Кожного, хто прилітає до Грузії, в аеропорту зустрічає напис "Грузія — асоційований член ЄС".

Орієнтація на Європу не є чимось новим у грузинській політиці. Ідея про те, що Грузія є частиною Європи, тобто частиною християнського світу, завжди була важливим елементом грузинської ідентичності.

Для Грузії шлях до Європи пролягає через відновлення і закріплення її чорноморської ідентичності, тобто  посилення співпраці з країнами Чорноморського регіону, зокрема й з Україною.

Таким чином, партнерство з Україною — це складова ширшої стратегії Грузії щодо зміни свого позиціонування у світі, що зацементує її інтеграцію у європейські та євроатлантичні структури. Але не тільки.

Зважаючи на відмінність потенціалів, відсутність спільного кордону та інші фактори, партнерство України і Грузії завжди було більш політичним, аніж економічно мотивованим.

Країни підштовхували одна до одної геополітичні міркування, спільне бажання протидіяти впливу Росії та досягнути більш тісної співпраці з європейськими країнами.

У Грузії добре пам’ятають про допомогу, яку надала Україна під час війни в Абхазії, як і про підтримку під час п’ятиденної війни з Росією 2008 року. Однак не слід применшувати ціннісний фактор, адже період найбільшого зближення Грузії та України припав саме на час після демократичних революцій 2003-го року у Грузії та 2004-го в Україні, які створили певне відчуття ідеологічної спорідненості країн.

Теплі відносини між Києвом і Тбілісі залишаються своєрідною константою у зовнішній політиці України і Грузії, незалежно від зміни влади в обох країнах і політичного курсу.

При цьому цей союз, незважаючи на різний потенціал країн, залишається союзом рівноправних, що звичайно високо цінують у Тбілісі. Як підкреслюють у МЗС України, на всі порушення територіальної цілісності Грузії українська дипломатія реагує миттєво, ніби це територія України.

Так само Грузія засуджує російську агресію проти України та анексію Криму, послідовно підтримує суверенітет і територіальну цілісність нашої країни і виступає співавтором резолюцій і заяв із українського питання в рамках ООН, ОБСЄ та в інших міжнародних організаціях.

Грузинський парламент тричі приймав резолюції на підтримку територіальної цілісності України.

У 2014 році Тбілісі одним із перших надав гуманітарну допомогу нашій країні, надіславши 12 т вантажу на загальну суму 600 тис. дол. Протягом 2014-15 рр. Грузія прийняла на реабілітацію та оздоровлення понад 250 дітей із зони АТО і понад 50 поранених військовослужбовців.

Курс на обережність

Втім, після перемоги коаліції "Грузинська мрія", у результаті парламентських виборів 2012 року, політика Тбілісі у регіоні стала більш  стриманою та примирливою.

Нове грузинське керівництво відмовилося від конфронтаційної риторики щодо Росії, концентруючись, передусім, на економічних питаннях. Як неодноразово повторював лідер політсили Бідзіна Іванішвілі, Грузія не повинна бути джерелом конфлікту між Заходом і Росією.

Новий курс не міг не позначитися і на Україні. Агресія Росії проти України поставила перед грузинським урядом надзвичайно складне завдання: з одного боку, Тбілісі вважав за необхідне продемонструвати свою підтримку Україні, а з іншого — не бажав ставити під загрозу лише недавно відновлені економічні зв’язки з Росією.

У результаті грузинський уряд займає досить обережну позицію щодо Києва, аби не дратувати Москву.

Однак російсько-грузинська нормалізація, яка відбулася після 2012 року, має свої суттєві обмеження.

Грузія не відмовляється від вимог щодо відновлення своєї територіальної цілісності, а також продовжує курс на інтеграцію в ЄС і НАТО. Також це зовсім не означає, що Тбілісі забув про Абхазію та Південну Осетію.

