Скасувати візи для України чи іншої держави Євросоюз може дуже просто: треба лише перенести країну у відповідному законі ЄС з одного списку до іншого. Справа лічених хвилин на засіданні Ради ЄС.

У так званому "позитивному" списку – країни, громадянам яких не потрібні візи для в'їзду до Шенгену. "Негативний" – візовий, в ньому перебуває й Україна.

Звичайно, про легкiсть ми жартуємо. Зміна прописки є часто останнім актом тривалого і складного процесу. Нині у безвізовому списку – близько 60 країн, які потрапили туди за різними сценаріями.  

"Європейська правда" розібралася, якою є відмінність цих шляхів, який з них обрав Київ та як відрізняється їх тривалість.

1.
Західнобалканські піонери

Албанія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Сербія та Чорногорія пройшли той самий безвізовий шлях до ЄС, що його завершує Україна.

Головна відмінність – блискавична швидкість.

Ще на початку 2000-х країни Євросоюзу одноголосно ухвалили рішення про інтеграцію повоєнних Західних Балкан, а яка ж інтеграція без скасування віз?

На початку 2008-го ці держави та Брюссель офіційно розпочали діалог з візової лібералізації й отримали дуже схожі на "українську" відповідні дорожні карти, які ті виконали у дуже стислий термін.

Вже за півтора року, в липні 2009-го, Єврокомісія запропонувала скасувати візи для Сербії, Македонії та Чорногорії. З 19 грудня безвізовий режим для трьох країн запрацював. Сербське керівництво та ЄС навіть відзначили це урочистим польотом групи з 50 попередньо відібраних сербських громадян з Белграда до Брюсселя.

2.
Албанія та Боснія і Герцеговина. Уроки для ЄС

Ці дві країни не потрапили до першої хвилі "балканського безвізу", бо не виконали на той час дорожні карти. Для них кордони відкрилися з 15 грудня 2010 року. П’ятірка балканських краън возз’єдналася.

Та уже в 2011 році в ЄС замислилися: чи не зробили вони помилку?

Кількість заявок на отримання притулку від громадян цих країн почала різко зростати.

Наприклад, протягом 2010 року серби подали близько 18 тисяч заявок, тоді як у ще "візовому" 2009-му їх було лише трохи більше 5 тисяч. Кількість албанців-шукачів притулку зросла з двох тисяч у 2010 до 7,5 тисяч у 2012 роцi. Македонці збільшили цей показник в 7,5 разів - з близько тисячі 2009 року до 7,5 тисяч заявок наступного року.

В ЄС заговорили про можливе поновлення віз для цих країн.

Тим часом кількість шукачів притулку продовжила зростати. У 2014 році громадяни безвізових західнобалканських країн разом подали понад 70 тисяч таких прохань.

А у 2015 році невелика Албанія опинилася на четвертому місці за цим показником після Сирії, Афганістану, Іраку та... Косова, яке нині претендує на безвізовий режим.

Однак попри всі проблеми візи для західнобалканських країн не поновили. Якось нелогічно було б запроваджувати візовий режим для тих же Албанії, Сербії чи Македонії, які є офіційними кандидатами на вступ до ЄС.

3.
Постріл Молдови

Схожий до балканського шлях до безвізу ЄС запропонував згодом країнам Східного партнерства.

Молдова - єдина з держав Східного партнерства, яка пройшла його відносно швидко і без проблем. Отримавши в січні 2011 року План дій з візової лібералізації, молдовани вже у листопаді 2013 отримали позитивний вердикт Єврокомісії. Від квітня 2014 року власники біометричних паспортів в'їжджають до Шенгену без віз.

Як Молдові вдалося пройти цей шлях так швидко? Адже вона не була надто "безпечною" країною у візовому питанні. Перед скасуванням віз відсоток відмов громадянам Молдови складав аж 4,8%, що є доволі високим показником.

Тут є декілька причин.

По-перше, Кишинів справді виконав безвізовий план, тодi як Україна часів Януковича переважно імітувала його виконання.  

По-друге, Молдова в той період позиціонувалася як "історія успіху" східної політики ЄС, тому скасування віз для неї було доречним і показовим. Щоправда, вже незабаром в начебто "проєвропейського" уряду Молдови почалися проблеми.

