2016-й став для ЄС чи не найскладнішим роком за всю майже 60-річну історію.

Він завершує рік значно слабшим, ніж входив у нього.

Зокрема, Євросоюзу так і не вдалося вирішити ключові проблеми, що прийшли з попереднього року. До них додалися нові виклики, відповіді на які доведеться шукати вже у 2017-му.

Вперше виклики зросли до рівня, який дозволяє говорити про загрозу ідеї об’єднаної Європи.

Такого не було навіть у найскладніший період світової фінансової кризи 2008 року. Однак 2017-й може як каталізувати руйнівні процеси, так і стати початком відновлення ЄС.

Біженці та Brexit: удари ззовні та зсередини

Деякі проблеми пришли в 2016 рік із попереднього – насамперед мігрантська криза.

І хоча у нинішньому році наплив біженців сповільнився, ця проблема залишається під номером один. Нині в країнах ЄС понад мільйон мігрантів з охоплених неспокоєм регіонів, і це вже стало потужним політичним фактором. Згідно з цьогорічними опитуваннями, саме міграція найбільше турбує громадян Євросоюзу.

"Криза мігрантів" сприяла посиленню крайніх правих партій у низці країн ЄС та збільшила ймовірність їх приходу до влади. Або, принаймні, зростання впливу на рішення уряду.

На щастя, тенденцію не підтримала Австрія: ультраправий кандидат програв там на президентських виборах у листопаді – хоча загроза була реальною.

Через "кризу мігрантів" деякі країни ЄС змушені були іти на "європесимістичні" кроки. Зокрема, на поновлення прикордонного контролю в Шенгенській зоні – одному з символів успіху європейської інтеграції. Це також навряд чи тішить прихильників об’єднаної Європи та створює недобрі передчуття.

Ну й саме криза мігрантів та ультраправа загроза стали причиною відтермінування надання безвізового режиму для України та Грузії.

А це, в свою чергу, призвело до звинувачень у невиконанні Євросоюзом зобов’язань перед партнерами.

Ще більше його договороздатність на зовнішній арені поставив під сумнів референдум щодо нашої Угоди про асоціацію з ЄС в Нідерландах.

Окрім власне негативного для України голосування, показовими й дуже тривожними стали його причини: противники угоди спекулювали на міфах, які не мали стосунку до асоціації. Мовляв, вона передбачає членство в ЄС, вільне працевлаштування українців та інше – а це свідчить про проблеми на суспільному рівні, досить несподівані для розвинутої демократичної країни.

Згодом аналогічна нашій проблема з’явилася під час ратифікації Угоди про вільну торгівлю між Євросоюзом і Канадою. Її ледь не поховав парламент бельгійської провінції Валлонії.

Інша проблема року для ЄС – рішення про вихід з нього Великої Британії. Це перший випадок, коли країна залишає Євросоюз. До того ж Британія – одна з найпотужніших економік ЄС і значний платник до його бюджету.

Чи не стане її приклад заразним для інших, насамперед для ключових держав ЄС?

Очевидно, така загроза є. Можливо, менше це стосується Франції, де 48% вважають корисним членство країни в Євросоюзі, ще 33% дотримуються нейтральної думки "не корисне і не шкідливе". Для порівняння – в Італії на підтримку ЄС висловлюються лише 33%, а 38% не бачать користі чи шкоди від членства.

Інший бік медалі

Звичайно, далеко не все в Євросоюзі так похмуро.

Навряд чи хтось з українців, які регулярно відвідують країни ЄС, помітили ознаки руїни чи бодай її початку. Ті ж, хто у 2016 побував там вперше, вочевидь повернулися з традиційними позитивними емоціями й з враженнями щодо добре влаштованого життя.

Як і раніше, чимало товарів у заможному Євросоюзі можна купити значно дешевше, ніж у бідній Україні – від автомобілів до одягу. Очікується, що за результатами року економіка Євросоюзу зросте на 1,8%, хоча з невеликим уповільненням порівняно з 2015-м. Середній ВВП на душу населення становитиме понад 35 тисяч євро.

У бюджеті Євросоюзу на 2017 рік – затвердженого чітко за процедурою і не вночі – видатки збільшено майже на 3 млрд євро. Загалом вони становлять 157,9 млрд.

Згідно з проведеним у жовтні опитуванням Євробарометра,

53% громадян країн ЄС вважають членство в союзі добрим для їхньої держави.

