Перший день сесії Парламентської асамблеї Ради Європи завершився сенсаційною заявою її президента Педро Аграмунта.

Каталонський політик, що очолює асамблею у 2016-2017 роках, вперше публічно визнав, що хоче не лише повернути Росію до складу ПАРЄ, але також повністю відновити її в правах – тобто зняти всі санкції, накладені на РФ раніше.

«Європейська правда» з’ясувала, які шляхи «повернення Росії» розглядаються серед пріоритетних.

Основна ідея – повернути росіян якнайшвидше – потроху тане, для цього немає голосів.

Тому народився новий план – санкції з Росії зніматимуть через всеохопну реформу Ради Європи.

Вже зараз ці плани посадовці визнають в офіційних коментарях. Та пояснюють – страсбурзькі інституції треба «адаптувати до нових реалій».

А в розмовах між депутатами неофіційно додають: «нові реалії», серед іншого, вимагають поступатися принципами заради співпраці з Москвою.

Одкровення Педро Аграмунта

Публічна заява Аграмунта про потребу повністю відновити права росіян в ПАРЄ пролунала вперше за рік його головування в асамблеї. Та водночас – хай як дивно це звучить – його висловлювання не стало несподіванкою. Підтримка росіян з боку президента ПАРЄ, в тому числі на закритих депутатських зустрічах, вже стала приводом для жартів серед депутатів асамблеї.

До ЗМІ його заяви з цього приводу не потрапляли з однієї простої причини.

Після обрання на президентську посаду Аграмунт припинив спілкування з журналістами, скасував обов’язкові прес-конференції перед початком сесії та не дав жодного живого інтерв’ю, обмежуючись лише письмовими відповідями на запитання.

Брифінг для вузького кола журналістів, що відбувся 23 січня, став першим на посаді і відразу приніс сенсаційну новину про прагнення зняти санкції з росіян.

Але ще цікавішою стала інша заява президента ПАРЄ, яка не викликала схожої уваги читачів.

Педро Аграмунт заявив про плани скликати саміт Ради Європи, який зможе вирішити «проблему Росії».

Формат саміту – виключна подія для Ради Європи. За майже 70-річну історію діяльності організації саміти відбувалися лише тричі. Нині розпочалася підготовка до четвертого саміту організації.

Ідея його проведення звучала й раніше, але зв’язок з російським питанням до Аграмунта ніхто публічно не визнавав.

Між тим, підготовка до події, яка має зібрати разом керівників усіх 47 держав-члені РЄ, вже розпочалася.

Рівно рік тому більше 20 парламентарів, включно з керівниками політичних груп, оприлюднили заяву про необхідність саміту. В листопаді 2016 року Постійний комітет (керівний орган) ПАРЄ ухвалив Нікосійську декларацію, в якій схвалив початок підготовки до цієї зустрічі.

Далекі плани

Наразі ніхто офіційно не називає очікувану дату проведення саміту, але джерела ЄП кажуть, що попередньо рішення вже ухвалене. Якщо не буде зриву домовленостей, зустріч на найвищому рівні має відбутися в травні чи влітку 2019 року, під час французького головування в РЄ (розпочинається в травні та триватиме до листопада).

Такий час проведення зустрічі стане символічним, адже рівно 70 років до того, 5 травня 1949 року, була підписана Лондонська угода про заснування Ради Європи.

Формально це рішення ще не узгоджене – щонайменше потрібно дочекатися президентських виборів у Франції (приміром, в разі перемоги Ле Пен всі ідеї про саміт будуть успішно поховані). Та попри це, за даними співрозмовників ЄП, вже зараз розпочалося напрацювання документів саміту, які стосуються саме російського питання.

Мета проста: дати Держдумі чіткі гарантії, що в разі приїзду росіян в Страсбург санкції проти них не будуть поновлені.