Брак політичної волі до глибоких змін поступово перекреслює досягнення країни, в тому числі - здобуті на шляху до безвізового режиму.

4.
Чи ту країну назвали Гондурасом?

Звичайно, безвізова історія Євросоюзу має давнішу історію. Ще від створення Шенгену в середині 1990-х років його країнам-учасницям довелося домовитися про те, кого вони пускають до себе без віз.

Саме тоді у "білий список" потрапили держави, які у нас воліють згадувати з посмішкою. Зокрема, право безвізового в’їзду до ЄС мають громадяни Гондураcу, Гватемали чи Венесуели - загалом 14 далеко не найблагополучніших країн Центральної та Південної Америки. Відповідно, громадяни ЄС мають право вільного в’їзду до цих держав.

Тут зіграло свою роль "іспанське" колоніальне минуле цих держав та бажання Іспанії максимально підтримувати з ними зв’язки. Разом із ними до списку потрапили заможні США та Канада; східноєвропейські держави, які на той час готувалися до вступу в ЄС; "азійські тигри" Сінгапур та Малайзія тощо.

Остаточно "білий" та "чорний" списки Шенгену було оформлено в законодавстві ЄС у 2001 році, відтоді їхня дія поширюється на всі країни Євросоюзу за винятком Ірландії та Великої Британії. Ті проводять окрему від ЄС міграційну політику.

Регулювання 539/2001 EC і додатки до нього протягом наступних 15 років змінювали багато разів. І не лише для того, аби додати туди нових щасливчиків.

5.
Еквадор та Болівія: вигнання з раю

Якщо у випадку з проблемними країнами Західних Балкан Євросоюз не зважився на скасування безвізових режимів, то двом латиноамериканським державам пощастило менше.

Еквадор та Болівія від початку потрапили до "позитивного" списку ЄС. Однак згодом Євросоюз виявив масове шахрайство - їхні паспорти видавалися громадянам країн, які не мали безвізового режиму.

Фактично, паспорти продавали за доступну ціну.

Як наслiдок, Еквадор був перенесений до "негативного" списку в березні 2003 року, а Болівія – у липні 2006-го. Болівійцям та еквадорцям і досі потрібні візи для відвідання Шенгенської зони.

Цікаво, що уряди цих країн не стали обурюватися і впроваджувати зворотні обмеження для відвідувачів з ЄС. Вони й надалі можуть їздити без віз до Еквадору та Болівії.

6.
Вануату і Тувалу - друзі європейців

Тоді як західнобалканським державам, Україні чи Молдові для скасування віз довелося виконувати об’ємні плани дій, інші пройшли простішим шляхом.

У травні 2014 року Європарламент та Рада ЄС ухвалили закон, який передбачав скасування віз відразу для двох десятків країн Латинської Америки, Азії, Карибського та Тихоокеанського басейнів. Серед них Перу, Об’єднані Арабські Емірати, Колумбія й такі екзотичні для нас держави, як Вануату, Тувалу, Соломонові острови, Мікронезія та інші.

ЄС запроваджує безвізовий режим для них через укладання двосторонніх договорів. Тобто водночас ці держави скасували візи для громадян Євросоюзу.

Вануату та інші не виконували жодних вимог ЄС щодо антикорупційного законодавства чи дотримання прав людини (Емірати, приміром, гарантовано провалили би цей тест). Головним аргументом за скасування віз стала "відсутність міграційного ризику" з їхнього боку.

Протягом 2015-16 років безвізовий режим запрацював майже для всіх країн з двадцятки.

Для міністра закордонних справ Гренади підписання безвізу стало рідкісною нагодою для поїздки у Брюссель

7.
Маленька, не всіма визнана і проблемна

Утім, шанси на безвізовий режим і досі мають не лише країни, які не несуть міграційного ризику.

Ми вже згадували, що одним із лідерів з "постачання" мігрантів до ЄС є Косово. Колишній регіон Югославії проголосив незалежність від Сербії ще у 2008 році, але 5 членів ЄС досі не визнають його окремою державою. Як і Україна.

В статистиці Євросоюзу Косово фігурує окремо. У 2015 році мешканці Косова подали понад 66 тисяч заявок на отримання притулку в ЄС. Більше - тільки сирійці, афганці та іракці. Попри це, Пріштіна має непоганий прогрес на шляху до скасування віз.

