В той час, коли шпальти світових медіа зарясніли світлинами масштабних вуличних протестів, не пасе задніх і сусідня Румунія.

У ніч з 22 на 23 січня на вулиці Бухареста вийшло, за різними даними, від 10 до 30 тисяч людей, а також відбулися маніфестації в інших великих містах Румунії – Клужі та Яссах. Щоправда, гасла румунів різняться від популярних цими днями в американців.

Більш того, якщо у США мішенню протестувальників є президент Дональд Трамп, то у Румунії президент Клаус Йоханніс і сам доєднався до акцій.

То що ж спричинило протести румунів і як далеко вони можуть зайти?

Повернення соціал-демократів

Протести ще зовсім нещодавно гриміли Румунією. У 2015 році пожежа в нічному клубі "Colectiv" забрала життя понад півсотні осіб і ще втричі більше були поранені. Порушення пожежної безпеки, які стали можливими завдяки корупції, викликали значне обурення у населення.

Серед тих, хто заплатив політичну ціну за корупцію в країні, став і тодішній прем’єр-міністр, представник партії соціал-демократів (PSD) Віктор Понта, який був змушений піти у відставку. Політичну кризу у Бухаресті тоді змогли подолати шляхом призначення технократичного уряду на чолі з екс-єврокомісаром Дачаном Чолошем.

Вочевидь, ціною такого компромісного рішення стало те, що сам Чолош та його уряд, сформований націонал-лібералами (PNL), мали досить хиткі позиції. Не маючи політичної підтримки у парламенті, урядовці були обмежені у своїй можливості впроваджувати довгострокові реформи.

Попри те, економіка Румунії минулого року продемонструвала найвищий ріст серед держав ЄС. А крім того, Румунія продовжувала гриміти на весь світ як держава, що інтенсивно бореться з корупцією і має дедалі сильніші антикорупційні інституції.

Протести після пожежі в клубі "Colectiv" стали трампліном для багатьох представників громадського сектора, які на антикорупційній хвилі прийшли в політику.

Проте питання влади було не вирішене остаточно, а лишень відкладене до наступних виборів, які й відбулися наприкінці минулого року.

Результатом стала перемога соціал-демократів: понад 45% голосів виборців (154 з 329 місць у нижній палаті парламенту та 67 із 136 місць у Сенаті) на тлі близько 20%, які здобули націонал-ліберали.

Представники соціал-демократів обіцяли інвестувати в освіту та охорону здоров’я, скоротити податки для малого та середнього бізнесу, підвищити зарплати та пенсії – чимало з того, що в українському політичному меню почасти визначається як популізм. 

А головне - соціал-демократи критикували Чолоша та його уряд реформаторів – мовляв, ними керують євробюрократи з-за кордону та сам "злий геній глобалізму - Сорос". Натомість PSD, переконували вони, орієнтована на інтереси румунського суспільства.

Зрештою, за рік правління технократів виборець трохи призабув про корупційні скандали, які супроводжували правління уряду Понти та його соратників по партії (Адріан Нестасе, що був прем’єром від есдеків у 2000-2004 роках, засуджений 2014 року за хабарництво, а наступник Понти на посаді лідера партії - Лівіу Драгня - засуджений умовно за спроби фальсифікувати результати референдуму).

Перші надії та розчарування

Перші кроки соціал-демократів після повернення до владу, принаймні, на рівні символізму, надихали.

Скажімо, багато кого у світі захопило те, що на тлі зростання популізму та правого радикалізму в державах ЄС соціал-демократи номінували на посаду прем’єр-міністра Севіль Шайде – жінку (!), кримську татарку за походженням та мусульманку за вірою (!!), та до того ж дружину сирійця (!!!). Щоправда, незважаючи на те, скільки позитивних меседжів донесло б таке призначення, воно не відбулось.

По-перше, через те, що і сама Шайде, і її партійні патрони не особливо приховували, що вона не буде самостійною фігурою, а радше маріонеткою партійної верхівки соціал-демократів. А по-друге, через те, що чоловік Шайде виявився прихильником режиму Башара Асада, і через це чимало європейських лідерів були б не в захваті від необхідності тиснути руку румунській прем’єрці.

Відтак, президент Румунії Клаус Йоханніс, який свого часу здобув президентське крісло завдяки підтримці лібералів, скористався своїм правом і відхилив кандидатуру Шайде.

Політичної кризи вдалось уникнути завдяки тому, що есдеки переглянули кандидатуру і висунули нового кандидата Соріна Гріндяну, який зрештою і став прем’єром.

На відміну від інших ключових фігур PSD, Гріндяну має незаплямовану репутацію. Його найбільшим зафіксованим правопорушенням є паління у громадських місцях.

А відтак, здавалося б, настав час виконувати передвиборчі обіцянки та переймати естафету від Кабінету Чолоша з його нетривалим у часі, але цілком успішним правлінням.

Проте не так сталося, як гадалося, і уряд Гріндяну спричинив новий політичний скандал, який і вилився у протести ночі з 22 на 23 січня.

