Політики другого плану: хто може впливати на світ, крім Трампа та Путіна

Багато хто чекає від нинішнього року потрясінь.

Аналітики складають прогнози, які включають ризики та найнеймовірніші комбінації на світовій шаховій дошці. На перший погляд здається, що усі учасники партії добре відомі.

Це Трамп, Путін, Сі Цзіньпін, Меркель, Мей, Ердоган, Папа Римський, аятола Хаменеї. Але на світовій арені діють також дрібніші актори. Їхня роль наразі може видаватися непомітною, але за ними варто спостерігати протягом 2017-го.

Дехто з них визначатиме інформаційний порядок денний вже післязавтрашнього дня, хтось із них виконає свою "історичну місію" і зникне. Інші, можливо, підуть зі сцени, не лишивши помітного сліду.

Отже, пропонуємо вам своєрідний рейтинг цих "акторів другого плану".

США

Від скандального рудоволосого мільярдера чекають чого завгодно - від скликання нової Ялтинської конференції до проголошення себе "імператором людства". Наскільки божевільним чи прагматичним є Дональд Трамп, покаже час.

Але вже зараз немає жодних сумнівів, що значну частину своїх президентських функцій він перекладе на найближче оточення. Зокрема, на віце-президента Майка Пенса. Однак є і менш видимі фігури.

Джаред Кушнер – зять

35-річний нью-йоркський видавець та інвестор у нерухомість одружений із донькою Трампа Іванкою. Найближчими роками він може стати одним із прихованих центрів влади в США.

Після звільнення Корі Левандовскі у червні 2016-го Кушнер де-факто став керувати президентською кампанією Трампа. В тому числі її медіа-складовою - він вирішив зробити наголос на роботі в соцмережах, що дало свій результат.

Вважається, що саме Кушнер обрав Пенса як поміркованого кандидата у віце-президенти, здатного задовольнити консервативний істеблішмент Республіканської партії. В останній місяць зять майбутнього президента активно включився в поточну роботу. Він відвідує брифінги розвідслужб, для чого отримав відповідний рівень доступу.

Кушнер - ортодоксальний юдей, прийняла гіюр перед весіллям й Іванка Трамп. Він тісно пов'язаний з ізраїльським лобі.

Однією з відомих цілей Кушнера є перенесення посольства США в Ізраїлі з Тель-Авіва до Єрусалима, що суперечитиме резолюціям Ради безпеки ООН і здатне посилити напругу в регіоні. Палестинці вважають можливе перенесення посольства приводом для розриву діалогу з Ізраїлем і мало не переходу до Третьої інтифади.

Кушнер звик домагатися свого за будь-яку ціну. Показово, що його улюбленим літературним персонажем є граф Монте-Крісто.

Стівен Беннон – права рука

Стівен Беннон – медіа-менеджер, продюсер і банкір. Здійснював стратегічне керування президентською кампанією Трампа.

З 2012 року очолює раду директорів видання Breitbart - рупору альт-правого руху.

Альт-праві - це неформальна мережа активістів праворадикального спрямування, опозиційних до консервативного істеблішменту. Як правило, вони стоять на позиціях білого расизму, християнського фундаменталізму та ісламофобії.

Альт-праві активно підтримували Трампа на виборах - наприклад, брали участь у брудних мережевих кампаніях з дискредитації Гілларі Клінтон. Вважається, що це відбувалося завдяки Беннону як керівнику виборчого штабу мільярдера.

Опоненти Беннона називають його расистом.

Зв'язки нового старшого радника президента США з правими радикалами продовжуватимуть непокоїти ліберальних критиків Трампа, а також світову громадськість. "Темрява - це добре, - каже Беннон. - Дік Чейні, Дарт Вейдер, Сатана. Ось у чому сила. Коли вони не бачать, хто ми і чим займаємося, це грає нам на руку".

Рекс Тіллерсон – майстер угод

Голова ради директорів нафтового гіганта ExxonMobil і можливий державний секретар США зазнав нищівної критики, щойно стало відомо про номінування його на одну з ключових посад.

Тіллерсона називали пуделем Путіна, друзякою глави "Роснафти" Сєчіна, маріонеткою і нечесним ділком. Нафтовики - традиційний об'єкт для критики зліва, а репутація Тіллерсона як головного лобіста скасування санкцій проти Росії лише додала штрихів до його негативного портрету.

Утім, під час недавніх слухань в американському Сенаті Рекс Тіллерсон намагався виглядати об’єктивним щодо ролі Кремля.

