В соціальних мережах не вщухає обурення з приводу того, що грузинська делегація не підтримала Україну на важливих голосуваннях в Парламентській асамблеї Ради Європи.

«Ганьба для Грузії», «чорна пляма на історії країни» – лише частина епітетів, які лунали цими днями на адресу грузинських парламентарів. Причому хвилю обурення запустили самі грузини. Звичайно, опозиційні.

«Це безумовно ганьба для чинної влади Грузії», – написав колишній перший заступник генпрокурора Давід Сакварелідзе, який, власне, і виніс цю тему до обговорення ЗМІ.

«Це просто сором.

Ця ганебна позиція, яка залишиться чорною плямою в історії Грузії,

не відображає реальну позицію грузинського народу», – заявив, доповнюючи його, керівник Одеської області, екс-президент Грузії Міхеїл Саакашвілі.

Та чи є грузинське неголосування несподіваним для Києва кроком? Чи сталося взагалі щось надзвичайне? Зрештою, чи справді можна говорити про «зраду»?

«Європейська правда» має відповіді на ці питання, хоча частина з них виходять за межі звичної думки фейсбуку.

Де бракувало грузинських голосів?

Рішення, які ставилися на голосування в Страсбурзі минулого тижня, справді непересічні. Текст одного з них наше видання вже публікувало (див. публікацію «Кремль несе юридичну відповідальність за дії "ДНР" та "ЛНР". Переклад резолюції»), друге стосувалося відповідальності Росії за політичну кризу в Україні (ось опис лише двох статей: "Асамблея поставила під сумнів повноваження Держдуми"; "ПАРЄ – санкції проти РФ мають зберігатися").

Те, що минулого тижня у Страсбурзі грузинська делегація не підтримала українські рішення, є фактом. В цьому можна пересвідчитись на офіційному сайті ПАРЄ – тут і тут.

Звісно, грузинські депутати можуть відповісти, що їхні голоси не були критичними для підтримки України, і це також буде правдою. Першу резолюцію підтримали 78 зі 102 депутатів, що були у залі, другу – 87 зі 104. Додаткові голоси грузинських колег не зашкодили б, але не були вирішальними.

Насправді вже за день до голосування стало зрозуміло, що останні дії РФ в Сирії вкрай обурили європейських парламентарів, і ті готові знову покарати Путіна.

Але навіть за цих умов не було впевненості, що асамблея схвалить найрадикальніші правки. Приміром – про санкції.

І тут перевага проукраїнських голосів була не явною.

Приміром, ключова правка про зміну назви резолюції, за якою згадки про «конфлікт в Україні» перетворилися на «російську агресію в Україні», набрала лише 62 голоси «за». Тому тут для України був важливий кожен голос. І голоси грузинської делегації – також.

Виходить, що влада Грузії нас таки зрадила?

Саме таку думку намагаються донести до українців прибічники Саакашвілі.

Вони наголошують, що неголосування на минулому тижні не представляє позицію всієї Грузії, а є лише демаршем чинної грузинської влади. В той час як опозиція, тобто прибічники Саакашвілі, мають іншу думку.

«Грузинська делегація, що складається з депутатів правлячої коаліції Бідзіни Іванішвілі, не підтримала в Раді Європи резолюцію щодо України», – заявив, зокрема, Сакварелідзе.

Звісно, ця дискусія ведеться не лише в Україні, але також – не меншою мірою – в Грузії, де члени партії Саакашвілі «Єдиний національний рух» (ЄНР) звинувачують чинну владу не лише у зраді України, але також у підігруванні інтересам РФ.

«Дії грузинської делегації в ПАРЄ – не просто ганебні. Вони завдають шкоди суверенітету і територіальній цілісності нашої країни. На жаль, в цьому, як і в інших принципових питаннях, чинний уряд Грузії вело себе як сателіт країни-окупанта», – заявив депутат Георгій Канделакі. «Эхо Кавказа» уточнює, що схожу думку мають його однопартійці Давид Бакрадзе та Леван Бердзенішвілі.

Один нюанс: але ж соратники Саакашвілі також не були на голосуванні по Україні!

Твердження Сакварелідзе про те, що Грузія в ПАРЄ представлена лише владою, є до певної міри маніпуляцією. В ПАРЄ акредитовані не лише депутати від «Грузинської мрії» (тобто від чинної влади), але й три представники опозиційної ЄНР (член ПАРЄ та два заступники члена). Жоден з них не приїхав на жовтневу сесію, хоча було відомо, що середа у Страсбурзі стане «українським днем».

