Реанімація переговорів по Придністров'ю. Чим вони загрожують Україні

Тема Придністров'я відгукується в Україні з 2014 року, коли Росія нелегально приєднала Крим і намагалася реалізувати грандіозний план "Новоросія", в якому придністровський регіон мав бути найзахіднішим елементом.

2016 року ситуація змінилася. Зокрема, в червні поновилися переговори у форматі "5+2", в яких Німеччина хоче до кінця року досягти конкретних результатів.

Німеччина і Росія обрали гострі для Молдови питання: вони домагаються, наприклад, щоб у Кишиневі визнавали дипломи та автомобільні номери, видані в Придністров'ї, – тому досягти прогресу не вдалося.

У цьому конфлікті будь-які зрушення, які завдають шкоди суверенітету і територіальній цілісності Молдови, можуть позначитися на ситуації на сході України.

Саме Придністров'я переживає гостру економічну кризу, і будь-яка співпраця України з Молдовою додає йому проблем. Тим більше, що криза розгортається на тлі так званих президентських виборів, які мають відбутися 11 грудня.

Напередодні цих виборів лідер регіону, спираючись на результати "референдуму" 2006 року, підписав указ, який вимагає приєднання до Росії і адаптації місцевого законодавства до російського, що викликає ще більше уваги до регіону.

Переговори "5+2"

2-3 червня, після дворічної перерви, в Берліні поновилися консультації у форматі "5+2". Цього хотіли швидше Німеччина і Росія, а не Кишинів і Тирасполь.

Останні не зацікавлені в переговорах, поки в обох тривають передвиборчі перегони.

Однак Німеччина нині головує в ОБСЄ, і тому вирішила відновити переговори "за будь-яку ціну". Її позицію підтримали США і Росія, які чинили тиск на Молдову з Придністров'ям і прямо, і через ОБСЄ.

За наполяганням Німеччини і Росії в Берліні було підписано протокол з докладним описом дій, які Кишиневу і Тирасполю слід вжити. Йдеться насамперед про те, щоб визнавати дипломи, видані університетами Придністров'я, допустити до міжнародного руху автомобілі з придністровськими номерами і відновити телефонний зв'язок між двома берегами Дністра.

На думку міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра, реалізація цих заходів "сприятиме зміцненню довіри між сторонами".

Втім, у Кишиневі дотримуються іншої думки. Ці пропозиції там розцінюють як спробу узаконити Придністровський регіон на шкоду Молдові.

Погоджуючись на деякі елементи придністровського суверенітету, Кишинів натомість не отримує нічого.

При цьому Молдова добре знає тактику Тирасполя: відмовлятися від продовження переговорів одразу після отримання поступок. Відповідно, якщо надати серйозні елементи суверенітету Придністров'я поза переговорів про його статус, то переговори у форматі "5+2" стануть неможливими.

Саме тому з усіх пунктів Берлінського протоколу сторони досягли згоди лише в галузі екології, а також обмінялися списками кримінальних справ.

Крім того, прогресу в "5+2" немає ще й через внутрішньополітичну ситуацію. У Молдові другий тур президентських виборів відбудеться вже 13 листопада, а в Придністров'ї – 11 грудня. У такій ситуації ніхто не хоче приймати рішення, які можуть відлякати виборців.

Результат виборів може вплинути і на стратегію РФ. Якщо молдовани виберуть проросійського президента, Росія почне з ним переговори; якщо ситуація залишиться незмінною, то політичні та економічні відносини з Російською Федерацією продовжать затухати.

У переговорах щодо Придністров'я відіграють роль не лише контакти між Кишиневом, Москвою і Тирасполем. На тому самому тлі Кремль розігрує велику українську ставку.

Придністровські переговори відбуваються одночасно з переговорами щодо реалізації Мінських угод.

Якщо Молдова не витримає тиску і погодиться на особливий статус Придністров'я, це стане підставою посилити тиск на Київ щодо статусу ОРДЛО.

І навпаки – якщо Україна поступиться в донбаському питанні, Кишиневу також буде дуже важко протистояти тиску щодо Придністров'я.

А отже, Київ має зайняти більш активну позицію в переговорах "5+2", щоб не повторилася ситуація на червневій зустрічі в Берліні, коли позиція України була практично відсутня.

Військова діяльність

Починаючи з незаконної анексії Криму в березні 2014 року, в Придністровському регіоні практично щомісяця проходять військові навчання. Та все ж у 2016 році вони значно змінилися.

Якщо досі в них брали участь "придністровські" військові, то, починаючи з серпня 2016 року, до них приєдналася Оперативна група російських військ (ОГРВ, налічує 1350 осіб) у Придністров'ї, незаконно розміщена в Молдові.