Однак наразі надмірна увага до цих питань, на думку Тбілісі, лише шкодить інтересам Грузії. Подібна позиція "непротивлення", як її називають критики "Грузинської мрії", різко контрастує з попереднім періодом, коли Тбілісі різко реагував на будь-які провокативні дії сепаратистських режимів чи Росії.

Основним аргументом проти "стратегічного терпіння" є те, що ця політика не принесла жодних позитивних зрушень, а ситуація біля окупованих територій залишається, як і раніше, напруженою.

У Києві зниження ваги зовнішньополітичних питань у грузинському порядку денному сприймають у кращому разі як відсторонення від проблем регіону, породжених російською агресією, а у гіршому — як дрейф Тбілісі у бік Москви.

Сховати проблеми

Україна втрачає свою важливість для Грузії, водночас, і Грузія поступово зникає з порядку денного України, яка спрямовує всю свою увагу та зусилля на європейський напрямок. Як зауважив один із українських чиновників, "команда, що нині при владі в Грузії, схоже, не знає, яке місце в їхній політиці займає Україна".

Однак і з української сторони ситуація не краща: наразі, формуючи політику щодо Грузії, в Києві виходять із ситуативних інтересів. Відсутність стратегічного бачення поєднується з відсутністю оперативного планування та координації для досягнення спільних цілей та подолання спільних загроз.

 Показово і те, що вже понад рік у цій південнокавказькій державі немає українського посла.

Сьогодні для Грузії основні зовнішньо­політичні партнери: Сполучені Штати, Європейський Союз і Туреччина. Остання  виступає як політична та економічна противага Росії у регіоні, будучи не лише головним джерелом інвестицій для Грузії, а й партнером у безпековій сфері.

Останні два роки і грузинські, й українські посадовці намагаються приховати проблеми у двосторонніх відносинах, наголошуючи на взаємній повазі, розумінні та дружбі. Однак

непублічно грузинські політики та оглядачі, на відміну від дипломатів, визнають, що нинішній стан відносин України та Грузії залишає бажати кращого.

Навіть у постреволюційний період стратегічне партнерство двох країн не переросло у сталу співпрацю на інституційному рівні. Значною мірою, це пов'язано з тим, що українські політики, які очолили країну після Революції гідності, мали тісні дружні зв’язки з Саакашвілі та членами його уряду.

Нищівна поразка Єдиного національного руху на виборах 2012 року стала справжньою несподіванкою як для українського політикуму, так і експертного середовища, особливо на тлі захоплення успіхами грузинських реформ.

Певна недовіра до нового грузинського керівництва лише посилилася після Революції гідності, коли Грузія зайняла обережну і вичікувальну позицію у російсько-українському конфлікті.

Водночас, і грузинські лідери з підозрою поставилися до українського керівництва, яке не приховувало своїх симпатій до їхніх політичних опонентів.

Про певну атмосферу недовіри у двосторонніх відносинах грузинські оглядачі заговорили після того, як прем’єр-міністр Грузії Іраклі Гарібашвілі кілька разів відкладав свій візит до України, а потім взагалі його скасував. Серед причин його "неприїзду" неофіційно називали небажання "випадково" зустрітися у Києві з особами, які перебувають у розшуку в Грузії.

Від грузинської сторони можна неодно­разово почути, що Саакашвілі "узурпував український порядок денний". Після його відходу з посади глави держави проти екс-президента порушено кримінальні справи, і грузинська прокуратура вимагає його видачі.

У Києві ж не раз давали зрозуміти Тбілісі: питання про Міхеїла Саакашвілі Україна для себе закрила. А заяви глави Одеської облдержадміністрації жодним чином не відображають офіційну позицію України.

Спільна зала очікування до ЄС та НАТО

Втім, спільні інтереси обох країн залишаються спільними. Україну і Грузію зближує прагнення стати членами ЄС і НАТО: довгі роки Київ і Тбілісі йшли разом до спільної мети і, кожен по-своєму, провадили реформи.

