Добре відомо, що останнім часом Литва є країною, з якою в України склалися ледь не найкращі стосунки.

По суті, Вільнюс є одним з головних адвокатів Києва в Європейському Союзі; а президент Даля Грибаускайте регулярно виступає на підтримку нашої держави. Так само на нашому боці виступає і уряд, завдяки чому, зокрема, було налагоджено активну співпрацю з Києвом у військовій сфері.

Однак 9 жовтня у країні відбулися парламентські вибори, і

видається можливим, що більшість у литовському сеймі зміниться, а разом з нею зміниться і уряд. Що це означатиме для самих литовців і як вплине на Україну?

Передусім треба поговорити про виборчу систему у Литві. Як і в Україні, половину депутатів обирають за пропорційною системою, тобто "за списками"; іншу половину – в мажоритарних округах.

Різниця, однак, в тому, що якщо жоден кандидат в окрузі не набрав 50%+1 голос, то на двох лідерів виборчих перегонів чекає другий тур.

Таким чином, на даний момент до сейму, в якому засідає 141 депутат, було обрано 70 депутатів на пропорційній основі, і лише трьох з 71 – від мажоритарних округів. Долю решти мандатів вирішить другий тур виборів у округах, який відбудеться вже 23 жовтня.

У країні помітно фрагментована партійна система – тобто партій багато, перевага лідерів за кількістю отриманих мандатів не є абсолютною, і уряд доводиться формувати коаліції з кількох сил. За таких умов, звісно, до того, як у другому турі буде визначено, хто отримає ще 68 мандатів, говорити про підсумки голосування неможливо.

Вже зараз, однак, видається, що можна говорити про певні зміни у політичній ситуації в країні.

До виборів більшість в парламенті утримувала коаліція з соціал-демократів, лейбористів та правої партії "Порядок і справедливість". Однак цьогоріч лейбористи, які у 2012 році перемогли на виборах, взагалі не подолали виборчий бар’єр, що складає 5%, а соціал-демократи (отримали 14,45%) та "Порядок і справедливість" (9,02%) у сукупності втратили три мандати.

Більше того, якщо на минулих виборах соціал-демократи стали другою за популярністю партією в країні та лише на півтора відсотка відстали від лейбористів, то цьогоріч вони поступилися двом опозиційним силам.

Ілюстрацією поразки нинішньої коаліції став результат чинного спікера Сейму, лейбористки Лорети Граужинене - в своєму одномандатному округу вона зайняла лише четверте місце.

Натомість переможцями виборів стали дві опозиційні сили, кожна з яких отримала трохи за 21%. 

Тріумфував з результатом 21,63% консервативний "Союз Вітчизни", який в коаліції з двома ліберальними та однією правою партією керував країною у 2008-2012 роках.

Зрозуміло, що в умовах світової кризи (яка, зокрема, дуже жорстко вдарила по країнах Балтії) тоді консерватори мусили вести непопулярну політику, тому й програли вибори-2012. Однак незадоволених урядом виборців вистачає і сьогодні; і частина з них, очевидно, вирішила, що представники попередньої влади все ж можуть справитися з сучасними викликами Литви.

Натомість значна частина протестного електорату, очевидно, вирішила голосувати за "Литовський союз зелених та селян". Ця партія ніколи раніше не мала значного впливу в Литві; її максимум – 6,6% голосів на виборах 2004 року.

Більше того, ще у березні цього року опитування показували, що партія має лише 7-8% підтримки, та й у вересневих опитуваннях більше від 14% "зеленим" не давали.

Однак на виборах ця партія набрала 21,57% голосів та вже провела до сейму 19 депутатів.

Що ж вплинуло на настрої виборців настільки сильно останнім часом, щоб змусити їх проголосувати саме за "зелених", та чому литовці настільки критично поставилися до влади?

Свою роль зіграли кілька скандалів, пов’язаних з урядом. Зокрема, міністра оборони від соціал-демократів Юозаса Олекаса нещодавно звинуватили у зловживаннях, пов’язаних із державними закупівлями: повідомляється, що 2014 року Литва закупила для своїх військових кухонне приладдя за ціною у вісім разів вище від ринкової.