Варто відзначити, що військові навчання почалися одразу ж після того, як усі сторони (Молдова, Росія та Придністров'я) погодилися, що вони не створюватимуть напруженість у зоні безпеки, поки на канікули йде Об'єднана контрольна комісія (з 1 серпня по 15 вересня) – орган, який відповідає за цю зону.

Більш того, навчання проходили в зоні безпеки, де, згідно з документами Об'єднаної контрольної комісії, окрім миротворчих сил, міліції та поліції ніхто не може перебувати, а про військові навчання годі й казати.

Природно, що МЗС Молдови відреагував на військові навчання, але не схоже, що Росія стурбована через цей протест: навіть

військовий аташе російського посольства не з'явився в МЗС, оскільки у нього була "запланована інша зустріч".

Участь ОГРВ у військових навчаннях в придністровському регіоні – не просто символічний жест. З одного боку, Росія зміцнює свої позиції як сторона конфлікту, а не посередник.

А з іншого – ці навчання можуть виявитися дуже корисними в разі, якщо Кремль вирішить активізувати придністровський фланг. За словами колишнього військового чиновника Молдови, російські війська в першу чергу можуть піти на Україну.

Ще одна мета – показати, що ОГРВ зараз у доброму стані і не потерпає від проблем з ротацією і поставками.

Від 2014 року Росія не може провести ротацію своїх незаконних військ у Придністров'ї, оскільки Україна заблокувала транзит по своїй території. Росія кілька разів звинувачувала і молдовську владу, яка не дала російським військовим дістатися Придністров'я цивільним літаком через аеропорт Кишинева.

Через це Росія почала набирати військовослужбовців у російську армію в самому Придністров'ї.

Молдовське МЗС закликало Росію припинити незаконне вербування російських громадян у Молдові і зазначило, що цей випадок та інші аналогічні дії суперечать національному законодавству і порушують норми міжнародного права та угод з Росією.

Для Москви міжнародне право не має значення – вона відкидає кожен заклик трансформувати існуючу миротворчу місію в цивільну з міжнародним мандатом.

Приєднання до Росії

Мабуть, найбільш обговорювана новина з придністровського регіону – про те, що тираспольський лідер підписав указ про реалізацію підсумків "референдуму" 2006 року.

На цьому "референдумі", якому виповнилося вже 10 років, понад 97% мешканців Придністров'я проголосували за те, щоб увійти до складу Росії. Ця ж постанова вимагає привести місцеве законодавство у відповідність із російським.

Першим виникло припущення, що Росія планує вчинити з Придністров'ям так само, як із Кримом.

Однак автор указу просто переслідував свої політичні цілі. Основні конкуренти на президентських виборах у Придністров'ї – "президент" Євген Шевчук і "голова" Верховної ради Вадим Красносельський з групи "Шерифф". У президентських перегонах, за даними Московського центру ВЦВГД, лідирує Красносельський – 25%, а у Шевчука – 11%.

Відповідно, Шевчуку потрібні сильні передвиборчі кроки, і своїм указом він намагався позиціонувати себе як "двигун" у зближенні Придністров'я з Росією і педалюватиме цю тему аж до виборів.

Втім, у Придністров'ї важко побудувати кампанію на темі зближення з Росією, оскільки всі кандидати змагаються між собою в любові до Москви.

Більше того, до Євгена Шевчука у Кремлі ставляться прохолодно. На відміну від попереднього президента Ігоря Смирнова, який зустрічався з усіма лідерами Росії (Єльциним, Медведєвим і Путіним), Шевчука президент Путін за все своє правління так жодного разу і не прийняв.

Для Кремля, схоже, указ тираспольського лідера став несподіванкою.

Офіційно Москва поки не коментує його, але люди, близькі до Кремля, припускають, що цей указ стане серйозним випробуванням, яке може змінити співвідношення сил у придністровському конфлікті.

Більше того, деякі представники законодавчої влади в Росії кажуть, що Кремль відповість тільки після президентських виборів у Молдові. Якщо проросійський кандидат Ігор Додон виграє, то Кремль проігнорує цей указ, а якщо виграє проєвропейський кандидат, то Кремль може замислитися.

Економічна криза

Ситуацію в економіці в самому Придністров'ї важко назвати стабільною, навіть порівняно з Молдовою. За найоптимістичнішими прогнозами, ВВП регіону в 2016 році впаде на 5-6% (минулого року він впав на 20%).

У першій половині року доходи від митних зборів досягли лише 22% від запланованого обсягу; у перші вісім місяців експорт впав на 16%, а імпорт – на 29%. Товарообіг з Україною знизився на 22%, з Молдовою – на 13%, а з Росією – на 33%.

У регіоні страшний дефіцит іноземної валюти. Якість життя значно знизилася після того, як зарплати бюджетників і пенсії торік скоротилися на 30%.

Шевчук пояснив, що перенаправив ці гроші на збройні сили Придністров'я через загрозу, яку нібито становить Україна.

