Для України, пріоритети зовнішньої політики якої зосереджені, передусім, на відносинах із країнами власного Євроатлантичного регіону, вибудовування відносин з країнами інших макрорегіонів Євразії завжди було викликом. Яскравим прикладом цього є українсько-японські відносини.

З одного боку, якщо поглянути на кількість візитів і зустрічей на різних рівнях і в різних форматах, діалог між двома країнами був інтенсивний протягом усього часу існування двосторонніх відносин. З іншого – попередня практика візитів до Японії президентів України чітко показувала, що звичним було здійснення офіційного візиту на початку каденції з метою надати імпульсу відносинам – із подальшим його згасанням до обрання нового очільника держави.

Однак війна, яку розв’язала РФ проти України, мала непередбачуваний позитивний вплив на українсько-японські відносини. Це проявилося в активній і принциповій позиції щодо агресії Москви, яку зайняла Японія.

Свою солідарність із Києвом Токіо продемонструвало у формі активної політичної позиції, а також санкцій та обмежувальних заходів проти Росії.

Паралельно із цим офіційне Токіо виступило як один із найбільших донорів фінансової і матеріальної допомоги Україні. Такі кроки відбувалися на тлі інтенсифікації політичного діалогу на всіх рівнях, зокрема на найвищому.

5-6 червня 2015 року відбувся перший в історії двосторонніх відносин візит прем’єр-міністра Сіндзо Абе до України, метою якого було перезапустити відносини, а 5-7 квітня 2016 року президент Порошенко відвідав із робочим візитом Японію.

Європейські обсяги допомоги

У всіх документах щодо двосторонніх відносин та односторонніх заявах, які стосувалися України, Японія завжди декларувала, що зацікавлена у розвитку демократії і ринкової економіки в нашій державі. Із 2007 року така політика щодо України стала частиною загальної стратегії з побудови "Дуги свобод і процвітання" в Євразії і однією із загальних засад зовнішньої політики Японії.

Відповідно до неї, Японія сприяє формуванню поясу з успішних і демократичних держав. Надаючи офіційну допомогу, вона підтримує гарантування базових потреб людини, а саме: охорону здоров’я та освіту, утвердження демократії, розвиток інфраструктури і юридичної бази, згідно з історичними особливостями тієї чи іншої країни.

При цьому і на рівні двосторонніх відносин Японія далі декларує, що основними пріоритетами у відносинах з Україною залишається сприяння проведенню внутрішніх реформ, а також підтримка у протидії російській агресії.

Для прикладу, з 2015 році у Міністерстві фінансів України працює японський фінансовий експерт. Окремо на сьогоднішній день Японія залучена до процесу реформування української національної поліції.

Також не можна забувати про особливе місце, яке у зовнішній політиці Японії займає питання людської безпеки. Саме такий вимір зовнішньої політики Японії визначив готовність надавати різнопланову гуманітарну допомогу Україні з початком війни з РФ.

Так, із 2004 року Японія реалізує щороку від 10 до 15 проектів за програмою "Кусаноне". На сьогодні за цією програмою було реалізовано 103 проекти загальною вартістю $7,5 млн. Основу цієї програми складає надання грантової безоплатної допомоги на ремонт шкіл та закупівлю необхідного медичного обладнання для районних лікарень. 

Як бачимо, Японія сьогодні перетворилася на одного з найбільших донорів України. Загальна сума наданої допомоги за майже четверть століття існування двосторонніх відносин нараховує 3 млрд доларів. Для порівняння, у 2014-2015 роках ЄС надала макрофінансової допомоги на 2,21 млрд євро і 256 млн євро гуманітарної допомоги.

Підтримка у протидії агресії РФ

В умовах війни, яку веде Росія проти України, офіційний Київ зацікавлений у максимальній підтримці міжнародного співтовариства у протидії агресії. Політика Японії з цього питання зосереджується на двох основних напрямках — запровадження санкцій та обмежувальних заходів щодо РФ та надання фінансової, матеріальної і технічної допомоги Україні.

Слід чітко визнати, що

Японія є унікальною країною в Азії, оскільки вона єдина ввела низку обмежувальних санкцій і заходів щодо Росії у відповідь на агресію проти України.

Уже 18 березня 2014 року Японія припинила переговори з Росією щодо угоди про послаблення візових вимог, угод щодо мирного використання космосу і запобігання небезпечній військовій діяльності.

