"Ісламська держава" (ІДІЛ) – незвичайне явище з точки зору політології.

Найбільша терористична організація хоча і є новим рухом у світі політичного ісламу, однак, якщо відняти ісламський (салафітскій) елемент, то за ним постане типовий арабський соціалізм, хіба що з радикальнішим підтекстом.

Постулати ІДІЛ близькі до ідей організації "Брати-мусульмани". Насамперед, йдеться про егалітаризм, про гасла громадської і соціалістичної революції.

Та що ж нового в цьому русі, що дозволило йому стати світовою загрозою №1? Що дало змогу вербувати добровольців не лише з бідних країн, а й з благополучної Європи?

Аж ніяк не маючи на меті "відбілити" ІДІЛ, все ж варто з’ясувати, в чому ж полягають причини її привабливості.

Революційність "Ісламської держави"

Створення інтернаціоналістського халіфату – нове явище для сучасного ісламу.

Раніше в організаціях, які реально впливали на світовий контекст, іслам використовувався для легалізації влади локального диктатора, еміра, короля.

"Ісламська держава" пішла далі й створила власну політичну доктрину. Найважливішим явищем з погляду теології є проголошення халіфату і обрання халіфа.

Якщо перенести цю подію в західну систему цінностей, то це можна порівняти з обранням вперше за довгий час Папи для католиків. Порівняння невипадкове – католик не має інших варіантів, окрім як визнати наступника Святого Петра.

Так само відбувається і з сунітами, у спільноті яких завжди має бути імам. Традиційно мусульмани обирають імама зі своєї ж громади. Часто ним стає той, хто краще за всіх знає Коран, або просто людина, яка вміє читати й писати.

Роль імама – керуватися молитвами. Та не так вже й рідко їм приписують й інші функції, на кшталт лідерства умми і суддівства для місцевої громади. Це залежить у тому числі від здатності імама читати й розуміти Коран, а також від використання хадисів.

Та коли з'являється халіф, сунітський мусульманин не має іншого виходу, окрім як підкоритися правителю.

Більш того, обов'язком кожного мусульманина є вбивство будь-яких інших халіфів, які можуть проголосити себе такими за життя першого. Важливо, що таким чином суніти також отримують свого політичного вождя, влада якого легітимізована Кораном, а у зв'язку з цим вона є беззаперечною.

З іншого боку, сунітські мусульмани отримують і релігійного лідера. Хоча його теологічна влада обмежується лише легітимізацією. Водночас халіф – найбільший авторитет і шаріатський суддя.

Тобто завдяки обранню халіфа суніти отримали царя і Папу в одній особі. Того, хто поєднує політичну і релігійну владу.

Це також означає, що єдиний спосіб поставити під сумнів владу халіфа "Ісламської держави" – засумніватися в легітимності його обрання.

Особливість ідеології

Однак було б спрощенням вважати, що причина популярності ІДІЛ – лише віра в халіфа.

Тим більше, що віра в розумінні "Ісламської держави" – це мінливе явище. Самого акту віри недостатньо, адже вона з часом слабшає.

Віру треба розвивати і культивувати, і це має відбуватися під чиїмось керівництвом.

У зв'язку з цим має бути імам, який постійно вказує "вірний шлях". Лише в межах халіфату, як політичного устрою, визнаному Кораном, вчать ідеології терористів. Але водночас прихильники такого підходу вважають, що лише так мусульманин-суніт може відчувати себе мусульманином.

Відповідно, згідно з принципами ІДІЛ, в будь-якому іншому політичному устрої віруючий піддається компромісам.

Наприклад, у жителів Саудівської Аравії є король, але ж у світі ісламу вже існує халіф, і тільки він має право призначати емірів. Таким чином, згідно з ідеологією ІДІЛ, в резиденції в Ер-Ріяді сидить узурпатор, і кожен мусульманин має протистояти його владі.

Те саме стосується і демократій, де закон створений людиною. Згідно з їхньою логікою, це також злочинно, адже є тільки одне право – Коран. Тому право, створене людиною, – це спроба узурпації божественної сили, що вже є смертельним гріхом.

Ця ідеологія і дозволяє "Ісламській державі" відкидати як демократії, так і авторитарні устрої на Близькому Сході. Однак насамперед ІДІЛ ідеологічно небезпечний для монархій, де сунітський іслам використовується для легітимізації влади.

Саме тому збройні сили саудитів так і не увійшли до Іраку, адже було невідомо, чи не повернуть солдати свою зброю в інший бік.

Комунізм з ісламським обличчям

Ще одне джерело популярності найбільшої в світі терористичної організації – підтримка найбідніших мусульман.

Тільки-но "Ісламська держава" захоплювала нові населені пункти, там встановлювався шаріатський суд, право шаріату змінювало попередній лад.

Різниця часто була просто приголомшливою. Наприклад, до приходу ІДІЛ Ірак був територією абсолютного беззаконня. Райони контролювалися бандами. З появою "Ісламської держави" все змінилося.

Як це виглядає на практиці? В інтерв'ю західним журналістам люди, що живуть на території, контрольованій ІДІЛ, розповідали свої історії.

Наприклад, судова справа про крадіжку, де за шість років відповідач не міг добитися справедливості. ІДІЛ запросила імама, який запитав у підозрюваного: "Вкрав? Або відрізаємо руки, або віддаєш".