Проте навіть у цих умовах бюджетники отримують зарплату із запізненням. Наприклад, у травні 2016 року придністровці отримали борги за 2015 рік.

Економіку, як і інші справи в регіоні, треба терміново рятувати – втручатися і ухвалювати непопулярні рішення, але керівництво уникає їх через політичну кон'юнктуру і виборчі перегони.

Росія продовжує допомагати Придністров'ю у три способи.

Перший – виплачує пенсіонерам доплату до пенсії. Другий – майже безкоштовно постачає газ (гроші зі спеціального газового рахунку покривають соціальні виплати). Третій – продовжує соціальні проекти по лінії євразійської інтеграції.

Навіть якщо Москва продовжить підтримувати регіон, витрати тут вона скоротить – це вже підтвердив віце-прем'єр РФ Дмитро Рогозін, який відвідав Тирасполь і заявив, що "Росія не дає рибу, Росія дає вудку".

Економічна ситуація в Придністров'ї ще більше загострилася в липні, коли Україна обмежила ввезення підакцизних товарів через два залізничних контрольно-пропускних пункти – Слобідка і Кучурган. Зокрема, українці завернули 40 цистерн із паливом, призначених для Придністров'я.

Адміністрація в Тирасполі опротестувала рішення України і попросила Кишинів втрутитися. Молдова привітала рішення Києва, яке повернуло залізничне сполучення в регіоні "у правове поле".

На практиці це означає, що Кишинів тепер повністю контролює зовнішню торгівлю Придністров'я.

Крім того, якщо абстрагуватися від офіційної риторики про євразійську інтеграцію, очевидно, що регіон цілком залежить від Заходу. 80% придністровського експорту спрямовано на Молдову та ЄС (одна лише Румунія імпортує вдвічі більше, ніж Росія).

До того ж Тирасполь зобов'язався протягом двох років адаптувати свою законодавчу базу до норм вільної торгівлі з Євросоюзом, що дозволило зберегти вільну торгівлю з ЄС.

Тому указ Шевчука, який зобов'язує привести придністровське законодавство у відповідність з російськими законами, – чистий блеф, оскільки тоді Тирасполь не зможе експортувати свої товари до ЄС.

Зразок для України

Україна серйозно замислилася щодо придністровської проблеми, коли Росія зазіхнула на українську територію. До цього часу Київ часто ігнорував придністровське питання, не розуміючи його суті.

Яскравий приклад – план врегулювання Віктора Ющенка, розроблений тодішнім секретарем РНБО Петром Порошенком.

План ставив Молдову в таке ж складне становище, в яке Мінський процес зараз ставить Україну. Зокрема, він пропонував провести вибори і легітимізувати місцеву еліту, і тільки після виборів обговорювати статус регіону та виводити незаконні російські війська.

Сьогодні Україна краще розуміє придністровську проблему, а також ті катастрофічні наслідки, які може мати придністровизація окупованих районів Донбасу.

Україні варто виявляти більший інтерес до переговорів у форматі "5+2", оскільки Кремль сприймає Придністров'ї і Донбас "в єдиному пакеті", а новий інтерес до Придністров'я означає, що на Київ можуть почати сильніше тиснути щодо донбаського питання. Наприклад,

для Києва важливо, чи відбудеться в Молдові федералізація. Якщо вона успішно відбудеться там, то цю ж модель спробують нав'язати і Україні (і навпаки).

Більш того, якщо федералізація відбудеться, то Росії не доведеться за це платити. Те, чого Москва по-справжньому хоче, – контролювати Молдову і Україну і ні копійки на це не витрачати.

При цьому і Київ, і Кишинів, маючи спільні цілі, не синхронізують свої дії. Проблема в тому, що уряд Молдови більш дружній до Росії порівняно з українськими елітами. Не допомагає навіть те, що президент Порошенко дружить з Владом Плахотнюком (людиною, яка де-факто керує Молдовою).

І все ж стільки, скільки було зроблено в останні роки для придністровського врегулювання, не було зроблено за всі роки незалежності Молдови.

Від червня 2016 року відбулося принаймні три важливі події. В першу чергу, підакцизні товари тепер ввозять через два залізничних контрольно-пропускних пункти, і це мотивує Тирасполь до співпраці.

По-друге, Україна і Молдова почали виконувати угоду 2015 року про відновлення 20-кілометрової залізниці між станцією Березино в Одеській області і Басарабяска в Молдові в обхід Придністров'я. Це спростить прямий товарообіг між двома країнами.

По-третє, президент Порошенко і прем'єр Молдови Павел Філіп анонсували спільний українсько-молдовський контроль на кордоні. Перший контрольно-пропускний пункт Маяки–Удобне–Паланка побудують за підтримки ЄС.

В майбутньому на придністровському сегменті українсько-молдовського кордону з'явиться більше таких пунктів.

Автор: Леонід Літра,

експерт Інституту світової політики