За часи незалежності України відносини з Китаєм розвивалися по висхідній та досягли найвищої точки розвитку у грудні 2013 року, коли був підписаний Договір про дружбу та співробітництво.

Однак політичні зміни, що відбулися в Україні, невиразна реакція Китаю на російську анексію Криму та воєнну агресію проти України поставили певний знак питання у двосторонніх взаєминах.

Стриману позицію китайського керівництва щодо Революції гідності в Україні цілком доцільно пояснити обережним ставленням китайців до будь-яких радикальних суспільно-політичних змін. Те, що керівництво КНР у 2014 році дистанціювалося від засудження російської агресії, пояснюється прагненням завершити реалізацію контрактів щодо постачання російської найсучаснішої зброї відповідно до домовленостей, досягнутих між Сі Цзіньпіном та Володимиром Путіним.

Іншим вагомим аргументом для Пекіна було бажання максимально використати ізоляцію Росії для підписання пакету газових та нафтових домовленостей на найвигідніших для себе умовах.

У геополітичному плані Китай є свідомим прихильником українсь­кої євроінтеграції та завжди визначав Україну як "важливу державу в Європі".

Керівництво КНР вітало підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС та розглядає залучення України до розбудови "Нового економічного поясу — Великий шовковий шлях", що є особистою ініціативою голови КНР Сі Цзіньпіна.

У разі успішної реалізації амбітного китайського плану (який, між іншим, оминає Росію і передбачає прямий вихід Китаю до Європи через Центральну Азію і Кавказ) — Україна матиме принципово нове геополітичне місце "першої європейської країни на Шовковому шляху".

Слід зазначити, що в Європі досить прихильно ставляться до китайських планів та, з огляду на нині обмежені фінансові можливості Європейського Союзу, не заперечують можливу китайську економічну активність щодо України. Більше того, ЄС прямо зацікавлений у тому, щоби здійснити модернізацію України на китайські кошти.

Зацікавленість Китаю щодо співробітництва з Україною пов’язана також з ухваленим китайським керівництвом рішенням про ство­рення "закордонних продовольчих баз". Зокрема, йдеться про використання агропромислових можливостей України у поєднанні із інвестиційними та технологічними потужностями Китаю.

Важливим чинником двосторонніх взаємин може стати війсь­ково-технічне співробітництво та співпраця у ракетно-космічній галузі.

Китай наразі все ще зацікавлений у науково-технічній базі українського ОПК. Авіабудування та двигунобудування можуть стати реальним напрямком українсько-китайського спів­робітництва за умови відповідного відповідального ставлення з українського боку.

Наразі головною перешкодою на шляху розвитку українсько-китайського стратегічного партнерства з китайського боку нині є підсвідоме сприйняття України як частини пострадянського простору, на який начебто має якісь права Росія. З іншого боку, в Україні є певна упередженість щодо "комуністичного" Китаю.

Зняття штучних перешкод щодо розвитку двосторонньої співпраці є головним завданням сучасного етапу українсько-китайської взаємодії.

Крім того, слід мати на увазі, що на відміну від євроінтеграції України, її вступ до НАТО викликає певні застереження з боку Китаю.

Китайський погляд на світовий порядок

Загальна стратегія сучасної зовнішньої політики КНР була найповніше виражена в теорії "мирного піднесення/розвитку Китаю", яку почали формувати і втілювати з середини 1990-х років, щоб  підвищити міжнародну репутацію країни в ході здійснення політики "реформ і відкритості".

"Мирне піднесення Китаю" — новий підхід, який базується на принципах мирного розвитку, що в цілому сприятиме збереженню миру в усьому світі. Воно ототожнюється з подальшою модернізацією Китаю, успіх якої залежить від відкритості ринків, інституційного самовдосконалення і взаємовигідних відносин з іншими країнами.

У цілому це є виразом більш загальної концепції "мир і розвиток" як відмови від мислення "холодної війни" і силової політики.

У листопаді 2012 року Сі Цзіньпін запропонував нову ідеологію — концепцію "Китайська мрія". Вона передбачає: сильну і багату державу, національне відродження, народне щастя, а також загальний вектор реформ у контексті основної стратегії розвитку Китаю "на шляху змін".

