібратися непідготовленій людині.

Та картина спрощується, якщо зосередитись на трьох основних рішеннях:

-       Рішення Ради №2014/119/CFSP, яке запровадило санкції в 2014 році на строк до березня 2015 року;

-       Рішення Ради №2015/364/CFSP, яким було змінено санкційні списки, а санкції продовжено до березня 2016 року;

-       Рішення Ради №2016/318/CFSP, яким санкції продовжено до березня 2017 року.

У рамках справи, за якою Суд у Люксембурзі щойно виніс вердикт, Янукович оскаржував перші два санкційні рішення: про запровадження обмежень у 2014 році та про їхнє продовження до березня 2016 року.

Тобто нині діючі санкції в рамках даної справи не розглядалися. Це предмет іншого позову Януковича, але рішення за ним вже можна передбачити, і про це – нижче.

З першого питання позивач виграв: Суд постановив, що на момент схвалення першої хвилі санкцій рішенням №2014/119/CFSP у Ради ЄС не було достатньо доказів для того, щоб прийняти обґрунтоване рішення про включення Януковича до санкційних списків.

Це, насправді, досить очікуваний висновок.

Раніше Суд ЄС вже виносив рішення щодо санкцій "першої хвилі", і в усіх випадках скасував санкційне рішення. Зокрема, такі рішення були ухвалені у справах Сергія Клюєва (Т-341/14) та Миколи Азарова (Т-331/14).

Інша річ, що цей вердикт стосується лише ситуації 2014-2015 років і сьогодні має мало практичного значення.

Та головна битва мала розгорнутися щодо продовження санкцій до березня 2016 року.

Перше санкційне рішення Ради ЄС від 2014 року справді ухвалювалося поспіхом і ґрунтувалося фактично на єдиному листі Генеральної прокуратури, без детальніших доказів, тому його скасування не було вирішальним для санкційної справи в цілому.

Натомість друге рішення Ради від 2015 року ґрунтувалося на цілій низці доказів, які Генпрокуратура додатково надіслала Раді ЄС в період 2014-2015 років. Вірогідно, якби й ці докази були визнані недостатніми, позиція Ради щодо запровадження санкцій суттєво похитнулася б.

Тому колишній президент не шкодував витрат, залучивши одночасно трьох англійських адвокатів найвищого можливого калібру (королівських радників) та ще трьох "звичайних" адвокатів. Разом вони представили сім альтернативних аргументів для скасування рішення Ради від 2015 року.

З іншого боку працювали захисники від Ради ЄС, яких підтримали представник Польщі та два представники Єврокомісії.

Зрештою, королівські адвокати – а разом з ними і колишній президент – програли.

Суд постановив, що надана Генеральною прокуратурою додаткова інформація, а саме посилання на три кримінальні справи щодо розкрадання Януковичем державного майна, які розслідуються в Україні, разом з іншими відомими факторами, в тому числі місцем позивача у колишньому керівництві держави, є достатньою для ухвалення Радою ЄС рішення про включення його до переглянутого санкційного списку 2015 року.

Що це означає?

Суд підтвердив, що наявні в Україні кримінальні справи проти Януковича (разом із сукупністю другорядних факторів) є достатніми для збереження щодо нього санкцій ЄС.

Це також означає, що нова скарга Януковича №Т-244/16, в якій він оскаржує нині чинні санкції, запроваджені Радою ЄС на строк до березня 2017 року, має низькі шанси на успіх.

Водночас, не виключено, що хід розслідування кримінальних справ в Україні поставить під сумнів добросовісність Генеральної прокуратури і, відповідно, призведе до скасування санкцій.

Суд ЄС поки що відкинув аргументи позивача, що кримінальні справи були відкриті виключно з метою підтримки рішення про запровадження щодо нього санкцій.

Однак в разі, якщо розслідування в Україні не рухатиметься, ця позиція може бути Судом переглянута, і не на користь України.

Автор: Дмитро Шемелін,

юрист ЮФ "Ілляшев та Партнери",

для "Європейської правди"