Минув лише тиждень з дня референдуму 25 вересня, на якому сербське населення Боснії і Герцеговини підтримало статус 9 січня, річниці проголошення незалежності Республіки Сербської 1992 року, як національного свята сербської частини Боснії і Герцеговини.

За цей тиждень стало остаточно зрозуміло – таке утилітарне питання, як статус святкового дня, стало тригером серйозної кризи, в якій обидві сторони протистояння охоче йдуть на підвищення ставок.

Рішення Мілорада Додіка, президента Республіки Сербської, самочинно провести перший референдум в її короткій післявоєнній історії, та ще й з такого відверто націоналістичного питання, викликало передбачувано гнівну реакцію республіканських властей.

Конституційний суд Боснії проголосив його незаконним. Додік це рішення проігнорував і провів референдум.

Далі долучилася прокуратура, запросила Додіка до себе поспілкуватися і одразу ж стала вже другим зегельнобоснійським інститутом, чию юрисдикцію над Республікою Сербською лідер останньої фактично відкинув.

Додік заявив, що це тільки початок, за яким буде ще більше референдумів. А якщо у прокуратури є питання, то вона вільна їх поставити на території Республіки Сербської, залишати яку і їхати в республіканську столицю – Сараєво Додік наміру не має.

Тим більше, що референдум вже дав свої перші політичні результати. На місцевих виборах, що відбулися 2 жовтня, партія Мілорада Додіка перемогла проєвропейську коаліцію і здобула на 30% муніципалітетів більше, ніж на минулих виборах.

А отже, протистояння триватиме. 

Головний противник сербського лідера на боснійської політичній сцені і за сумісництвом один із трьох членів Президентства, бошняк Бакір Ізетбегович, висловив припущення, що "Додік може повторити долю Муаммара Каддафі".

Серби одразу ж побачили в цій заяві загрозу військової інтервенції.

І ця загроза зовсім не виглядає надуманою, адже ще 2010 року президент Хорватії Степан Месич погрожував відправити армію в Республіку Сербську, якщо тільки Додік зважиться на референдум про незалежність.

Загроза такого референдуму, яка тоді здавалася лише риторичною фігурою, за нових обставин уже виглядає частиною політичного порядку.

Балканський гуртожиток

Те, що в 2016 році на політичній карті світу все ще існує держава Боснія і Герцеговина – подія вже сама по собі неординарна. Це такий собі пам'ятник колишній прихильності Заходу до Ялтинсько-Потсдамського світового порядку, з його принципом непорушності кордонів у Європі.

Коли в листопаді 1995 року американці замкнули хорватських, сербських і боснійських лідерів на військовій базі в штаті Огайо, з тим щоб завершити Боснійську війну, обов'язковою умовою було збереження незалежності та цілісності країни. Варіант відокремити сербів від хорватів з мусульманами державним кордоном навіть не розглядався.

Для Заходу було важливо не тільки завершити криваву, брудну і просто ганебну для європейського континенту війну, але й зберегти всі легітимні кордону між колишніми югославськими республіками непорушними (і аж до прецеденту з Косовим це працювало).

Держава, яка виникла шляхом імплементації Дейтонських угод, постала як "необхідне зло" в ситуації, коли що завгодно краще за війну, і, за великим рахунком, в такій якості і залишилася, давши всім своїм складовим широке поле для невдоволення.

Серби можуть обурюватися, що територія їхньої автономії помітно менша за територію, контрольовану військами незалежної Республіки Сербської часів її найбільших успіхів. Мусульмани вважають, що зазнали найбільших втрат від війни і не отримали належної компенсації або хоча б повного покарання всіх військових злочинців. Хорвати час від часу шкодують, що їм не дісталося власної автономії і їм доводиться задовольнятися сусідством з мусульманами в рамках Боснійсько-Хорватської федерації.

І все це накладається на далеко не найблагополучніше економічне становище, невисоку якість державних інститутів, зовнішнє управління і неочевидні перспективи вступу до ЄС.

Загалом, якщо підходити до БіГ з критеріями оцінки звичайної європейської держави, то країну важко визнати історією успіху.

Але держава в Боснії – це не просто інструмент примноження і розподілу суспільних благ. Тут держава – це така собі стаціонарна миротворча місія.

Її першочергове завдання – створювати політичну інфраструктуру, що має зменшувати протиріччя етнічних і релігійних груп, які населяють Боснію, і спрямовувати їх у правове русло. І чим довше це триває, чим більше хорватські, мусульманські та сербські лідери вправляються у тому, як їм перелаштувати державний гуртожиток — не важливо, з яким успіхом, тим менше шансів, що народи БіГ знову візьмуться за зброю.

І ось для цієї функції боснійської держави сербський референдум — це погана новина.

Референдум не лише повертає з-за лаштунків історичної пам'яті акт проголошення незалежності, а й знову актуалізує риторику самовизначення.

Назустріч виборам

Президент Республіки Сербської Мілорад Додік сприйняв результати референдуму (99,8% голосів "за") як маніфестацію підтримки його політичної програми і побачив у ньому успішну репетицію задуманого їм референдуму про вихід Республіки Сербської зі складу Боснії і Герцеговини. А це вже геть серйозна історія, яка загрожує стабільності всієї системи післявоєнного умиротворення Боснії.

Характерно, що референдум запланований на 2018-й, той самий рік, коли мають відбутися вибори президента Республіки Сербської.

