Угорщина в Україні має неоднозначний імідж. Пересічний українець, що хоч трохи цікавиться зовнішньою політикою, згадає про закарпатську тематику, але також – про Орбана і його антиєвропейську політику; про підтримку безвізу, але також про проросійські настрої.

І йдеться не лише про період від 2014 року. Київ багато років поспіль не сприймав Будапешт як стратегічного партнера. Та протягом 2016 року Україна та Угорщина, можливо, навіть несподівано для самих себе, зробили одразу кілька невеликих, але дуже важливих кроків назустріч одна одній.

І це дає усі підстави сподіватися на початок нового етапу в українсько-угорських відносинах.

Проросійський спадок

Відносини Києва і Будапешта завжди були непростими. Вони і досі вибудовуються, насамперед, з урахуванням особливої тематики – Закарпаття.

З одного боку, Угорщина розглядає цей регіон як історично та культурно близький. Тут проживає одна з найбільших спільнот закордонних угорців у Європі.

З іншого – офіційний Київ нерідко дивиться на Закарпаття як на малозрозумілий край з відцентровими настроями та контрабандою як основною бізнес-моделлю, з яким зручніше комунікувати за посередництва місцевих фінансово-політичних угрупувань та силовиків.

Після Революції гідності та початку російської агресії ситуація додатково ускладнилася.

І хоча Угорщина однією з перших визнала нову владу та засвідчила суверенітет сусіда, заяви Віктора Орбана про підтримку етнічних угорців Карпатського басейну багатьом нагадували слова Путіна про "захист російськомовного населення в Криму та на Донбасі".

І це не єдина паралель. Ще одна проблема – практика видачі угорських паспортів за спрощеною процедурою.

До цього додаються інші інгредієнти, як-то неоднозначна і далека від зразків демократії політика уряду Орбана всередині країни; нерідко проросійська позиція офіційного Будапешта всередині ЄС; гучні заяви праворадикалів із партії Jobbik з територіальними претензіями на Закарпаття й визнанням законності анексії Криму, а ще – вимоги українських угорців створити Притисянський виборчий округ у межах компактного проживання угорської спільноти Закарпаття.

Все це накладається на угорське прагнення посилити свій вплив всередині Євросоюзу.

І якщо російська пропаганда вкрай ретельно відпрацьовувала кожен із цих пунктів, посилюючи "відчуття зради", то в Україні майже не знайшлося експертів, політиків чи дипломатів, які спробували б – ні, не виправдати дії Угорщини, але бодай розтлумачити їх.

Що за обгорткою?

Перш ніж перейти до ситуації сьогодення, прочитаємо ще раз перелік претензій до Угорщини, які лунають в українському медіапросторі. Але тепер – з більшою деталізацією.

– Захист угорців в Україні

Заяви про захист етнічних угорців Карпатського басейну звучать від Віктора Орбана ще з середини 1990-х, коли він розпочав серйозну політичну кар’єру. Від 2010 року це, разом зі спрощеною процедурою отримання угорського громадянства, є частиною державної політики Угорщини, яку хай і зі стиснутими зубами та досі опираючись, але фактично прийняв Брюссель.

І ця політика, принаймні зараз, не виходить за межі норм ЄС та НАТО, куди Україна прагне. Іншими словами, це – реальність, на яку офіційний Київ повинен реагувати власною політикою, як це роблять Бухарест та Братислава, тобто дві інші держави-сусіди Угорщини, які в цьому питанні опинилися в аналогічній ситуації;

– Проросійська позиція Будапешта в ЄС

Скепсис Угорщини до санкцій проти Росії, який дратує нас чи не найбільше, має під собою, перш за все, економічний аспект: угорська економіка станом на 2013 рік була однією з найбільш залежних від російських енергоносіїв та інвестицій.

Хоча є і політична складова: в Європі взагалі є доволі сильні проросійські настрої. Ця політична ніша ґрунтується на ідеї втихомирювання агресора, і Віктор Орбан – один з тих державних лідерів, які не проти якщо не зайняти цю нішу, то зіграти на ній. Як Трамп чи Штайнмаєр.

Це реальність, яка не може подобатися Україні, але її треба усвідомлювати.

Але водночас треба зважати, що "проросійська" позиція Орбана в ЄС – це економічний прагматизм та гра м’язами перед Брюсселем і Вашингтоном, а не практична допомога Путіну.

Адже попри гучні "антисанкційні" заяви Угорщина жодного разу не голосувала в ЄС проти них і навіть не входить до переліку країн, які гальмують їх продовження перед завершенням кожного піврічного періоду.

