Після шестирічної перерви держава знову береться за кампанію з роз’яснення переваг інтеграції з НАТО та самої природи Альянсу.

Уряд затвердив у середу проект указу президента "Про державну програму інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2017-2020 роки". Для її формального запуску тепер бракує  лише підпису Порошенка.

Метою програми є "підвищення рівня підтримки громадянами України державної політики у сфері євроатлантичної інтеграції та рівня довіри до НАТО".

З одного боку, логічно, з іншого – може видатися суперечливим.

Адже згідно з оприлюдненим вчора таки опитуванням фонду "Демократичні ініціативи", понад 70% українців проголосували би на референдумі за вступ до НАТО – якби такий відбувся найближчим часом. Підтримка рекордна – ніби куди ж іще підвищувати.

Ну і резонне запитання – навіщо?

Бо не менш пікантним є інший момент: нинішня державна політика у сфері євроатлантичної інтеграції не передбачає приєднання до Альянсу – лише набуття необхідних для членства критеріїв. Немає словосполучення "членство в НАТО" і в проекті програми з інформування.

Обережні формулювання в законодавстві, які стосуються євроатлантичної інтеграції, багато критикують.

Однак навіть нинішня формальна позиція держави не заперечує необхідності постійної інформаційної підтримки курсу на НАТО – з огляду на довгострокові перспективи.

"Нинішня підтримка членства в Альянсі – емоційна, це результат російської агресії. В суспільстві немає розуміння, що таке НАТО. Багато хто не знає навіть, що це не військовий, а військово-політичний блок", – пояснює потребу в інформуванні про НАТО Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем’єр з європейської та євроатлантичної інтеграції. Вона – ініціатор програми.

Зрозуміло, що членство в Альянсі для нас ще тривалий час залишатиметься теоретичним незалежно від того, які саме формулювання будуть в "Основах зовнішньої та внутрішньої політики України" чи у Військовій доктрині. З причин як політичних всередині Альянсу, так і наших внутрішніх – насамперед це війна з  Росією та анексія Криму. До НАТО не беруть держави, що мають територіальні проблеми з іншими.

З іншого боку, у часи нинішньої кризи міжнародних організацій НАТО виглядає чи не найстабільнішою та найвагомішою.

Це чи не єдине, чого справді боїться агресивна Росія. НАТО залишатиметься для України безпековим орієнтиром.

Співпраця з Альянсом навіть за невизначеності із членством допомагає зміцненню української армії. А це одна з критично важливих на сьогодні для України речей.

Тому насправді питання не в тому, потрібна чи ні державна програма з інформування про НАТО – а в тому, як її ефективно реалізувати.

Ясно, що треба гроші. За словами Іванни Климпуш-Цинцадзе, загалом чотирирічний бюджет програми може скласти до ста мільйонів гривень. Однак на 2017-й окремого кошторису не буде – програму запустять "в складчину" за кошти усіх задіяних у ній відомств. Тому наступний рік буде свого роду пілотним.

Інша традиційна для таких проектів проблема – програму реалізовуватимуть державні установи. Головний гравець – Держкомтелерадіо.

Поки що не було прикладів успішного комплексного інформування суспільства про щось, яке здійснила би держава.

Навпаки – приклади незадовільної комунікації з суспільством на кожному кроці. У царині зовнішньої політики останній промовистий інформаційний провал – дії держави після скандалу з Ізраїлем, спричиненого голосуванням України за резолюцію РБ ООН, що засуджує будівництво поселень на палестинських територіях.

Варто також згадати подібну програму з інформування про НАТО, яку реалізовували ще за президентства Ющенка. Її було розраховано на 2008-2011 роки, хоча до кінця цього терміну програма фактично не дожила: адже Янукович після приходу до влади відмовився від ідеї членства в Альянсі.

Власне, жодних успіхів тоді не досягли і без "допомоги" Януковича. 36,7 млн гривень (близько 4,5 млн доларів за тодішнім курсом) пішли водою в пісок. Підтримка членства в Альянсі залишилася низькою. Це, між іншим, стало для Януковича одним із аргументів скасування євроатлантичної інтеграції.

Меню нинішньої державної програми досить велике.

Зокрема, соціологічні опитування, моніторинг медіа. Створення тематичного порталу "Україна-НАТО", ознайомчі візити до штаб-квартири НАТО тих, хто може впливати на громадську думку – представників неурядових організацій, журналістів, діячів науки і культури, викладачів.  

Конференції, круглі столи, семінари, фестивалі, прес-тури на спільні з НАТО навчання та багато іншого. Окремо записано сприяння неурядовим організаціям в інформуванні про НАТО.

Головну увагу цілком резонно приділятимуть регіонам. Очевидно, найбільше – східним та південним.

Чудово, якщо все це вдасться добре реалізувати і воно матиме ефект.

Та, знову ж – для цього держава має вчинити щось їй досі непритаманне. І в тому, що стосується дій своїх структур – і щодо взаємодії з недержавними організаціями.

Автор:

Анатолій Марциновський, 
"Європейська правда"