Але рівень підтримки дуже різний – від 81% в Люксембурзі до 31% у Греції, яка не збанкрутувала під час фінансової кризи саме завдяки членству в ЄС і участі в єврозоні.

Як і раніше, Євробарометр навіть не включає корупцію в анкету опитувань про те, що найбільше хвилює громадян ЄС чи впливає на їхнє життя.

Зрештою, Євросоюз залишається бажаним для інших. Наприклад, понад 73% чорногорців та близько 50% сербів виступають за членство своїх країн в ЄС. Обидві держави – у процесі переговорів про вступ.

2017: дві точки на мішені

Причиною нинішніх внутрішніх проблем ЄС значною мірою є зовнішні, та й ці проблеми інтенсивно посилюються ззовні. Тому відповідь на виклики багато в чому залежить від дій об’єднаної Європи на зовнішній арені.

Євросоюз завжди рішуче дистанціювався від геополітики.

Та якщо раніше ця вада не становила загрози для нього, то сьогодні стає критичною.

Геополітика наздогнала Євросоюз із Євромайданом, анексією Криму та початком російської агресії на Донбасі.

За останні три роки загрози зросли: зараз очевидно, що руйнування Європейського Союзу або його маргіналізація – серед стратегічних цілей Путіна.

Власне, Україна та Євросоюз – дві сусідні точки на одній мішені.

Метою Кремля є недопущення інтеграції країн, які він вважає зоною своїх інтересів, до європейського цивілізаційного простору. Ясно, що досягти цього можна двома способами – поновити вплив над тими країнами або зруйнувати простір.

Саме тому 2017 рік може стати своєрідним моментом істини.

Чи до всіх у Євросоюзі прийде усвідомлення того, що він є частиною геополітичної гри Кремля?

Чи зможуть піднятися над партійними чи вузьконаціональними інтересами проєвропейські політичні лідери у державах-членах?

Чи справді відчують небезпеку суспільства країн ЄС – зокрема, у Німеччині, Франції, Італії? Буде їхня відповідь на загрози такою, як австрійців на минулих виборах – чи як нідерландців під час квітневого референдуму щодо Угоди про асоціацію?

Це як іспит, для успіху на якому європейським політикам та громадянам обов’язково треба дати правильні відповіді.

Усвідомлення загрози на практиці мало би проявлятися у єдності під час ухвалення рішень, які мають геополітичний підтекст. Зокрема, щодо продовження санкцій проти Росії, біженців, боротьби з тероризмом та російською пропагандою.

Критично важливим для ЄС є міцний франко-німецький тандем. Його збереження – ще один виклик на наступний рік.

Ці дві держави стояли біля витоків Євросоюзу і завжди були мотором євроінтеграції. Власне, ЄС створили після Другої світової війни значною мірою для того, аби унеможливити подальші війни між ними. Разом Франція та Німеччина забезпечують зараз 36% сукупного ВВП Євросоюзу.

В обох країнах попереду дуже важливі вибори. У квітні-травні – президентські у Франції, орієнтовно у вересні – парламентські в Німеччині.

Поразку у Франції лідера Національного фронту Марін Ле Пен часто називають передумовою продовження європейського проекту. А імовірна перемога в Німеччині нинішнього канцлера Ангели Меркель може дозволити не лише зберегти ЄС, але й надати йому новий імпульс.

Поза сумнівом, цьому сценарію активно заважатимуть.

Не зменшуватиме обертів російська пропаганда – а вона реально діє та впливає.

Цілком можливі нові хвилі біженців із Близького Сходу до ЄС – і невідомо, в яку чи в чию гру гратиме при цьому турецький президент Реджеп Таїп Ердоган. Адже сповільнити притік мігрантів у 2016 році вдалося завдяки угоді з Туреччиною – а відносини ЄС та Анкари за останні місяці суттєво охололи. І навпаки, потеплішали її стосунки з Москвою.

Навряд чи можна говорити про гарантії неповторення терактів, подібних до недавнього берлінського. Водночас такі дії терористів виразно сприяють пропутінським радикальним політичним силам.

Кремль, поза сумнівом, продовжить різного роду підтримку маргінальних рухів, які лобіюватимуть його інтереси.

Зрештою, старт президентських повноважень Дональда Трампа створить іншу зовнішньополітичну реальність для всього світу, зокрема і для Європейського Союзу.

Одним словом, наступний рік  буде для ЄС важким.

Але він може стати і тією кризою, що означатиме нові можливості. Для України важливо, аби сталося саме так.

Автор: Анатолій Марциновський,

"Європейська правда"