– Угорський "Йоббік"

Праворадикали з Jobbik – це напівекстремістська партія з безпосередніми зв’язками з російськими спецслужбами. Але вона є опозиційною і не входить до коаліції. Відтак, їхні антиукраїнські заяви не слід сприймати як офіційну позицію Угорщини.

Україна має не зволікати з реакцією на заяви її представників, одразу обмежуючи їх в’їзд до України. Так, як це зробила СБУ в 2014 році, але чомусь лише у грудні. Хоча, до прикладу, громада Берегова ще у березні 2014 року зажадала від депутата Європарламенту та представника партії Jobbik Бейли Ковача, який визнав законною анексію Криму, звільнити орендований у місті офіс.

Отже, угорська громада Закарпаття тут відреагувала швидше, ніж українські спецслужби.

– Притисянський виборчий округ

Угорський виборчий округ існував на Закарпатті на парламентських виборах 1998 року (у законі про вибори було чітко прописано, що при утворенні виборчих округів має братися до уваги чинник компактності проживання національних меншин), і відновити його офіційно обіцяли всі без винятку президенти – Ющенко, Янукович та Порошенко, підписуючи меморандуми з угорськими організаціями в Україні. Це означає не те, що Україна обов’язково має відновити цей округ негайно, а радше те, що не личить називати "сепаратистськими рефлексіями" публічні обіцянки перших осіб держави.

До слова, перед парламентськими виборами 2014 року угорська організація КМКС та її представник Ласло Брензович навіть заявляли про готовність позиватися до України в ЄСПЛ з цієї проблеми через невиконану обіцянку Порошенка. Конфлікт врегулювали включенням Брензовича у прохідний список БПП.

Чому всі ці аргументи не було чути в Києві?

Можливо, через те, що від червня 2014 року і протягом майже двох років наша країна не мала посла в Угорщині.

Та й голос експертної спільноти за останні три роки було майже не чути, а найгучніше лунали думки тих аналітиків, які проводили безпосередні паралелі та аналогії між діями Москви та Будапешта. І це не додавало конструктиву у відносини двох сусідів.

Однак 2016 рік, таке враження, став переломним.

Рух назустріч Києву

В 2014 році дипломатична команда Угорщини в Україні зазнала відчутних змін: у жовтні 2014 року новим послом став Ерно Кешкень, який до того працював консулом та послом в Росії. Дещо згодом змінили консулів Угорщини в Ужгороді та Берегові.

Посол Угорщини в Україні Ерно Кешкень. Фото: Р. Бісьмак

Жодних сумнівів, офіційний Будапешт відслідковував та усвідомлював проблемні питання у відносинах з Україною на тлі агресії РФ.

Нова команда прийшла з новими пріоритетами в українсько-угорських відносинах, і це стало помітно.

За два роки угорська сторона зробила чимало, аби мінімізувати негативний вплив.

– Паспортне питання

Офіційний Будапешт ускладнив процедуру отримання угорського громадянства – посилив перевірку претендентів та обмежив місця складання присяги (раніше це можна було зробити у будь-якій угорській сільраді). Навіть більше, почалися перевірки та розслідування фактів незаконного отримання угорського громадянства.

І якщо у 2012-2014 роках ЗМІ рясніли повідомленнями про кількість виданих угорських паспортів на Закарпатті, то нині – повно новин про позбавлення громадянства та порушені справи з цього приводу.

– Нейтралізація "Йоббіка"

Зменшення впливу партії Jobbik було серед пріоритетів Орбана та його партії "Фідес" протягом останніх років, і це вдалося завдяки неоднозначній в очах Брюсселя, але позитивній в очах угорців позиції команди Орбана щодо мігрантів.

Крім того, в Угорщині було порушено кримінальну справу проти згаданого депутата Європарламенту Бейли Ковача через підозру в "шпигунстві на іноземні держави". Зрозуміло, що йдеться про його співпрацю з ФСБ.

– Санкції та цілісність України

Попри регулярні зустрічі Орбана з Путіним та критику діючої санкційної політики ЄС, Угорщина підтримала усі раунди санкцій проти Росії.

Заяви про непорушність територіальної цілісності та суверенітету України почали звучати від Будапешта частіше, ніж про нагальність захисту закарпатських угорців. Більше того, в листопаді під час візиту прем’єра Володимира Гройсмана до Будапешта Орбан заявив, що безвізовий режим для України – це справа честі, а не процедур, і повідомив про скасування плати за національні візи для українців.

Мовляв, поки Брюссель зволікає зі скасуванням візового режиму, Угорщина спрощує його на практиці.