Відмовившись за роки реформ від мислення категоріями класового антагонізму, в КНР зробили ставку на допущення всього, що буде працювати на створення могутньої і багатої держави та реалізацію "китайської мрії" про велике відродження китайської нації.

Кардинально змінила свій характер й зовнішня політика Китаю. Це пов’язано з відмовою від висунутого в кінці 1970-х років Ден Сяопіном гасла "Стриманість, стриманість і ще раз стриманість".

Згідно з колишнім підходом китайські дипломати демонстрували, що країна ставить перед собою винятково мирні цілі, її зовнішня політика спрямована на забезпечення умов для внутрішнього розвитку. Пекін завжди уникав розмов про будь-які інтереси за межами власної території і не втручався в міжнародні конфлікти, обмежуючись формулюванням своєї позиції, яка зазвичай зводилася до закликів вирішувати всі суперечки мирним шляхом.

Офіційно цей курс залишається незмінним, але сьогодні фор­мується нова ідеологія зовнішньої та оборонної політики. Основні елементи цієї ідеології такі:

1)    Китай протягом століть зазнавав "приниження" з боку Великої Британії, Росії, Франції, Японія, а потім СРСР і США (анексія територій, пограбування, потоптання національних інтересів).

2)    Китай завжди був мирною державою, а приєднання неханьських народів було здійснено з їхньої власної волі, і, крім того, ці народи отримали допомогу, яка сприяла їхньому розвитку.

3)    Наразі США — це конкурент Китаю.

4)    Для подальшого зростання Китай гостро потребує різного роду ресурсів, за які з кожним роком усе жорсткіше ведеться боротьба, а отже, китайська армія повинна бути готова до захисту інтересів своєї країни в будь-якому регіоні світу.

4)    Китай як носій давньої культури і володар ефективної економіки довів свою перевагу над іншими країнами, а значить, Китай повинен стати світовим лідером і найпотужнішою країною ("китайська мрія").

Отже, ідеї "великого відродження нації Китаю" надано нового змісту, нового напрямку і нової форми — це глобальна стратегія зовнішньоекономічного наступу.

Ключове місце в процесі відродження китайської нації відводиться стимулюванню розвитку Китаю шляхом підвищення "м’якої сили" держави, що розпочалось у середині 2000-х років. З розвитком усіх сфер суспільного життя культура все більше і більше стає важливим джерелом не тільки возз’єднання китайської нації, а й важливим елементом конкуренції в політиці міжнародного впливу цієї держави.

Найсучаснішим китайським концептом щодо побудови нового світового ладу є ідея про "співтовариство спільної долі". Про нього говорив голова КНР Сі Цзіньпін у своєму виступі під час дебатів у ході 70-ї Генасамблеї ООН 28 вересня 2015 року, закликавши створити міжнародні відносини нового типу, серцевиною яких буде співробітництво обопільного зиску, і створити співтовариство спільної долі.

Зокрема, Сі Цзіньпін наголосив, що, попри свою могутність, Китай ніколи не буде прагнути світової гегемонії, експансії і претендувати на зону впливу. Натомість, Китай як "країна-центр" прагне до створення багаторівневої моделі відносин із різними країнами, що в цілому представляється як ідея багатополярного світу.

Для досягнення цієї мети Китай встановлює дружні відносини з країнами в усьому світі, не звертаючи увагу на її важливість і значущість, що буквально відображено у зовнішньополітичній доктрині КНР.

Єдиною умовою тут є послідовність і передбачуваність таких партнерських відносин, що заохочується Китаєм не тільки у формі економічних відносин, а й фінансування тих чи інших соціальних проектів.

Особливу роль тут може грати Україна як країна, що займає важливе геополітичне і геоекономічне положення на Новому шовковому шляху, як місток між Європою та Азією.

Відносини на перезагрузці

Сучасні відносини України та Китаю значною мірою зумовлені зростаючими політичними та економічними інтересами КНР щодо країн ЄС та особливо - регіону Східної Європи (Білорусь, Україна, Молдова, Латвія, Литва, Естонія).

У 2012 році Китай та країни Центрально-Східної Європи  за ініціативою китайської сторони ухвалили спільне рішення про започаткування формату співробітництва "16+1", який досі відбувається без участі України.