Як це часто буває, політики, відчуваючи складнощі у вирішенні якихось нудних економічних питань, прагнуть відвернути увагу громадськості від реальних проблем в сферу проблем уявних, у сферу питань національного рівноправ’я, статусу тієї чи іншої мови, конфесійних суперечностей або, як в даному випадку, просто звернутися до "славного" сепаратистського минулого, яке, за дефіцитом ідей, цілком може зійти за політичний порядок денний сучасності.

Схоже, що саме цей маневр і замислив президент Додік.

Перетворити референдум на провідний сюжет внутрішньої політики, на тлі якого скромні досягнення його президентства мають стати глибоко другорядним питанням, і на хвилі загальнонаціонального піднесення переобратися президентом як національний лідер, що дарував сербам право на самовизначення. Це в тому випадку, якщо ідея з референдумом виявиться вдалою.

Президент Мілорад Додік. Фото BBC

Якщо ж провести референдум Додіку не дадуть, то він цілком може організувати виборчу кампанію під гаслом боротьби з бездушною брюссельською бюрократією та хорвато-мусульманським засиллям в республіканській владі.

Хто може йому перешкодити? Як ми вже побачили, точно не Конституційний суд.

Батіг НАТО і пряник ЄС

Але в Боснії є й інша відповідальна за долю країни інстанція. Ім'я їй – верховний представник з Боснії і Герцеговини, він же – спеціальний представник ЄС.

Звучить не дуже переконливо? Насправді ж призначений на цю посаду європейський чиновник, в даний час це австрієць Валентин Інцко, має неймовірні повноваження, серед яких – право зняти з посади будь-яку посадову особу.

Уточнимо – дійсно будь-яку, включно з президентом Республіки Сербської, і Додік не може не враховувати таку перспективу.

А сценарій, за якого Республіка Сербська проігнорувала б рішення верховного представника, означав би порушення Дейтонської угоди, а отже, залишав би за НАТО, відповідальним за імплементацію Угоди, право на будь-які заходи з відновлення порядку на території країни.

За всієї рішучості риторики сербського лідера, просто зараз важко уявити, що він зможе піти в цій історії до кінця.

Тим більше, що ніхто не хотів би конфліктного сценарію розвитку ситуації в Брюсселі.

Тому ЄС розпочав свою партію не з батога, а з пряника. 20 вересня Європейський Союз дав зелене світло ініціації Боснією процесу подання заявки на членство в ЄС.

Меседж досить очевидний:

ЄС дає зрозуміти, що республіканський уряд в Сараєві може розраховувати на повноцінне членство в осяжній історичній перспективі. І серби можуть стати частиною цього процесу остільки, оскільки визнають дейтонський статус-кво і залишаються частиною БіГ.

Якщо ж серби зважаться на відділення і якимось неймовірним чином досягнуть успіху, то перспективу вступу в ЄС отримає лише мусульмансько-хорватська частина Боснії, так само, як вступ Кіпру до ЄС обійшов стороною Північний Кіпр.

Це як передбачуваний, так і сильний хід з боку ЄС.

Сербські лідери не можуть не розуміти, що якщо зважаться на проголошення незалежності, то через якихось 20 років країна ризикує перетворитись на анклав, оточений з усіх боків територією Європейського Союзу, без власних перспектив вступу до ЄС через свій невизнаний статус.

Ідея вступу до ЄС популярна в Боснії, в тому числі в її сербській частині. І що важливо, вона популярна в Белграді, де давно відмовилися від ідеї збирання сербських земель силою зброї і підмінили її ідеєю збирання всіх сербів під затишним дахом ЄС.

Тож Додік не знайшов і не знайде співчуття своїй авантюрі в Белграді. Прем'єр-міністр Александар Вучич вже засудив проведення референдуму, і цей підхід до боснійської проблематики в Белграді – грунтовно і надовго.

Балканська ставка Путіна

Підтримку Додіку надав лише Володимир Путін. 22 вересня, напередодні референдуму, президент країни, в якій дають п'ятирічні терміни за пропаганду сепаратизму, приймав у себе натхненника виходу сербів зі складу Боснії і Герцеговини.

Великою несподіванкою, скажімо прямо, це не стало. Підтримка сербського сепаратизму – частина стратегії дестабілізації ЄС або хоча б нарощування хаосу на його периферії.

В ідеалі для Кремля, боснійські серби повинні обрати не тільки незалежність, а й військовий шлях її досягнення.

Що тим самим створило б ще одну точку напруги, відволікаючи увагу ЄС від конфлікту в Україні, санкцій та інших речей.

Росія, виступаючи в якості гуманітарної сили, що захищає сербське населення, із задоволенням перекинула б туди своїх миротворців і тим самим створила б ще один майданчик торгу із Заходом, окрім Сирії.

Втім, для такого сценарію в самій Боснії, здається, залишилося не так багато вибухонебезпечного матеріалу.

Майже 100% сербів радо святкуватимуть день незалежності, але навряд чи багато з них готові пережити всі ті жахи війни, якими ця незалежність супроводжувалася 20 років тому. Це надто короткий термін, щоб забути, що таке війна. Але це досить тривалий термін для ефективної демілітаризації.

Боснія і Герцеговина 25 років тому – це величезний військовий склад всієї югославської армії. Нинішня БіГ – це три невеликих легкоозброєних бригади, навчені співпрацювати, а не протистояти НАТО, який справедливо вважає свою роль в заспокоєнні Боснії однією зі своїх безумовних історичних заслуг.

І ЄС, і НАТО мають всі необхідні ресурси і важелі впливу, щоб не поставити успіх своєї миротворчої місії під загрозу, і не схоже, щоб Мілорад Додік чи хтось інший міг щось із цим зробити. 

Автор: Артьом Георганов,

докторант Університету Софії за спеціальністю "політологія"