Амністія для корупціонерів

Обґрунтовуючи своє рішення переповненістю в’язниць, уряд Румунії виступив з ініціативою широкої амністії. 

18 січня міністерство юстиції опублікувало детальні плани щодо такої амністії, що одразу викликало шквал критики. Громадськість обурило те, що хоча за планом передбачається помилування передусім в’язнів віком понад 60 років, вагітних жінок та ув’язнених, що мають малих дітей, але не тільки.

Поруч з винними у злочинах сексуального характеру та пов’язаних із насильством,

звільнити або суттєво скоротити строки покарання передбачається також засудженим за корупцію.

А це, скажімо, надасть нинішньому лідеру есдеків Драгні право претендувати на прем’єрську посаду, а багато з нині засуджених за хабарництво та відмивання коштів, фальсифікації та зловживання владою повернуться на волю.

Протести у Бухаресті. Фото з Facebook Mihaela Cârlan

Плани уряду щодо амністії вже розкритикували представники органів місцевої влади, генеральний прокурор, представники опозиції. Проте найбільша хвиля протесту здійнялась саме серед представників громадянського суспільства.

Румуни, які тривалий час пасли задніх у Євросоюзі, мали імідж вкрай бідної і корумпованої держави, лише нещодавно почали відчувати смак перетворень.

Економічне зростання, становлення інституцій та боротьба з корупцією стали елементами нового румунського бренду. Бренду, який позиціонує Румунію не лише як "латинський острів у слов’янському морі", як то вважалось у XIX сторіччі, а як "острів демократії і стабільності" у буремному морі корупції, популізму, нестабільності та авторитарних трендів, що набувають сили у сусідніх з Румунією державах та у світі в цілому.

На тлі турбулентності міжнародної системи та корозії демократичних цінностей активні представники румунського суспільства зробили ставку на цінності демократії та боротьбу з корупцією. І на підтримку цих цінностей вийшли на вулиці.

Примітно, що підтримати протести вийшов і чинний президент Румунії. Пізно ввечері він приєднався до протестувальників, і це стало яскравою демонстрацією його ставлення до ініціатив нового уряду.

Чого чекати далі?

В нинішніх обставинах чекати легкого рішення не доводиться.

З одного боку, активні представники румунського суспільства показали – вони знають ціну демократичних ідеалів, знають ціну боротьби з корупцією. І якщо комусь заманеться поставити ці цінності і цю боротьбу під сумнів, то румунська нація згадає, що це вони повалили режим Чаушеску, це вони спромоглися приєднатися до ЄС та НАТО і вибудувати національний консенсус із цих питань, це вони зараз будують нову Румунію.

Проте, з іншого боку, й уряд хоче зберегти обличчя. Так, амністія стане ударом по здобутках Національного антикорупційного директорату.

Так, це негативно сприймається у частині суспільства, але ж, зрештою, більшість надала підтримку саме PSD, а відтак, не скористатися з цього і поступитися меншості стало б для есдеків надзвичайним репутаційним ударом в очах власного електорату. Ударом, після якого важко буде підвестися.

Президент Румунії Клаус Йоханніс теж взяв участь у мітингу. Фото Reuters

Тож уряд спробує якщо й не втілити свої плани, то принаймні поступитися, не втративши обличчя. Ну і звісно, протистояння PSD та PNL та їхніх союзників набуватиме нових обертів.

Та при тому й уряд, і опозиція, і лідери громадянського суспільства мають бути свідомими, що чим довше триватиме криза, то більших репутаційних втрат зазнаватиме Румунія як держава, і ціна цих втрат - набагато вища за втрати PSD та PNL разом узяті.

Уроки для України

На перший погляд, Україна могла б не дуже зважати на внутрішньополітичну боротьбу в Румунії. Особливо на тлі того, що позитивна динаміка у двосторонніх відносин України та Румунії нині мало залежить від політичної належності румунського уряду – у зовнішній політиці Румунії спостерігається тяглість.

Проте, якщо вдатися до деталей, то Україна, по-перше, вкрай зацікавлена у швидкому подоланні кризи в Румунії. Не лише Бухаресту потрібен імідж "острова стабільності", але й Києву потрібен надійний партнер, особливо на тлі війни з РФ та непростих відносин з багатьма іншими сусідами.

По-друге, боротьба з корупцією має стати уроком для українського суспільства. Уроком про те, що

навіть такі ефективні інструменти, як румунський Національний антикорупційний директорат, потребують захисту та підтримки.

Про українські інституції такого ґатунку годі й казати.

Ну і, зрештою, по-третє: румунська і українська новітня історія з їхніми майданами та диктаторами, перемогами і провалами на антикорупційному фронті, амбіціями окремих політиків та реваншизмом окремих політичних сил свідчить про те, що хоча Україна та Румунія мало знають одна про одну, вони є близькими за духом і світосприйняттям і мають більше шансів втриматися у морі нестабільності, якщо докладатимуть до того зусиль разом.

Автор: Сергій Герасимчук,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"