Політично Китай хотів би бути важливим гравцем у пострадянських країнах Європи, що насамперед є сферою інтересів ЄС та Росії. Для цього Пекін послідовно зміцнює відносини зі східноєвропейськими країнами шляхом активізації політичного діалогу та поглиблення економічних відносин, головним чином шляхом надання фінансової допомоги. Ця взаємодія стала найбільш актуальною під час недавньої світової кризи,

коли країнам Нової Східної Європи була вкрай необхідна економічна підтримка, і Китай вміло скористався цією ситуацією.

Оскільки Росія скептично ставиться до можливості надання Китаю військових технологій через високу ймовірність копіювання, то їх отримання з України дає КНР дві переваги: по-перше, Китай буде отримувати технології, а по-друге, буде зміцнювати свої позиції в країні, яку Росія вважає своєю сферою впливу.

Крім того, Китай планує реалізацію своєї глобальної стратегії збільшення експорту та інвестицій у потенційні ринки, розміщені між Росією та ЄС. Україна може стати важливим місцем для просування китайських продуктів і брендів, отримання доступу до нових ринків і придбання стратегічних активів.

Незважаючи на інтерес з боку Китаю, з початком "Революції гідності" відносини з Пекіном були поставлені Києвом на паузу.

Адже Китай може зближуватися з Україною тільки на безпечну для себе відстань, щоб завжди зберігати баланс відносин у геополітичному трикутнику США — Росія — Китай і в світі в цілому. А Україні важливо показати Китаю власну зовнішньополітичну концепцію, яка не повинна повністю залежати від США та ЄС, в іншому випадку це буде сприйматися Китаєм як "втрата обличчя". 

Як результат, керівництво Китаю не підтримало підходів Януковича щодо вирішення кризи. Після дозволу 1 березня 2014 р. Держдумою РФ використовувати власні війська проти України вже 2 березня Китай зайняв чітку позицію щодо підтримки незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та закликав сторони використати діалог та перемовини на основі міжнародного права і норм міжнародних відносин для забезпечення миру та стабільності в регіоні.

Водночас, китайський представник висловив думку про те, що існують певні причини подій в Україні. Такий підхід дав можливість дуже широко і по-різному трактувати офіційну позицію Китаю. 

Як новий глобальний гравець, Китай зайняв чітку позицію щодо російської агресії проти України: підтримка суверенітету та тери­торіальної цілісності в кордонах 1991 року. Проте, на відміну від США та країн Заходу, Китай вважає, що введення санкцій щодо Росії є недієвими.

Одним із перших Китай у середині березня 2014 р. запропонував мирне врегулювання "кримського питання" у форматі міжнародного координаційного механізму, до якого б увійшли всі зацікавлені сторони.  Втім, ці заклики і позиція Китаю були фактично проігноровані в Києві та його західними партнерами, а також і Росією. 

Говорячи про причини "заморожування відносин", не варто забувати і про помилки української сторони.

Нинішня влада практично повністю повторила помилки керманичів "Помаранчевої революції": дистанціювання від Китаю та спроби поглибити партнерство з Японією.

Зважаючи на це, стає зрозумілим небажання української влади виконувати вже укладені з Китаєм принципові угоди та домовленості (зокрема, "Програми розвитку відносин стратегічного партнерства між Україною та КНР на 2014–2018 роки"). Уже кілька років не відбуваються засідання Міжурядової комісії зі співробітництва.

Як наслідок,

на сьогодні є певні ознаки згортання китайської активності, уповільнення реалізації задекларованих проектів та ускладнення вирішення питань фінансування китайського бізнесу в Україні.

Нині питання стоїть досить гостро: або Україна як держава збереже високий рівень двосторонніх взаємин з Китаєм та використає його для вирішення власних нагальних проблем, або ці взаємини будуть певним чином заморожені на невизначений час, адже інерційність китайської зовнішньої політики є загальновідомою.

Торгівля без інвестицій

За об’ємом товарообігу Україна є третьою країною-торговим партнером для КНР на теренах СНД (після РФ та Казахстану). В свою чергу Китайська Народна Республіка посідає перше місце серед торговельних партнерів України в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Втім, торговельні зв'язки аж ніяк не сприяють інвестуванню. Країна, яка має най­більший у світі золотовалютний резерв, інвестувала в Україну лише $54,5 млн (станом на 2013 рік), що складає лише 0,03% від загального обсягу іноземних інвестицій.

Така ситуація вочевидь не відповідає потенціалу та потребам України.