30 квітня 2014 року Японія заявила про відмову надавати візи 23 особам із РФ, причетним до агресії проти України. Паралельно із цим Sumitomo Mitsui Banking Corporation (SMBC) і Bank of Tokyo – Mitsubishi (UFJ) ухвалили рішення про скорочення активності в Росії. 5 серпня 2014 року Японія заморозила активи 40 осіб і 2 компаній із анексованого Криму.

А 24 вересня 2014 запровадила ще низку санкцій та обмежувальних заходів щодо заборони експорту озброєння, а також заборонила низці банків РФ (Сбєрбанк, ВТБ-банк, Внєшекономбанк, Газпромбанк, Россєльхозбанк) розміщувати займи в Японії. Такий крок було зроблено, зокрема, щоб показати солідарність із союзниками по G7, які влітку 2014 року ухвалили найважливіші санкції щодо РФ. Урешті-решт, 9 грудня 2014 року з’явилася заява МЗС Японії про запровадження урядом країни санкцій у формі замороження активів осіб, причетних до анексії Криму і Севастополя та агресії на Сході України. Санкції стосувалися 26 осіб і 14 організацій. Японія вдалася до таких жорстких заходів попри те, що Росія є четвертим за обсягами постачальником газу і п’ятим за обсягами постачальником нафти до цієї країни.

Водночас слід відзначити, що політичні контакти не було припинено повністю, чому є свідченням зустріч Путіна з Абе на саміті АТЕС у листопаді 2014 року, а також зустрічі у вересні 2015, травні, вересні і листопаді 2016 року. Але при цьому було скасовано візит Володимира Путіна до Японії, який планувався на кінець 2014 року

Тим самим Японії фактично вдалося знайти баланс між необхідністю демонструвати солідарність з Україною (не в останню чергу через позицію США) та збереженням каналів комунікацій з Кремлем через пріоритетність врегулювання територіальної суперечки щодо 4 островів Курильської гряди.

Крім обмежувальних заходів і санкцій щодо Росії, офіційне Токіо проводить політику допомоги Україні.

24 березня 2014 року уряд Японії оголосив про надання пакету економічної і технічної допомоги Україні на суму 150 млрд єн, або 1,8 млрд доларів за тодішнім курсом. Це стало практичною реалізацією заяви Сіндзо Абе у процесі роботи саміту G7 в Нідерландах, що Японія готова надати максимальну допомогу для стабілізації України.

Україна почала отримувати допомогу від Японії у найкритичніший період протидії агресії Росії.

10 липня 2014 року було підписано угоду про грантову допомогу на закупівлю медобладнання на 3 млн доларів. 17 липня 2014 у рамках візиту керівника МЗС Японії Фуміо Кісіди до України було підписано угоду про позику на здійснення економічних реформ, що дало можливість офіційному Києву отримати обіцяні 0,1 млрд доларів на фіскальну консолідацію.

Окрім того, Фуміо Кісіда від уряду Японії передав Дитячому фонду ООН (UNICEF) і Товариству Червоного Хреста $217 тис. для закупівлі найнеобхідніших товарів для внутрішньо переміщених осіб^]. 5 вересня 2014 року відбулася додаткова передача безоплатної гуманітарної допомоги Україні на $300 тис. до вже наданої влітку.

Окрім фінансової та гуманітарної, Японія надавала Україні чималу політичну підтримку. Уже 11 березня 2014 року мала місце телефонна розмова між керівником МЗС Японії Фуміо Кісідою і керівником МЗС РФ Сергієм Лавровим. Основною темою їхньої розмови була ситуація в Україні.

Фуміо Кісіда висловив ідею про те, що Москва має почати справжній діалог з легітимною українською владою для вирішення всіх протиріч. Тим самим офіційне Токіо визнало легітимність нової влади, проти чого виступала Росія і що було частиною її плану бліцкригу проти України.

Більше того, у 2014-2015 роках Японія через ОБСЄ надсилала до України по 10 спостерігачів для участі у виборах президента України (травень 2014), Верховної ради (жовтень 2014) та органів місцевого самоврядування усіх рівнів (жовтень 2015), щоб прослідкувати і підтвердити відповідність цих виборів міжнародним стандартам. Це допомогло протидіяти російським заявам про нелегітимність постреволюційного режиму, які були спрямовані на послаблення міжнародних позицій України.