Однак в останні роки "пакетний" підхід щодо українсько-грузинської інтеграції з ЄС і НАТО має дедалі меншу підтримку серед грузинських експертів та посадовців, оскільки наразі Тбілісі у сфері реформ значно випереджає Київ.

Про те, що це "відставання" може провокувати конфлікти між партнерами, засвідчила ситуація з наданням Україні та Грузії безвізового режиму з ЄС. Бажання українських представників синхронізувати процес для того, щоб рішення по Грузії і  Україні ухвалювалося одночасно, викликало негативну реакцію в МЗС Грузії. На відміну від України, Грузія у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції демонструвала більшу послідовність та рішучість.

У 2008 році на саміті НАТО у Бухаресті Україна та Грузія спільно оголосили про свої прагнення стати членами Альянсу. Через 8 років на саміт НАТО у Варшаві Україна лише налагоджує ефективну співпрацю з НАТО, тоді як Грузія розмірковує над тим, як конвертувати свій значний прогрес у членство.

Ще одна різниця – суспільна підтримка членства в Альянсі.

Хоча рівень підтримки євро­атлантичної інтеграції в Україні суттєво зріс, він досі коливається у межах 50%, тоді як у Грузії інтеграцію до НАТО підтримує 77% громадян.

У сфері євроінтеграції Грузія теж за низкою критеріїв випереджає Україну, будучи сьогодні за темпом реформ лідером Східного партнерства.

Однак, якщо "пакетний підхід" у відносинах з НАТО і ЄС наразі вже не відповідає ні інтересам Тбілісі, ні інтересам Києва, взаємна координація та обмін досвідом на цьому шляху суттєво посилить обидві країни.

Грузинська сторона неодноразово заявляла про необхідність координації зусиль між трьома країнами, які підписали Угоду про асоціацію з ЄС та мають спільні безпекові виклики.

Партнери по транзиту

Економічна співпраця із Грузією активізувалася у 2016 році у зв’язку із нагальною потребою знайти альтернативу російському транзиту для українського експорту.

15 січня 2016 року з Чорноморська відійшов тестовий рейс контейнерного потягу за маршрутом Україна–Грузія–Азербайджан–Казахстан–Китай (через Каспійське і Чорне море). 31 січня він прибув до КНР. На дорогу було витрачено 16 днів замість запланованих двох тижнів через затримки на території Казахстану. На початку лютого 2016 року ще один товарний поїзд прибув з України в Азербайджан.

Цей напрямок "нового Шовкового шляху" виглядає для України привабливо. Однак існують кілька серйозних перешкод на шляху реалізації проекту.

Аби проект став економічно вигідним, необхідна уніфікація та зниження тарифів. Для цього на початку вересня у рамках Міжнародного Морського Форуму у Батумі представники урядів України і Грузії підписали угоду про організацію прямого міжнародного залізничного сполучення через порти двох країн.

Переговори щодо запровадження скрізного тарифу та спрощення митних процедур ще тривають.

Тим часом як Грузія стає для України "вікном" у Центральну Азію та Китай, Україна поєднує Грузію з країнами ЄС. Сьогодні Київ є одним із двох головних повітряних воріт, що сполучають Грузію з країнами ЄС.

Таким чином, авіасполучення з Україною має стратегічне значення для розвитку життєво важливого для Грузії туристичного сектору.

Щороку кількість туристів як з ЄС, так і з України (особливо після анексії Криму) зростає. Протягом семи місяців 2016 року Грузію відвідало 92 тисячі туристів з України. Загалом українці займають п’яте місце серед іноземців, які відвідують Грузію.

Автор: Дарія  Гайдай,

експерт Інституту світової політики

Публікація підготовлена в рамках проекту Інституту світової політики "Аудит зовнішньої політики України". Цей проект виконується за підтримки "Чорноморського фонду для регіональної співпраці" Німецького фонду Маршалла (GMF).

Погляди, висловлені в публікації, відображають особисту позицію автора та не обов’язково відображають погляди Інституту світової політики (ІСП) та Німецького фонду Маршалла (GMF).