Представники ЄНР пояснюють, що не поїхали до Страсбурга через внутрішньополітичну ситуацію.

Але достатньо подивитися на попередні голосування по всіх «українських» резолюціях останнього часу, щоби переконатися: представники партії Саакашвілі так само мають давню звичку не приходити на розгляд українських питань, які і їхні колеги з «Мрії».

Червень 2016 року, резолюція «про парламентський імунітет...» та резолюція «про суть мандату членів ПАРЄ», ідея яких – оголосити про неприпустимість візиту європейських депутатів до Криму. За обидві – жодного голосу від грузинської делегації.

Квітень 2016 року, резолюція «про гуманітарні наслідки щодо полонених під час війни в Україні» – 0 голосів  від «Мрії», 1 голос від ЄНР, один від «вільних демократів».

Січень 2016 року, резолюція «про затвердження санкцій проти парламентарів», де були важливі для Києва норми про припустимість покарання росіян. Тут навпаки – 1 голос від «Мрії», 0 від ЄНР.

Червень 2015 року, резолюція «про зниклих під час конфлікту в Україні», в якій ідеться про полонених та викрадених росіянами. 1 голос від «Мрії», ще один від «вільних демократів», 0 – від ЄНР.

Єдиний приклад, коли можна говорити про реальну підтримку Грузії – той самий червень 2015 року, голосування про продовження санкцій проти РФ, де за нас віддали 4 голоси (3 від «Мрії», один від ЄНР).

Цифри переконливо доводять:

йдеться не про "зраду" з боку Тбілісі, а, швидше, про піар-війну між двома грузинськими силами.

А українське питання стало зброєю в цій боротьбі.

Насправді грузини взагалі майже не ходять до сесійної зали ПАРЄ на голосування. І це документально підтверджено. Так, на минулу сесію, за даними грузинських ЗМІ, до Страсбурга поїхали 4 члени грузинської делегації (загалом їх п'ять). Двоє з них не брали участі в жодному голосуванні. Одна делегатка, Гугулі Маградзе, голосувала 7 разів – вранці, на другорядних питаннях. Ще одна, Манана Кобахідзе, натиснула кнопку лише один раз. Всього під час сесії було 54 голосування (резолюції та поправки до них).

Де грузини проводили решту часу – на зустрічах, як кажуть вони, чи на шопінгу, як жартують журналісти – для України питання другорядне, це нехай обходить грузинського виборця.

То невже у нас із Грузією все гаразд?

Звісно ж, ні.

У заявах Міхеїла Саакашвілі та його прибічників є правда. Ця правда в тому, що стосунки офіційного Києва з офіційним Тбілісі  (тобто з правлячою "Грузинською мрією") зараз на найгіршому рівні за 20 років. І ця проблема тягнеться далеко за межі Парламентської асамблеї, що не є новиною ані для МЗС, ані для експертів (див. дослідження Інституту світової політики "Аудит зовнішньої політики. Україна та Грузія - друзі, але вже не союзники").

Україні справді варто було би розраховувати на активнішу підтримку Грузії.

Але для того треба співпрацювати з колегами з інших країн та просити їх про це, а не лишати справу на самотік. Так само, як зараз авторитет Мустафи Джемілева забезпечує нам підтримку Туреччини (11 голосів "за" на останніх голосуваннях). Або як доповідачка Крістіна Зелєнкова забезпечила для нас 5 голосів Чехії.

Тим більше, що ми маємо давні традиції співпраці – Грузія у ПАРЄ ставала на захист України навіть у сумнівних випадках.

Особисто Саакашвілі, який очолював грузинську делегацію в асамблеї, був серед ключових адвокатів Києва –

приміром, у 2000 році, коли через "конституційний референдум" Леоніда Кучми Україна була на межі припинення повноважень у ПАРЄ.

І найголовніше – Києву все ж треба згадати про те, що підтримка Тбілісі не є "вічним та очевидним благом". Що навіть "вічна дружба" згасає, якщо місяць за місяцем ігнорувати друга.

Україна вже мала такий досвід із Польщею – в Києві чомусь вирішили, що польська підтримка є вічною. Історія довела, що це не так. Хочеться сподіватися, що в АП та в МЗС не хочуть повторення цієї історії з Грузією.

Розпочати можна, приміром, із призначення посла України в Грузії. Це місце, як відомо, лишається вакантним з червня 2015 року. І без цього кроку на потепління точно не варто розраховувати.