Варто визнати: така миттєва справедливість подобається дуже багатьом. Заради відчуття справедливості багато хто готовий закривати очі на злочини самої ІДІЛ. Тим більше, коли вони не стосуються безпосередньо цих людей і їх виправдовують імами.

З бандитами з вулиці "Ісламська держава" теж вирішила питання дуже швидко. Їхні злочини були названі "хіраба", в шаріаті це означає заподіяння зла не людям, а самому Аллаху. Відповідно, злочинцю відсікали руку і ногу, або ж убивали.

Ще один шлях до популярності – перепис бідних і багатих. Після цього податки від багатих ("закят") переадресовувалися бідним. І це не єдина соціальна реформа.

Наприклад, на територіях, підконтрольних ІДІЛ, відкривалися дитячі будинки. У Мосулі навіть якийсь  час у деяких місцевостях був безкоштовний громадський транспорт.

Тероризм і Близький Схід

Оцінюючи популярність терористичної організації, також слід пам'ятати: наше сприйняття тероризму суттєво відрізняється від світогляду жителів близькосхідного (і північноафриканського) регіону.

Досить згадати Ахмеда Бен Белла – це Усама бен Ладен часів війни Алжиру за незалежність. Бен Белла був відповідальний за щоденні атаки в Парижі. В одному з інтерв'ю його запитали, чому вони підкладають бомби в кафе, на що він відповів: "Дайте нам літаки, будемо скидати вам ці бомби на голови. Ви нам скидаєте на голови, а у нас немає літаків, тому ми підриваємо кафе".

Найбільш розшукуваний терорист 1960-х років зрештою став першим президентом незалежного Алжиру.

І це зовсім не виняток! На Близькому Сході майже кожна велика політична партія має свою організацію, яку тут, на Заході, згідно з нашою системою цінностей, ми характеризуємо як терористичну.

Атаки озброєних груп на людей – лише спосіб проведення політики на Близькому Сході. Політичні партії мають там своїх злочинців, які вбивають політичних ворогів або тих, хто, наприклад, не платить партійні внески.

Терористичні організації, про які на Заході часом можна почути як про відгомін якоїсь більшої політики, часто фінансуються і підтримуються державними інституціями, мають офіси, ідентифікаційні податкові коди і веб-сайти, збирають внески.

До того ж Захід "підвищив градус", фінансуючи збройні групи в Сирії. Відомо, що помірні повстанські групи спонсоруються з боку США, Великої Британії і Франції.

Але в чому виражається їхня помірність? У тому, що у них коротші бороди і вони інакше відрізають голови?

Зрештою, все це призводить до того, що методи ІДІЛ багатьом жителям країн політичного ісламу видаються не такими жахливими, як це бачать жителі Європи.

Хто спонсорує ІДІЛ?

Перш за все, немає жодних доказів на підтвердження того, що конкретна країна підтримує "Ісламську державу".

Звісно, сьогодні лунає багато голосів, що якби не було ІДІЛ, її слід було б вигадати, адже вона так чудово вписується в різні політичні стратегії Росії, Сирії або, наприклад, Ізраїлю.

Станом на сьогодні доведено лише фінансову підтримку ІДІЛ з Катару і Саудівської Аравії. Йдеться, звісно, не про фінансування з боку держави. Гроші виділяють громадяни, однак відкритим залишається питання – за участю уряду чи без.

Також варто згадати Туреччину. До нинішньої активізації курдів територія, контрольована терористами з "Ісламської держави", протягом майже двох років мала 600–700 км спільного кордону з Туреччиною. При цьому існували нормальні прикордонні пости, але джихадисти могли вільно пересуватися по обидва боки.

Є думка, що ІДІЛ в той період була ідеальною для Туреччини, оскільки реалізувала її цілі, борючись, з одного боку, з Башаром Асадом, а з іншого – з курдами.

Чи близька ІДІЛ до занепаду?

"Ісламська держава" може зникнути територіально.

Однак – і це її ключове ноу-хау – до занепаду ІДІЛ як організації і як ідеології ще дуже далеко. Тим більше, що поки ситуація виглядає таким чином: часом ісламісти втрачають якісь території, часом – захоплюють. Класична стратегія hit and run.

Що здатне змінити ситуацію? Однозначно не смерть халіфа. Навіть якщо Абу Бакр аль-Багдаді помре, ІДІЛ обере собі нового лідера.

І зовсім не військові успіхи західної коаліції. Знищивши терористів в Сирії та Іраку, Захід поки що не може знищити причини популярності ІДІЛ.

Навіть після поразки організація продовжить функціонувати в Афганістані, де "Ісламська держава" контролює 5% території. Вони можуть перенестися до Нігерії, Центральної Африки або Філіппін.

А головне, не виключений і зворотний процес – поява ІДІЛ там, де ще вчора такої загрози не було. Не випадково ІДІЛ придивляється до кожної мусульманській країні, шукаючи в політичних кризах там можливості просування для себе.

Вони готові до дій щохвилини. Їх посилює бідність і надія на справедливість – хай і помилкова.

А отже, перемогти ІДІЛ лише військовим шляхом неможливо. Для остаточної перемоги насамперед необхідно усунути джерела популярності цієї організації.

Та, на жаль, поки що Захід мало в цьому просунувся.

Автор: Войцех Шевко,

політолог, експерт Національного центру стратегічних досліджень (Польща)

Допомогу в підготовці статті надав журналіст Євген Приходько