Джерело модернізаційних ресурсів 

Японія, одна із найбільш розвинених країн у світі і третя за розмірами номінального ВВП, цікава Україні передусім як джерело модернізаційних ресурсів — інвестицій, технологій, практик ведення бізнесу й організації державних інституцій

На сьогодні існує низка механізмів, які дозволяють Україні отримувати необхідні технології і ресурси для власної модернізації. Насамперед важливим механізмом у цій сфері є Офіційна допомога із розвитку (Official Development Assistance — ODA).

ODA є механізмом офіційної державної допомоги. Даний механізм включає в себе надання на пільгових умовах кредиту в єнах для реалізації відповідного проекту. У 2005 році між Японським банком міжнародного співробітництва і Кабінетом міністрів України було підписано угоду щодо розвитку міжнародного аеропорту "Бориспіль".

Відповідно до цієї угоди Україна отримала позику у $190,9 млн на 30 років під 1,5% для побудови терміналу "D" на тлі зростання кількості пасажирів міжнародного аеропорту "Бориспіль". Початково передбачалося реалізувати цей проект до кінця 2010 року, однак термінал "D" було відкрито лише у 2012 році.

Також у рамках пакету фінансової допомоги від 24 березня 2014 року, який уряд Японії вирішив надати Україні, передбачалося проведення повної реконструкції і модернізації Бортницької станції аерації. На даний проект планувалося виділити $1,1 млрд кредиту на 40 років під 0,1% річних.

Іншим механізмом взаємодії із Японією, який використовувався для модернізації України, є Схема зелених інвестицій (GIS). Даний механізм функціонує в рамках Кіотського протоколу.

Японія у 2004 році вітала рішення України ратифікувати протокол, вбачаючи у цьому ще одну можливість для взаємовигідного співробітництва. Відтоді між представниками двох країн почалися консультації щодо можливості використання цього механізму для посилення співпраці. У 2009 і 2010 роках було підписано угоди щодо продажу Україною Японії загалом 44 млн одиниць установленої кількості.

Однак реалізації даних проектів передувала ситуація, яка могла перерости у дипломатичний скандал у відносинах між Україною і Японією. У 2010 році стало відомо, що

на рахунках Державного казначейства відсутні кошти, які Україна отримала від Японії для реалізації проектів у рамках програми схем зелених інвестицій.

Причиною називалося нецільове використання грошей попереднім урядом Юлії Тимошенко на виплату пенсій.

Лише після внесення змін до угоди про купівлю одиниць установленої кількості у вересні 2010 року, а також поновлення залишків коштів у червні 2010 року було відновлено довіру між сторонами у реалізації проектів у рамках Кіотського протоколу. Не в останню чергу це сталося через позицію японської сторони, яка хотіла попередити міжнародний скандал.

Також розглядається можливість залучення японських компаній у подальший розвиток інфраструктури України.

Під час візиту керівника КМДА Віталія Кличка до Японії у вересні 2016 року йшлося про можливість залучення японських компаній ("Іточу" і "Сумітомо Корпорейшн") до побудови метро до Троєщини, а також використання японського капіталу і технологій для проекту сміттєспалювального заводу. Однак постає питання: коли Київ перейде до практичної реалізації проектів із залученням японських технологій і капіталу, адже про можливість залучення компанії "Іточу" до широкомасштабного будівництва метро у Києві говорять з 2010 року.

З оглядом на ЗВТ з ЄС

До останнього часу в більшості випадків українсько-японської торгівлі йшлося про імпорт в Україну готової продукції із високою доданою вартістю.

Україна, натомість, залишається передусім експортером продукції сільського господарства і руд металів. Відповідно до статистичних даних 2015 року, загальний експорт України до Японії склав 235,568 млн доларів (у 2014 році – 209 млн доларів). У 2008 році імпорт із Японії до України склав рекордні 2,7 млрд доларів при українському експорті в 115,2 млн доларів. Однак навіть за зміни загальних обсягів товарообігу і збільшення українського експорту до Японії природа його не міняється.

Частково нівелювати цю ситуацію має зростання зацікавленості японського бізнесу у створенні нових підприємств на тлі підписання і набуття чинності угодою про зону вільної торгівлі з ЄС. У вересні 2015 року стало відомо про рішення японської компанії Fujikura відкрити підприємство з виробництва автомобільних комплектуючих (Яворівський район Львівської області) з можливістю розширення виробництва.

Із 2014 року японський бізнес почав розглядати Україну не лише як ринок для збуту готової продукції, а й як можливість створювати виробничі потужності для власних глобальних мереж міжнародного поділу праці.