– Притисянський виборчий округ

Офіційний Будапешт та його представники в Україні не акцентують зайвий раз на необхідності створення Притисянського виборчого округу.

Утім, після чергових проблем з Притисянським округом перед парламентськими виборами 2014 року, Угорщина зробила інший крок – чітко позначила свої політичні інтереси на Закарпатті на місцевих виборах 2015 року.

Цього разу Будапешт пішов іншим шляхом. Дві основні угорські організації – УМДС (UMDSZ, Демократична спілка угорців України) та КМКС (KMKSZ, Товариство угорської культури Закарпаття) – об’єдналися і пішли на вибори разом. Результат – 8,6%, тобто 8 депутатів з 64 у Закарпатській облраді. А це – "золота акція" у формуванні більшості та у підсумку – посада першого заступника голови.

Крім того, на місцевих виборах у 2015 році угорські партії здобули відчутне представництво майже у всіх місцевих радах області з тотальною більшістю в Берегівському та Виноградівському районах (саме вони складають так званий Притисянський округ).

І якщо раніше місцеві та столичні еліти легко маніпулювали угорськими політичними силами Закарпаття через низьке представництво у владі та внутрішні чвари, то нині з ними треба домовлятися.

До того ж, з початку 2016 року Угорщина відчутно змінила акценти у відносинах з Україною:

– офіційний Будапешт створив окрему надміністерську посаду уповноваженого уряду Угорщини зі співпраці із Західною Україною (її зайняв лікар за фахом Іштван Грежа), функція якого – координувати та систематизувати співпрацю між двома країнами на тлі війни на Сході;

– Угорщина почала приймати у себе на реабілітацію українських військових, організовувати оздоровлення дітей учасників АТО та переселенців із Донбасу, направляти гуманітарні вантажі в Україну;

– уряд Орбана ініціював план економічної підтримки Закарпаття, більш відомий як "план Егана", який передбачає фінансову допомогу малому та середньому бізнесу та пільгові кредити. Йдеться про загальну суму близько 100 мільйонів євро;

– у квітні 2016 року в Києві відкрилося реформоване представництво Угорсько-Української торгово-промислової палати та активізувалася робота її представників;

– з 1 липня 2016 року Угорщина відкрила ринок праці для українців, як це свого часу робили Чехія та Польща. Економіка Угорщини переживає кризу, і уряд не приховує, що країні бракує кваліфікованої робочої сили, яка тікає з країни, тому було би непогано компенсувати ці втрати за рахунок українських кадрів, а не мігрантів з Африки та Близького Сходу.

Саме в цьому контексті почалася масштабна програма безкоштовних курсів угорської мови, яка стартувала на Закарпатті в 2016 році;

– уряд Угорщини заявив про намір інвестувати в Україну чималі кошти, насамперед, в інфраструктурні проекти, перемовини про які ведуться вже десятиліття. Так, на окружну Берегова та трасу до Мукачева, яка має стати продовженням міжнародного коридору М3 в Україні, Будапешт вже виділив кредит на 50 мільйонів євро.

Усі ці кроки назустріч Києву в 2016-му почали переплітатися з кроками і з української сторони.

Кроки України до Будапешта

Найважливішим кроком, який зробив торік офіційний Київ для "розмороження" відносин з Угорщиною, стало призначення нового посла.

Після Революції гідності та зміни посла Угорщини в Україні офіційний Будапешт очікував аналогічної відповіді від Києва, але цього не сталося: замість Юрія Мушки, який очолював українське дипломатичне відомство у Будапешті з серпня 2010 до червня 2014 року, нікого не призначали аж до травня 2016 року.

У певний момент, десь від середини 2015 року, Угорщина через своїх представників почала постійно наголошувати на тому, що найбільше очікує від України саме призначення глави дипмісії.

Понад те, Будапешт почав сприймати його відсутність як образу, дипломатичний жест.

Не виключено, що це стало причиною зміни акцентів у політиці Угорщини щодо України, про які йшлося вище.

Хоча насправді відсутність посла навряд чи була дипломатичним жестом з боку України.

Після Революції гідності та початку війни з Росією українське дипвідомство залишилося без керівників посольств у багатьох країнах, і Угорщина не була винятком.

Хай там як, призначення Любові Непоп у травні 2016 року послом України в Угорщині офіційний Будапешт сприйняв не просто позитивно з огляду на дворічну відсутність посланця.