З жорсткою критикою Олекаса виступила президент Грибаускайте; однак у відставку міністр не подав, а прем’єр його підтримав. Це, звісно, не могло не вдарити по рейтингу партії влади.

Слідство щодо "чорної бухгалтерії" лідера лейбористів, бізнесмена з російським корінням Віктора Успасскіх, а також, ймовірно, його походження та зв’язки з Росією (що в умовах сучасної політики РФ, яка викликає страх та несприйняття у литовського виборця, також відіграє значну роль), обрушили рейтинг його політсили.

Розслідування йде і проти колишнього президента країни та лідера "Порядку і справедливості" Роландаса Паксаса. Таким чином,

всі партії правлячої коаліції виявилися втягнуті у корупційні скандали.

Не менш важливою підставою для критики уряду стала й економічна ситуація.

Починаючи з 2011 року, Литва, як і інші балтійські країни, відновила активне зростання ВВП після жахливого провалу 2009 року (тоді в усіх трьох країнах Балтії за рік цей показник впав приблизно на 14%).

У 2013 та 2014 роках, вже за нинішнього уряду, ВВП країни збільшувався на 3,5% щороку. Це помітно краще від середньоєвропейських показників: лише дві країни ЄС показали кращі темпи зростання у 2013 і чотири – у 2014 році.

Однак у 2015 році зростання уповільнилося: валовий продукт країни зріс лише на 1,8%, повільніше від середньоєвропейського рівня. Очікується, що цьогоріч цей показник складе 2,6%.

Цифри нібито непогані. Також видається, що нинішній уряд непогано бореться з безробіттям, скоротивши його з 13,4% у 2012 році до 9,1% у 2015; відповідно до даних Банку Литви, цей показник продовжив зменшуватися і цього року.

На перший погляд, все виглядає досить непогано? Однак, якщо поглянути на звіт Організації економічного співробітництва і розвитку щодо економіки Литви у 2016 році, то стають очевидними певні проблеми, які могли спонукати виборця підтримати опозиційні партії.

По-перше, у країнах Балтії спостерігаються найвищі показники нерівності доходів (коефіцієнт Джині) з усіх країн ОЕСР. Більш того, можливості працевлаштування для низькокваліфікованих працівників є дуже обмеженими, а підтримка безробітних – недостатньою.

По-друге, оскільки Литва є членом ЄС, її мешканці мають всі можливості, щоб порівнювати рівень життя та зарплати вдома з цими показниками в інших європейських країнах. І хоча Литва показує стабільне економічне зростання, цілком природно, що, приміром, у Західній Європі ці показники є значно кращими. Поруч із поганими умовами для низькокваліфікованих працівників це спричиняє один з найвищих у Європі рівнів еміграції.

Їдуть з країни як неосвічені, так і освічені, оскільки останні бачать на Заході можливості для значно кращого заробітку: так,

за підрахунками 2011 року, протягом десятьох останніх років саме з Литви виїхало найбільше осіб з вищою освітою серед країн-членів ОЕСР.

Хоча об’єктивно Вільнюс непогано працює над покращенням економіки (і експерти ОЕСР очікують ще швидшого зростання протягом наступних років), очевидно, не існує "чарівної палички", яка могла б зробити протягом осяжного часового періоду з Литви, наприклад, Велику Британію – країну, заради якої залишає батьківщину більшість литовців.

Спроби ж підвищити перерозподіл доходів у країні могли б спричинити вповільнення її економічного зростання.

Крім того, балтійські країни традиційно дотримуються неоліберальних економічних рецептів, і "Союз Вітчизни" їх поділяє. "Зелених" же, хоча вони й активно виступають за новий Трудовий кодекс, що покращив би становище працівника, і регіональні програми розвитку, лівими у Литві назвати дуже складно.

Тому, радше за все, якщо влада у країні і оновиться, радикальної зміни економічного курсу очікувати не варто.