"Наразі Росія – це загроза. Вона вторглася в Україну, анексувала Крим. Вона підтримує ті сирійські сили, які брутально порушують закони війни", – сказав Тіллерсон.

Росія

Сергій Кирієнко – Homo ludens

Наступний рік у російській політиці пройде під знаком підготовки до президентських виборів.

Навряд чи щось похитне позиції керівника "Роснафти" Ігоря Сєчіна на верхівках російської влади, тоді як вплив голови Державної думи Вячеслава Володіна і помічника Путіна Владислава Суркова може зростати або слабшати. Проте найактивнішою на внутрішньополітичній арені буде адміністрація президента. А саме Сергій Кирієнко - перший заступник її формального глави Антона Вайно.

Кирієнко був наймолодшим в історії РФ прем'єр-міністром і має репутацію технократа. У відставку пішов у результаті руйнівного дефолту в серпні 1998-го.

Він є послідовником методологічного вчення Георгія Щедровицького. Для методологів світ - це складна система, яку можна змінити, якщо знайти правильний алгоритм. А найкращий метод пошуку цього алгоритму - гра. Але така, яку організовано за відповідною технологією.

Методолог Кирієнко поставлений перед завданням: провести вибори і, можливо, забезпечити реформу державного апарату, що дозволить Путіну піти з формальної президентської посади в найближчому майбутньому. Вирішувати це завдання він буде, відігруючи всі можливі варіанти й відкидаючи неприйнятні.

Олексій Навальний – джокер

Носій звання головного російського опозиціонера 2016 року остаточно розірвав зв’язки зі "старими" лібералами, що не зуміли ані об'єднатися, ані висунути притомний порядок денний на чергових виборах в Думу.

Навальний оголосив, що боротиметься за посаду президента в 2018 році - таким чином, він першим з усіх потенційних кандидатів розпочав передвиборчу кампанію. Дехто вважає його кандидатом-спойлером від Кремля, покликаним забезпечити високу явку. Дехто називає останнім шансом Росії на реальну політику.

Якою б не була справжня роль Навального, на нього чекає непростий рік. Йому доведеться боротися з протидією Кремля (або не доведеться), шукати союзників (в Росії або на Заході) і сподіватися на дива геополітичної тектоніки, що можуть похитнути крісло під Путіним.

Німеччина

Хорст Зеехофер – союзник

Він прем'єр-міністр Баварії і голова ХСС - партнера християнських демократів Ангели Меркель по коаліції. Зеехофер тривалий час був для неї комфортним політичним союзником, підтримуючи Меркель на загальнонімецькому рівні та проводячи лояльний до неї курс у рідній Баварії.

І хоча його погляди на імміграцію завжди відрізнялися консервативністю, у вересні 2016 року Зеехофер вперше відверто виступив проти "політики відкритих дверей", що донедавна проводила канцлер. Меркель довелося реагувати. Вчетверте висуваючи свою кандидатуру на посаду канцлера, вона визнала суттєві недоліки поточної політики і пообіцяла працювати над зміцненням національної безпеки.

Чи дасть це результат - побачимо восени 2017-го, коли в Німеччині відбудуться парламентські вибори. Але немає сумнівів, що Зеехофер продовжить використовувати свій "блокуючий пакет" для впливу на курс канцлера.

Фрауке Петрі – інша жінка

Якщо з тиском своїх партнерів з ХСС чи СДПН Меркель може впоратися, не так легко їй буде протистояти критиці з боку крайньо правої партії "Альтернатива для Німеччини".

Очолює її дипломований хімік Фрауке Петрі - невисока і вкрай енергійна жінка, яку багато хто називає "іконою правого руху" ФРН. Сама вона уникає політичних ярликів і воліє називати себе "націонал-консерватором". Петрі вважає за необхідне відновити контроль над кордонами, однак її позиція щодо більшості важливих питань є досить розмитою або ж взагалі невідомою.

Це дає можливість критикам Петрі звинувачувати її в безвідповідальності та популізмі. Втім, успіх "Альтернативи для Німеччини" на місцевих виборах у 2016 році показує, що частині виборців не потрібна виважена програма - вони хочуть чути прості відповіді на складні питання.

Це означає, що хоча швидкий прихід до влади руху Петрі не світить, скидати цю фрау з рахунків зарано.

Франція

Емануель Макрон – темна конячка

Він колишній міністр економіки в уряді соціалістів і колишній протеже Франсуа Олланда.

У серпні 2016-го Макрон подав у відставку. Після чого одразу ж оголосив про створення нового політичного проекту - центристського руху En Marche!, а також про участь у президентських виборах 2017 року.

Наразі Макрон виглядає другорядною фігурою порівняно з фаворитом виборів Франсуа Фійоном і його головною суперницею Ле Пен.

Однак імідж молодого антисистемного політика, що зневажає ліво-праву дихотомію і закликає до радикальних реформ заради прогресу, може додати йому голосів. Навіть незважаючи на критику з лівої (де його вважають зрадником) і правої (де його вважають базікалом) сторін політичного спектру.

Останні соцопитування свідчать про зростання рейтингу Макрона серед правоцентристського електорату.

Велика Британія

Джеремі Корбін – останній соціаліст

Змарнілий старигань у кепці, що зовнішністю і риторикою нагадує профспілкових лідерів початку минулого століття, не має практично нічого спільного з колишнім лідером лейбористів, світським левом Тоні Блером.

Корбін очолив Лейбористську партію у складні для неї часи. Критики вважають, що він лише погіршив її кризовий стан вкрай лівим порядком денним і євроскептичною позицією під час референдуму щодо Brexit.

Після провального для лейбористів голосування (партія підтримувала кампанію Britain Stronger in Europe) багато членів партії вимагали відставки Корбіна. За неї проголосувала переважна більшість депутатів-лейбористів, проте в загальному голосуванні йому вдалося заручитися підтримкою більшої половини рядових партійців.

В умовах політичної кризи в Сполученому Королівстві і ослаблення кабінету консерваторів, Корбін готується до дострокових виборів. Він готовий у разі перемоги обмежити роль НАТО, розпочати процес примусу Ізраїлю до знищення ядерного арсеналу і досягти компромісу з Росією по Україні. Позиція Корбіна з цих питань парадоксальним чином наближається до позиції Марін Ле Пен, яку він публічно глибоко зневажає.

Польща

Ярослав Качинський – брат-близнюк

Голова правлячої в Польщі партії "Право і справедливість" і близнюк покійного президента Леха Качинського.

Ярослав Качинський має вкрай сумнівну репутацію в опозиційних колах Польщі, його називають "сірим кардиналом" при президенті Анджеї Дуді та прем'єрці Беаті Шидло. Мовляв, він прагне затягнути Польщу в тенета націоналістичного авторитаризму.

Звичайно, подібне трактування драматизує події. Наразі Польща ще дуже далека від російських або навіть угорських політичних практик. Але Ярослав Качинський і справді має неабиякий вплив на курс правлячої партії.

Потураючи подальшій клерикалізації країни та сприяючи відродженню націоналістичного ресентименту, партія "Право і справедливість" на чолі з Качинським ризикує ступити на слизьку стежку. Звісно, Польща не перестане бути прозахідною в найближчій перспективі, але її стосунки з Брюсселем можуть в 2017 році істотно ускладнитися.

Азія

Мохаммед ібн Салман ас-Сауд – принц на білому коні

Представник нового покоління саудівських принців, син короля Салмана і міністр оборони вважається нині одним із найвпливовіших людей в Саудівській Аравії.

У січні 2015 року він очолив Раду економічного розвитку - консультативний орган, який має розробляти плани стратегічних реформ. Того ж року презентував проект "Бачення 2030" - план, який передбачає повну перебудову саудівської економіки в епоху занепаду нафтової промисловості та розвитку альтернативних джерел енергії.

Принц бачить можливість створити в Саудівській Аравії сучасні високотехнологічні галузі. А також реформувати політичну систему країни, зробивши її більш гнучкою - можливо, навіть перетворивши СА на конституційну монархію.

У таких далекосяжних планів є свої опоненти серед представників місцевих еліт. Однак, поза сумнівом, амбіції принца Мохаммеда ібн-Салмана визначатимуть обличчя Аравії в найближчі роки.

Масуд Барзані – курд

Президент Іракського Курдистану за останні роки перетворився на другу за значенням фігуру в іракській політиці.

Наразі окрім власне території Курдистану, курди контролюють значну частину Північного Іраку. В тому числі велике місто Кіркук, чиє переважно арабське населення частково залишило свої домівки, рятуючись від бойових дій - а частково було виселено самими курдами.

Тоді як уряд Курдистану бореться з ІДІЛ, не покладаючись на допомогу з Багдада, Масуд, син героя курдського визвольного руху Мустафи Барзані, готовий виступати на перемовинах від імені всього роз’єднаного курдського народу.

Він намагатиметься грати на протиріччях між регіональними гравцями, щоб бути у виграшній позиції при розділі спадщини єдиного Іраку. У цьому йому неодмінно допоможе сирійська карта.

Існує, однак, ризик, що це станеться коштом сирійських курдів. Барзані може укласти угоду із зацікавленими сторонами, наприклад, Туреччиною - щоб вони підтримали статус Іракського Курдистану в обмін на відмову ним від підтримки одноплемінників у Сирії.

Касем Сулеймані – вартовий ісламської революції

Благородна сивина і сталевий погляд генерала Касема Сулеймані змушують тремтіти всіх, хто хоча б поверхово знайомий з роботою іранської спецслужби "Кудс".

Ель-Кудс арабською - це Єрусалим. Нескладно повірити, що кінцевою метою діяльності цього утаємниченого відомства є знищення віковічного ворога Ісламської революції - Ізраїлю.

Поки до цього справа не дійшла, генерал Сулеймані займається поточною роботою, розробляючи генеральні плани іранських операцій в Іраку та Сирії. Під його командуванням знаходиться строкатий конгломерат шиїтських загонів, що ведуть боротьбу з "Ісламською державою" під Мосулом і з противниками Асада під Алеппо.

Скільки цих людей, якими є їхні завдання, хто постачає їм зброю і в якому обсязі - відомо лише Верховному керівнику Хаменеї і генералу Касему. Наступного року на нього чекає чимало викликів, пов'язаних з міжконфесійним конфліктом, полум’я якого розгорається на Близькому Сході.

Озброєна Іраном Хізбалла, яка, на думку деяких аналітиків, готує агресивні плани щодо Ізраїлю, теж додасть генералу клопоту. Наскільки тривалою та кривавою буде війна в Леванті (загальна назва країн, розташованих у східній частині Середземномор'я), залежить в тому числі й від стратегічного бачення генерала Сулеймані.

Ахмад Хусейн аш-Шараа – терорист

Емір терористичної організації Джебхат ан-Нусра, яка нещодавно змінила назву на Джебхат Фатах аш-Шам.

На відміну від Абу Бакра аль-Багдаді, Хусейн аш-Шараа рідко потрапляє в фокус уваги світових ЗМІ. Він не робить гучних заяв і не проголошує себе халіфом.

Проте саме він зосередив у своїх руках владу над сирійською провінцією Ідліб, що за останні кілька років підпала під повний контроль ісламістів.

До Ідлібу з Алеппо прямують автобуси, переповнені біженцями і бойовиками Вільної сирійської армії та низки інших угрупувань. Тривають розмови про можливу федералізацію Сирії з утворенням на базі бунтівної провінції сунітського політичного суб'єкта. Тому контроль над її територією стає важливою гарантією участі в перемовинах щодо подальшого врегулювання конфлікту.

Емір неодноразово заявляв, що веде війну не проти Заходу, а проти Асада та іранських найманців - це можна розцінити як сигнали політичним гравцям вищої ліги. Невідомо, втім, чи погодяться вони приймати в якості сторони на перемовинах бородатого джихадиста.

Південна Америка

Маурісіо Макрі – обличчя нової нормальності

Президент Аргентини - єдиний керівник держави в цьому рейтингу.

Представник правоцентристської партії "Республіканська пропозиція" прийшов до влади після 12 років "кіршнерізму" - прихильники називають його людяною альтернативою неолібералізму з національним колоритом. Противники, щоправда, іменують лівим популістом.

Чому ж Макрі потенційно важливий та впливовий?

На межі тисячоліть Південною Америкою прокотилася руйнівна "ліва" хвиля. Венесуела занепала внаслідок волюнтаристської політики уряду Мадуро. Президент Бразилії від лівої Робітничої партії Ділма Русеф зазнала імпічменту.

Болівія і Еквадор досі тримаються лівого курсу - однак схоже, тренд змінився, і час працює проти Ево Моралеса і Рафаеля Корреа.

У цьому контексті на Маурісіо Макрі дивляться як на можливого лідера континенту в найближчі роки. Є сподівання, що він зможе виправити дисбаланси економіки Аргентини, повернути їй позиції на світовій арені та запропонувати більш гідну альтернативу всім країнам, що розвиваються.

Автор: Родіон Хомяков,

для "Європейської правди"