Існування в українсько-китайських економічних взаєминах лише механізму держгарантій звужує наші можливості щодо одержання китайських інвестицій. Тому на порядок денний варто поставити питання опрацювання алгоритму взаємодії і пошуку нових форм співпраці.

Зокрема, це застосування прямого інвестування з боку китайських компаній, часткового надання державних гарантій, інші форми партнерства. Виходом із подібної ситуації може стати створення спільного інвестиційного фонду на паритетних умовах.

Україні і КНР необхідно розпочати роботу з опрацювання середньо­строкових і довгострокових планів співпраці між країнами методом виробничої кооперації та шляхом створення індустріальних парків і зон технологічного розвитку за участі китайського капіталу. Завдяки спільному виробництву високотехнологічної продукції з Китаєм Україна зможе забезпечити собі гідне місце на світових ринках.

Незважаючи на нинішнє скрутне фінансово-економічне становище, Україна все ще володіє низкою технологічних та науково-виробничих можливостей, що становлять інтерес для Китаю в контексті потреб розвитку передових галузей його економіки, а також реалізації важливих стратегічних проектів у різних сферах.

Спільні проекти, які реалізують українські та китайські фахівці, належать до сфер високих технологій, нових матеріалів, охорони навколишнього середовища та виробництва ліків.

Співпраця з КНР у космічній галузі особливо вигідна для України, оскільки дає можливість раціонально реалізувати український космічний потенціал. В Україні у даній сфері звужені джерела фінансування, натомість КНР стає одним із провідних інвесторів у дослідженні космосу. Нині Україна виконує 21 контракт із Китаєм на загальну суму понад $67 млн.

Зі свого боку КНР має вельми амбітну та достатньо фінансово забезпечену космічну програму. Китай має очевидну зацікавленість в імпорті готової високотехнологічної продукції, і Україні це слід враховувати та використати в інтересах національного виробництва.

Окремим дуже важливим питанням українсько-китайської співпраці є взаємодія у сфері сільського господарства. Вироб­ництво сільськогосподарської продукції має дві визначальні складові: наявність родючих земель та новітні технології.

Китай за останні роки значно просунувся щодо вирощування зернових та розвитку тваринництва. Наявність в Україні значних площ орних земель із високим потенціалом родючості надає стратегічного значення для можливого співробітництва у цій сфері.

Згідно з підписаною угодою, Україна мала поставити у 2013 марке­тинговому році 4,5 млн тонн кукурудзи та інших зернових культур, а починаючи з 2014 і впродовж наступних 13 років - по 5 млн тонн зерна щорічно.

Це є суттєвою можливістю для українських аграріїв посилити свою присутність на світових ринках зерна і зокрема перспективному китайському. Експорт зернових до країн Далекого Сходу складає близько 13% від українських постачань в цілому, а освоєння ринку Китаю дозволить Україні збільшити цю цифру мінімум вдвічі.

На жаль, як і в інших сферах,

виконання українсько-китайського зернового контракту зіткнулося з корупційною складовою з українського боку, що призвело до серйозних негативних наслідків.

Серйозні перспективи відкриває взаємодія України і КНР у такій структурно утворювальній сфері як прокладання транспортних коридорів та постачання азіатських товарів до країн Європи.

Не тільки Китай, а й більшість країн Азії зацікавлені у скороченні вартості та часу перевезень товарів від країн-виробників до країн із місткими ринками споживання, зокрема до Європейського Союзу.

Нові транспортні магістралі проходять через територію КНР, Казахстану, РФ, Білорусі, Польщі, Німеччини. Час у дорозі складає 16-18 днів, що на 15 днів швидше, ніж морським транспортом.

Україна зацікавлена в активній участі у розширенні географії цього транспортного коридору. Цьому сприяють геоекономічне розташування нашої країни, розвинена транспортна інфра­структура, активні торговельно-економічні зв’язки з сусідніми країнами та КНР, широкі споживчі можливості внутрішнього українського ринку.

На жаль, за останнє десятиліття змінилося ставлення до України з боку китайського суспільства: від активної діяльності відійшли люди, що навчалися в СРСР, зокрема в Україні, та співпрацювали з українськими фахівцями, які надавали технічну допомогу Китаю у повоєнні часи.