В РФ чудово пам’ятають ганьбу 2015 року, коли до ПАРЄ прибув важкий десант на чолі з тодішнім спікером Держдуми Наришкіним. Тоді його пустили до Франції навіть попри статус «нев’їзного» до ЄС.

Однак попри всі проведені зустрічі та вмовляння з боку росіян, асамблея не лише не зняла з них санкції, але й посилила обмеження, накладені в 2014 році. Делегацію РФ позбавили права голосувати, очолювати будь-які органи асамблеї та брати участь у спостережних місіях.

Повторювати цей досвід у РФ не хочуть, тому під час одного з візитів Аграмунта до Москви була досягнута домовленість: росіяни повернуться, якщо правила ПАРЄ будуть змінені і Україна не матиме практичних можливостей оскаржити їх повноваження.

Депутати, що симпатизують РФ, навіть підготували проект відповідних змін до регламенту ПАРЄ і планували затвердити його восени. Але осіння сесія показала: шанси провести його через асамблею відсутні.

Саме тому друзі Росії змушені «грати в довгу». І саме тому ідея повернення РФ після саміту нині розглядається серед основних.

Хто у грі?

Події 2019 року на перший погляд можуть здаватися не найважливішим пріоритетом, але Україна припуститься величезної помилки, якщо відкладе цю проблему "на потім".

Бо потім буде просто пізно – ключові рішення до саміту будуть готувати вже цього року, а у 2018 частину з них остаточно затвердять. Є й гарна новина. Дипломати та депутати, з якими поспілкувалася ЄП, усвідомлюють небезпеку, а дехто з них вже зараз намагається "тримати руку на пульсі" підкилимних домовленостях.

Отже, хто є і хто буде гравцями у цьому процесі?

Спершу – добра новина.

Педро Аграмунт, який здобув вкрай суперечливу репутацію і за останні роки став об’єктом постійної критики через дружбу з авторитарними режимами, відходить зі сцени. Його нинішні намагання підіграти Росії з використанням високої посади триватимуть до кінця року, після чого президент асамблеї буде змінений.

Швидше за все, новим головою ПАРЄ – за квотним принципом – буде обраний представник групи консерваторів. Переважну більшість цієї групи складають три національні делегації – турки, британці та поляки, причому співрозмовники ЄП наголошують, що найбільше шансів очолити асамблею мають саме британські депутати.

Звісно, прізвище конкретного депутата, якого висунуть в президенти, теж має значення. Та загалом група консерваторів – одна з найбільш "проукраїнських" у складі асамблеї, тому ми маємо підстави для оптимізму. Вплив президента ПАРЄ на підготовку та результати саміту (якщо його справді оголосять на 2019 рік) буде справді високим.

Другий вагомий гравець – Франція. Тут, на жаль, оптимізму дещо менше. Але її значення головуючої країни для організації саміту – значно менше, аніж значення президента ПАРЄ.

І, нарешті, ще один гравець. Значення якого не варто недооцінювати.

Це, як не дивно... сама Україна. А саме – український МЗС та українська місія в Страсбурзі.

Формальні рішення, що стосуються оголошення саміту, його результатів та очікуваних документів, будуть ухвалюватися на рівні Комітету міністрів РЄ. Де-факто це буде рівень посла та, у низці випадків, глави МЗС (адже очевидно, що дорогою до саміту будуть проводитися і міністерські зустрічі).

Саме на них лежить відповідальність відслідковувати, знаходити та зупиняти небезпечні ініціативи. А де не вдається зупиняти – розголошувати інформацію про них, підключаючи інших гравців.

Рада Європи дійсно потребує змін (в тому числі через агресію та дії РФ, фактичну диктатуру в Азербайджані та складні процеси в Туреччині, які складно не помічати).

Але головна задача: організація не має стати слабшою після цієї реформи. А Росія – не має вийти з неї переможцем. Принаймні, зараз ми маємо всі важелі, щоби запобігти такому сценарію. 

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", Страсбург