Підписання і початок дії Угоди про зону вільної торгівлі між Україною і ЄС зробили вигідним для японських компаній відкриття бізнесу в Україні.

14 квітня 2016 року відбулося спільне відкриття президентом Порошенком і послом Шігекі Сумі першої лінії заводу компанії Fujikura на Львівщині. Fujikura планує запустити ще чотири лінії, що зрештою дозволить збільшити кількість працівників із 1,5 тис. до 3 тис.

Іншою компанією, яка активно працює на українському ринку із 2003 року, є Yazaki Ukraine LLC. Ця компанія також займається в Україні виробництвом комплектуючих для автомобілів із подальшим їх експортом до ЄС. Виробничі потужності цієї компанії розміщені в Закарпатській області. У серпні 2016 року стало відомо, що компанія має намір найняти ще щонайменше тисячу працівників.

Також нівелювати кількісні дисбаланси у взаємній торгівлі могли б спільні проекти у сфері сільського господарства. Японія критично залежить від імпорту продукції сільського господарства — більше 60% продовольства імпортується. Тому, з одного боку, українські компанії могли б виходити на японський ринок із своєю продукцією — на сьогодні українські компанії, які працюють саме в агропромисловому секторі, активно цікавляться можливостями виходу на ринок Японії.

Ядерна безпека 

Ще одним пріоритетним напрямком українсько-японських відносин є питання ядерної безпеки. Воно завжди було на порядку денному двосторонніх відносин, співпраця розвивалася одразу в декількох площинах.

Японія неодноразово виступила донором Рахунку ядерної безпеки під егідою ЄБРР — виділила в цілому $53,1 млн. 

Паралельно із цим Японія надавала фінансову допомогу для реалізації проекту "Новий безпечний конфайнмент". Загалом для реалізації цього проекту Японія виділила $117,3 млн. Його результатом стала побудова НБК на додачу до наявного "Укриття", термін експлуатації якого завершиться у 2023 році. Іншими важливими напрямками співробітництва з ядерної безпеки є допомога щодо денуклеаризації, що передбачає захист та контроль над ядерними матеріалами. У рамках цієї програми Японія витратила $12 млн. 

Крім того, співробітництво в питаннях ядерної безпеки мало вимір і людської безпеки. В цілому на допомогу постраждалим від аварії на ЧАЕС Японія виділила 27 млн доларів. Ця допомога включала в себе закупівлю обладнання і медикаментів. Реалізація цих проектів в Україні здійснювалася у тісній координації із ВООЗ, ЮНІСЕФ, Організацією Міжнародного Червоного Хреста, а також через проекти Офіційної допомоги з розвитку.

Однак після аварії на АЕС Фукусіма у березні 2011 році співпраця між Україною і Японією у питаннях ядерної безпеки перейшла у принципово іншу площину.

Тепер вже Японія виступила у ролі держави, яка переймає досвід України у питаннях реагування на аварії на АЕС. 18 квітня 2012 року було підписано угоду між Україною і Японією про співробітництво у сфері поліпшення післяаварійного реагування на надзвичайні ситуації на атомних електростанціях.

Таким чином, у процесі еволюції двосторонніх відносин Україна і Японія перейшли від моделі донор-реципієнт у питаннях ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС до активної роботи з передачі українського досвіду після аварії на АЕС Фукусіма.

Окрім того, допомога, яку надавала і продовжує надавати Україна у питаннях ліквідації наслідків аварії на японській АЕС, має два важливих аспекти. Перш за все вона стала своєрідним джерелом м’якої сили України щодо Японії — японська сторона при зустрічах будь-якого рівня висловлює свою вдячність Україні за допомогу.

Фактично завдяки саме співпраці за лінією Фукусіма-Чорнобиль японці вперше почали масово дізнаватися про Україну, до того як японські ЗМІ почали звертати увагу на нашу країну у контексті українсько-російської війни.

Автор: Микола Бєлєсков, 

аналітик Інституту світової політики

Публікація підготовлена в рамках проекту Інституту світової політики "Аудит зовнішньої політики України". Цей проект виконується за підтримки "Чорноморського фонду для регіональної співпраці" Німецького фонду Маршалла (GMF).

Погляди, висловлені в публікації, відображають особисту позицію автора та не обов’язково відображають погляди Інституту світової політики (ІСП) та Німецького фонду Маршалла (GMF).