Сучасна китайська молодь мало знає про Україну, а можливу інформацію про нашу країну отримує переважно з третіх джерел. Нині, коли Росія веде  інформаційну війну проти України та не гребує відвертою дезінформацією та пропагандистськими провокаціями проти українського народу, набуває стратегічного значення посилення українсько-китайської взаємодії в інфор­маційній сфері. 

"Один пояс, один шлях"

Китайський концепт "Один пояс, один шлях" виглядає як один із найбільш привабливих для України геоекономічних проектів.

Наразі його ключовими перевагами є інклюзивність, відкритість, вигідність для всіх учасників, перехід на уніфіковані правила торгівлі, інтеграція та координація програм та стратегій розвитку країн. Китайський проект не суперечить прагненням України до подальшої економічної співпраці та економічної інтеграції з Європейським союзом, і, навпаки, може посилити переваги України в цьому процесі, надати стимули до економічного розвитку в цілому.

Він також може дати альтернативу та зменшити негативні наслідки від розриву економічних відносин із Росією та подолати заборону Росії на транзит українських товарів до Азії.

Якщо ця ініціатива буде реалізована на практиці, вона може серйозно вплинути на геополітичний ландшафт і привести до створення цілої низки альтернативних економічних об’єднань і можливостей.

Сам Китай спочатку припускав додати до власного річного торговельного обороту близько 2,5 трлн дол. США через десять років реалізації стратегії. Це має відбутися завдяки активізації торговельних зв’язків з країнами, що перебувають у поясі нового Шовкового шляху.

2015 року Китай інвестував S15 млрд у реалізацію проектів нового Шовкового шляху, натомість обсяги вже оголошених інвестиційних проектів у межах реалізації концепту  сягнули станом на червень $75,9 млрд.

Хоча Україна першою серед європейських країн на найвищому рівні заявила про підтримку ініціативи "Один пояс, один шлях", однак досі наша участь у цьому проекті є декларативною.

А спроба на початку року здійснити практичні кроки щодо використання проекту "Один пояс, один шлях"  для транзиту товарів з України залізницею до Центральної Азії та Китаю, виявилася економічно невдалою.

Наразі Київ продовжує перемовини зі своїми партнерами для зменшення тарифу перевезення товарів по одному з відгалужень Нового шокового шляху, через Казахстан та країни Закавказзя.

Ще одним із проектів, який обговорюють Україна з Китаєм в контексті розвитку торговельних шляхів, є проект морського глибоководного порту, який би міг фактично подвоїти потужності української портової інфраструктури для потреб Нового Шовкового шляху.

Такий порт Грузія починає будувати на східному узбережжі Чорного моря у селищі Анаклія з проектною потужністю 100 млн тонн вантажів на рік. Україна, натомість, вивчає технічні можливості для побудови такого самого за потужністю порту на північному узбережжі Чорного моря. Цей проект раніше оцінювали у $3 млрд.

"Наразі йдеться не так про створення шляхів сполучення, як про спільні проекти з Китаєм. Якщо порівняти з нашими колегами, наприклад, з Казахстаном та Азербайджаном, ми відстаємо в комплексному розумінні цього Шовкового шляху", — коментує посол України в Китаї Олег Дьомін.

За словами дипломата, Україна недостатньо активно залучає реальні китайські інвестиції, особливо якщо порівнювати з успіхами Грузії, Казахстану та Азербайджану. З огляду на більш глибоке розуміння нової економічної стратегії Китаю, Україні тим паче цікаво залучати китайські гроші для виробництва продукції в самій Україні і подальшого надсилання її до Європи та Китаю, зазначив посол.

Автори: 

Андрій Гончарук, старший науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень України;

Євгенія Гобова, молодший науковий співробітник Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України;

Віктор Кіктенко, завідуючий відділом Далекого Сходу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України;

Олексій Коваль, журналіст-міжнародник, член правління Української асоціації китаєзнавців;

Сергій Кошовий, головний спеціаліст Національного інституту стратегічних досліджень України

Публікація підготовлена в рамках проекту Інституту світової політики "Аудит зовнішньої політики України". Цей проект виконується за підтримки "Чорноморського фонду для регіональної співпраці" Німецького фонду Маршалла (GMF)

Погляди, висловлені в публікації, відображають особисту позицію авторів та не обов’язково відображають погляди Інституту світової політики (ІСП) та Німецького фонду Маршалла (GMF)