Безвізовий діалог вони розпочали у січні 2012 року, а у травні 2016-го Єврокомісія констатувала "практичну готовність" косоварів до скасування віз.

Профільний комітет Європарламенту розглянув питання на початку вересня. Депутати підтримали проект резолюції ЄП, однак заблокували подальший процес, не проголосувавши за початок міжінституційних переговорів з Радою ЄС.

В цьому відмінність із ситуацією щодо України та Грузії.

Косово хоч і має позитивну оцінку Єврокомісії, але претензії до нього залишаються. І не лише через мігрантів.

Від Пріштіни, зокрема, вимагають укласти договір про держкордон з Чорногорією. І в цьому - проблема, адже певні політичні сили ставлять під сумнів чинну лінію розмежування.

8.
Турецький марш із присмаком шантажу

Туреччина у стосунках з ЄС завжди була "окремою історією", і візове питання не стало винятком.

Діалог з візової лібералізації вони розпочали наприкінці 2013-го. На початку травня цього року Єврокомісія запропонувала Раді ЄС та Європарламенту скасувати візи для турків за умови термінового довиконання Анкарою відповідної дорожньої карти.

Питань до Анкари чимало. Проблеми є у сферах боротьби з корупцією, співробітництва у розслідуванні кримінальних справ, захисту персональних даних, протидії організованій злочинності та тероризму.

Та навіть за цих умов турецька влада вимагає термінового скасування віз.

Бо має вагомий козир - саме Туреччина лежить на шляху мігрантів з Сирії до Євросоюзу.

Анкара неприховано шантажує ЄС, намагаючись отримати "безвіз" без повного виконання дорожньої карти - в обмін на припинення масової міграції. Кілька днів тому президент Туреччини Реджеп Ердоган заявив навіть, що це Євросоюз не виконує своїх зобов’язань.

У відповідь в ЄС звучить обурення турецьким шантажем.

Схоже, що стратегія Ердогана дає зворотній ефект. Законодавчу процедуру скасування віз для турків фактично не розпочато. Представники країн ЄС відкрито кажуть, що в осяжній перспективі безвізовий режим Туреччина не отримає.

Це має стати уроком також i для України.

Геополітична вага тої чи іншої держави далеко не завжди відкриває бажані двері.

Це підтверджує й український досвід. Навіть після революції ми не мали прогресу на шляху до скасування віз, доки не виконали вимоги "безвізового плану"

9.
Грузія та Україна: заручники мігрантів

Ми та Грузія йдемо до мети стандартним шляхом виконання планів дій з візової лібералізації. Київ отримав його в листопаді 2010 року, Тбілісі - аж у 2013-му. Та нині обидві країни приблизно в одній ситуації.

Законодавство зі скасування віз для українців та грузинів нині проходить схвалення в інституціях ЄС.

Грузія на півкроку попереду: 5 жовтня посли країн-членів Євросоюзу погодилися почати міжінституційний "тріалог" про скасування віз з Грузією. Україна до цього рішення не потрапила.

Але прогнозувати дату отримання безвізу і нами, й грузинами зараз недоречно.

Процес сповільнено через міграційну кризу Євросоюзу 2015-16 років.

Значною мірою час скасування віз залежить від підготовки Євросоюзом законодавства, що має спростити механізм призупинення безвізового режиму, узгодження якого між Європарламентом та країнами-членами триває вже кілька місяців.

Зв’язок нашого "безвізу" та механізму його призупинення - політичне рішення лідерів ЄС, які хочуть зменшити можливі претензії до себе з боку європейських виборців. Вони мусять реагувати на міграційну кризу та спричинені нею настрої у країнах-членах ЄС.

Ну й на шляху до отримання Україною безвізового режиму може виникнути ще одна важлива, хоча на сьогодні й потенційна перепона.

Так, ми виконали всі вимоги безвізового плану. Але хто дасть гарантію, що Київ не змінить уже ухвалене законодавство щодо того ж електронного декларування?

Втім, наразі це лише можлива небезпека. "Європейська правда" продовжить пильно стежити за подіями та перипетіями довкола шляху України до безвізового режиму.

Автори: Анатолій Марциновський, Сергій Сидоренко,

"Європейська правда"