Посол Любов Непоп вручає вірчі грамоти президенту Угорщини Яношу Адеру. Фото посольства

Це кадрове рішення угорці розцінили як жест дружби і кінця застою, адже Любов Непоп – кадровий дипломат, який спеціалізується на угорській тематиці, раніше вже два терміни працювала в посольстві України в Будапешті і до того ж – вільно володіє угорською мовою.

За 8 місяців після призначення Непоп можна говорити про ідеальне ставлення преси в Угорщині та Україні, а також схвальні відгуки з боку угорських колег на всіх рівнях.

Як результат, коли наприкінці листопада Володимир Гройсман приїхав з офіційним візитом до Будапешта, його зустріли неочікувано урочисто, з кавалерією. Згодом уповноважений уряду Угорщини у співпраці з Україною Іштван Грежа назве цей візит найважливішим для дипкорпусу його країни за весь 2016 рік.

Окрім символізму та помпезності, зустріч прем’єрів двох країн у Будапешті стала поштовхом для перегляду низки інфраструктурних проектів, про які країни ведуть перемовини уже десятиліття.

Йдеться насамперед про три ключових проекти:

1. Реконструкція КПП "Лужанка – Берегшурань" та облаштування тут вантажного терміналу, а відтак – спорудження окружної навколо Берегова та інтеграція траси Мукачево – Київ з автобаном М3, який є частиною європейського транспортного коридору.  За попередніми домовленостями, це має бути зроблено також через спорудження нового КПП "Дийда – Берегдароц" неподалік Берегова, що стане точкою зімкнення автобану М3 та української частини траси Київ – Чоп у бік Мукачева.

2. Відкриття пункту пропуску "Велика Паладь – Нодьгодош" (Виноградівський район Закарпатської області) та запровадження на ньому спільного прикордонного та митного контролю, тобто люди проходитимуть контроль лише один раз.

3. Запуск швидкісного поїзда класу "Інтерсіті" сполученням "Мукачево – Будапешт". Для втілення цього проекту потрібно адаптувати лише кілька кілометрів колій.

За тиждень до візиту Гройсмана в Будапешт на Закарпатті побував міністр інфраструктури Володимир Омелян. А його угорські колеги, схоже, нарешті повірили, що українська сторона реально планує втілити спільні проекти в життя, а не лише обмежитися черговими меморандумами та дорожніми картами.

Як підтвердження, після нещодавнього запуску "Інтерсіті" на польський Перемишль, в українському Міністерстві інфраструктури заявили, що наступні напрямки – це Угорщина та Словаччина, причому до Будапешта поїзд повинен курсувати вже до кінця 2017 року.

Що далі?

Є всі підстави сподіватися, що у 2017 році розвиток українсько-угорських відносин буде не менш конструктивним.

Тим паче, що основою порядку денного комунікації Києва та Будапешта вже стали не політичні, а економічні та інфраструктурні питання. Насамперед – пов’язані із Закарпаттям, увага до якого з боку урядів Угорщини та України останніми роками була, на жаль, дуже непропорційною.

Якісні українсько-угорські відносини справді напряму залежать від того, якою буде регіональна політика України у найзахіднішій області, та чи буде вона взагалі. Інфраструктурні проекти – це дуже хороший початок та плацдарм. Паралельно мають йти інвестиції. Можливо – з відновленням вільної або спеціальної економічної зони.

Це послабить фобії про "сепаратизм", "угорські автономії" та "російські сценарії".

Власне, згадайте, з чого починалася реальна євроінтеграція та створення ЄС – з плану Шумана, коли замість політичних чвар Франція та Німеччина інтегрували спершу певні галузі, а тоді й національні економіки.

Економіка не знімає з порядку денного проблематику подвійного громадянства, виборчого округу, прав угорської меншини. Але розмова щодо них має вестися в інших умовах – між рівноправними партнерами.

Ще одним вагомим фактором, який впливатиме на українсько-угорські відносини, звісно ж, буде геополітика, а саме агресія РФ та реакція на неї. Йдеться про ті ж санкції, з огляду на позицію нового уряду США, на який Орбан має набагато більші сподівання, ніж на попередній. Крім того, вже на початку лютого Владімір Путін знову буде в Будапешті.

За цих умов боротися за збереження підтримки України з боку Угорщини вкрай важливо.

Це – реальна задача. Активний розвиток відносин між двома країнами здатен перетворити Угорщину на лобіста та партнера України на рівні ЄС, а не підозрілого та малозрозумілого сусіда, яким для багатьох в Україні Будапешт, на жаль, залишається і досі.  

Автор: Дмитро Тужанський,

Ужгород – Київ – Будапешт,

для "Європейської правди"