Минулого тижня, перед відкриттям Мюнхенської безпекової конференції – найавторитетнішого в світі неурядового форуму з питань безпеки – його керівник Вольфганг Ішингер попередив, що нинішнє зібрання стане особливим. Як і нинішній рік.

"2017-й стане для світу роком найвищого рівня невизначеності", – заявив він.

Серед підстав для такого твердження, за словами Ішингера – невизначеність щодо політики США за Трампа, щодо подальшої долі НАТО, щодо його ставлення до Росії, щодо змін в Європі після виборів, які відбудуться цього року...

Мюнхен-2017 можна назвати успішною конференцією, адже за три дні вдалося зняти (або принаймні спростити) частину цих запитань. Та більшість – лишилися.

Важливі для України проблеми увійшли як до першої, так і до другої групи.

"Європейська правда" виокремила теми та висновки, які найчастіше лунали на цьогорічній конференції в столиці Баварії.

По той берег Атлантики

Безперечною топ-темою Мюнхенської зустрічі стали зміни в США за нової влади. Особливо – щодо відносин Штатів і НАТО. І це доволі природно.

Для Європи збереження дієвого альянсу – життєво важливе питання. Саме на альянсі, зокрема на участі США в ньому, ґрунтується безпека більшості держав-членів ЄС. За десятиріччя відносно мирного існування європейські країни почали сприймати американську військову підтримку як даність; у разі її швидкого зникнення масштаб безпекових проблем був би справді значним.

Та якщо цей крайній сценарій мало хто вважав реальним, то загроза поступової відмові Штатів від спільних європейських проектів та від захисту партнерів на Сході Європи була цілком відчутною. Адже вона була серед передвиборчих "обіцянок" Дональда Трампа.

Однак після виборів риторика нового керівництва США дещо змінилася.

А минулого тижня була поставлена крапка: Штати і надалі лишаться гарантом європейської безпеки.

Спершу керівник Пентагону, а за ним і новий віце-президент заспокоїли європейських партнерів.

"Президент Трамп попросив виступити тут і донести важливий сигнал. США твердо підтримують НАТО і будуть непохитними у виконанні своїх зобов'язань в рамках трансатлантичного альянсу...

Мир приходить через силу.

Президент Трамп вважає, що ми маємо бути сильними у військовому плані, здатними протистояти будь-кому, хто вирішить поставити під загрозу нашу свободу та образ життя", – заявив він у виступі в Мюнхені, зірвавши овації зали.

Фото Munich Security Conference

От тільки мюнхенська заява віце-президента Сполучених Штатів Майка Пенса, а також виступи інших представників США містили ще один фрагмент, який для Вашингтона є не менш важливим.

3% ВВП на безпеку. Нова мета Заходу?

Поновлена підтримка альянсу з боку США не могла обійтися без компенсаторів. Як і очікували в Європі, Вашингтон висунув вимогу про зростання оборонних витрат партнерів.

Йдеться про норму, яка формально діє в НАТО, але фактично не виконується: бюджетні витрати на сектор оборони мають становити не менше 2% ВВП. Натомість у бюджеті 2016 року лише п'ять країн досягли цієї норми, і лише США з оборонним бюджетом у розмірі 3,6% ВВП значно перевищує її. