У грудні 2016 року, у день річниці підписання Будапештського меморандуму, Інститут світової політики оприлюднив дослідження "Безпека перехідного періоду. Як протидіяти агресії з обмеженими ресурсами". Одна з п’яти безпекових моделей, проаналізованих у дослідженні, – озброєний нейтралітет.

Останні дискусії поновили інтерес до ідеї оголошення Україною нейтрального статусу.

Інститут світової політики підготував "мемо" щодо загроз та можливих результатів вибору саме такої моделі безпеки.

Що дасть та чим загрожує Україні
оголошення "нейтрального статусу"

1.  Відсутність гарантії дотримання гіпотетичного нейтрального статусу України з боку Росії.

Враховуючи численні порушення двосторонніх і багатосторонніх зобов’язань щодо України з боку РФ, в нинішніх умовах гіпотетичне проголошення Україною нейтралітету має усі шанси повторити долю Будапештського меморандуму.

Нейтральний статус України дозволить Росії уникнути відповідальності за агресію, повернути доступ до західних ресурсів, зменшить увагу Заходу до проблематики України, а отже, створить умови для відновлення агресивних дій. 

2.  Проголошення нейтрального статусу не має широкої підтримки населення.

Соціологічні опитування свідчать, що опцію проголошення нейтрального/позаблокового статусу України підтримує до 25% респондентів. Таким чином, проголошення нейтрального статусу українською владою

може викликати не лише розкол всередині суспільства, але й внутрішньополітичну кризу.

Це, у свою чергу, не посилить, а підірве національну безпеку України.

3.  Позаблоковість не попередила російську агресію проти України.

"Позаблоковість" не має чіткого визначення; зазвичай цей термін застосовують щодо гібридного статусу, який накладає обмеження, властиві нейтралітету, однак не надає безпекових гарантій, характерних для нейтральних держав.

Протягом 2010-2014 років Україна проводила політику позаблоковості – в односторонньому порядку відмовившись від права вільно обирати військово-політичні союзи (що було вимогою Кремля), при цьому не маючи від провідних регіональних і глобальних гравців додаткових безпекових гарантій. Понад те, Кремль зберіг легітимізовані важелі впливу на Україну, пролонгувавши присутність Чорноморського флоту в Криму (що було б неможливо у випадку нейтрального статусу України, який вимагав би виведення усіх іноземних військових частин з її території).

Разом ці фактори не лише не попередили агресію РФ, а й створили ще сприятливіші умови для неї.

Таким чином, ідея про те, що проголошення нейтрального статусу і відмова від євроатлантичної інтеграції з боку України зможе задовольнити РФ і призведе до припинення нею агресивної політики, є неправильним трактуванням причинно-наслідкових зв’язків російської агресії проти України.

4.  Проголошення нейтрального статусу не призведе до припинення російської агресії і відновлення територіальної цілісності України.

Росія прагне домогтися не лише гарантованої неучасті України у військово-політичних організаціях, а перш за все отримати відповідний рівень контролю над процесами, що пов’язані з Україною. Тому Кремль цікавлять передусім реальні механізми гарантування цього статусу, а саме: збереження де-факто чи де-юре контролю над окупованим Кримом і ОРДЛО, а через них – над рештою України.

Тому сценарій "територіальна цілісність в обмін на нейтральний статус" є малоймовірним.

Приклад австрійської Декларації про нейтралітет 1955 року навряд чи можна застосувати до України.

Також слід враховувати той факт, що у лютому 2014 року Кремль вичерпав усі невоєнні інструменти впливу на офіційний Київ і перейшов до військової агресії як форми збереження контролю над Україною. Нині відбувається подальша мілітаризація зовнішньої політики РФ, підтвердженням чого є створення протягом 2014-2017 років військової інфраструктури на кордонах із Україною, разом із мілітаризацією анексованого Криму і окупованих частин Донецької і Луганської областей.

Як наслідок, Кремль і надалі буде змушений покладатися виключно на загрозу чи застосування військової сили як основний інструмент впливу на Україну.

Окрім того, приклад Молдови підтверджує, що постійний нейтралітет не допомагає ані попередити, ані ліквідувати наслідки агресивних дій Росії. Молдова в односторонньому порядку не просто заявила про постійний нейтралітет, але й закріпила це положення у власній Конституції з метою мотивувати Росію вивести свої війська і озброєння з Придністров’я.

Кремль, однак, продовжує фактично порушувати територіальну цілісність і суверенітет Молдови.

5.  Нейтральний статус означає неможливість отримувати зовнішню допомогу на оборонні потреби.

До прикладу, Україна є одним з найбільших одержувачів іноземної допомоги на оборонні потреби з боку США. За перші два роки від початку російської агресії Україна отримала від США 760 млн доларів на програми безпеки та оборони.

Проголошення нейтрального статусу заблокувало б отримання Україною будь-якої військової допомоги і озброєнь від партнерів.

6.  Історичний досвід доводить неефективність нейтрального статусу як засобу уникнення зовнішньої агресії.

Проголошення нейтрального статусу такими країнами, як Бельгія, Данія, Фінляндія, Нідерланди, Норвегія, протягом Другої світової війни не допомогло їм уникнути агресії.

А Швеція і Швейцарія були змушені модифікувати свою зовнішню політику задля її відповідності інтересам III Рейху.

Навіть більше, із завершенням холодної війни серед нейтральних країн Європи популярною стала політика відходу від жорсткого дотримання цього статусу і посилення взаємодії з НАТО/ЄС для протидії новим викликам у сфері безпеки. Нині, в умовах агресії РФ проти України, такі країни, як Швеція і Фінляндія, значно активізували взаємодію із Північноатлантичним альянсом і США, зокрема через підписання нових угод про співпрацю і розширення сфер взаємодії. 

7.  Нейтралітет як гарантія ненападу працює тільки в разі, якщо нейтральна держава знаходиться за межами інтересів держави-ревізіоніста.

Це підтверджує досвід Швеції і Швейцарії протягом Другої світової війни і таких країн, як Фінляндія, Австрія, Швеція, Швейцарія, протягом холодної війни.

Натомість Україна була і залишається пріоритетом №1 у зовнішній політиці РФ.

Доки в РФ пануватиме нинішнє бачення України як країни, яка є частиною її сфери впливу (у розумінні російських політиків – контролю), доти можливість запровадження моделі озброєного нейтралітету означатиме не нормалізацію відносин з Росією, а втрату Україною міжнародної суб’єктності.

Автор: Інститут світової політики

Повний текст дослідження "Безпека перехідного періоду. Як протидіяти агресії з обмеженими ресурсами" доступний на сайті ІСП