А можливість зміни влади вже аж ніяк не можна виключати. Наразі у "Союзу Вітчизни" та "зелених" – які в економічній політиці займають центристські позиції – разом вже є сорок мандатів. Ще вісім – у Ліберального руху (9,02% голосів), який у 2008-2012 роки входив до коаліції з "Союзом Вітчизни".

Це означає, що якщо ці три партії отримають на "мажоритарці" ще 23 мандати з 68 – що видається цілком можливим результатом, – вони зможуть сформувати парламентську більшість.

Натомість нинішній коаліції для того, щоб зберегти владу, необхідна буде, по-перше, підтримка "Виборчої дії поляків у Литві"- сили, що представляє польську меншину та входила до уряду соціал-демократів у 2012-2014 роках. Наразі партія отримала підтримку 5,49% виборців.

Однак у 2014 році єдиного міністра від цієї партії звільнили за те, що він призначив іншого поляка своїм заступником, всупереч побажанням соціал-демократів. Таке ставлення, звісно, не додає "Виборчій дії" симпатії до нинішньої влади.

Втім, навіть якщо поляки знову вирішать об’єднатися з соціал-демократами, їм, разом із "Порядком і справедливістю" та лейбористами, довелося б виграти у 48 округах з 68.

Навіть на виборах-2012, коли всі ці партії отримали більшу підтримку, аніж цьогоріч, в сукупності вони завоювали менше – 43 мандати. Зараз же про такий результат їм, схоже, годі й мріяти.

Тому видається ймовірним, що влада у Литві зміниться. Вже і Даля Грибаускайте заявила, що громадяни віддали голоси за зміни та проти корупції.

Власне, саме Грибаускайте свого часу на виборах підтримувала "Союз Вітчизни", хоча лідерка Литви і не була членом жодної з партій.

Втім, це не завадило представникам нинішньої коаліції звинуватити президента у підтримці консерваторів. На підставі цього лідер "Порядку та справедливості" Роландас Паксас назвав ці вибори найнедемократичнішими за новітню історію Латвії. Втім, така заява може бути реакцією на низький результат партії (5,33%), внаслідок цього сам Паксас вже подав у відставку.

Що означає повернення до влади консерваторів?

Загалом ця партія традиційно дотримується антиросійських позицій і підтримує Україну – зокрема, Андріус Кубілюс, лідер партії та один з радників Петра Порошенка, виступав на підтримку ідеї нового "плану Маршалла" для України.

Тому не варто очікувати принципових змін у зовнішній політиці Литви.

Тим більше, що Україна може отримати "свою людину" в новому литовському уряді. Нагадаємо, раніше екс-міністр економіки Айварас Абромавичус погодився приєднатися до команди уряду "Союзу Вітчизни - Християнських демократів" Литви, якщо ця партія здобуде перемогу на майбутніх виборах в Сейм Литви і отримає можливість сформувати кабінет міністрів.

У партії раніше заявляли, що досвід Абромавичуса, зокрема у боротьбі з корупцією, буде корисний майбутньому уряду.

Що ж до змін у внутрішній політиці, то, як вже й зазначалося, нова коаліція навряд чи принципово змінить економічний курс країни. Дивно було б очікувати від консерваторів боротьби з нерівністю.

Однак як "Союз Вітчизни", так і "зелені" у своїх кампаніях активно акцентували на потребі звернути увагу на розвиток регіонів та надання кращих можливостей для молоді. Ймовірно, якщо цим партіям вдасться створити коаліцію, саме подібні програми будуть впроваджуватися у Литві.

І враховуючи прогнози ОЕСР щодо активного зростання економіки країни протягом найближчих років, варто очікувати, що ситуація в Литві продовжить покращуватися.

Хоча "чарівну паличку" для перетворення на країну із західноєвропейським рівнем життя все ще не винайшли.

Автор: Костянтин Федоренко,

молодший науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва, Київ,

випускник Києво-Могилянської академії та Університету Гамбурга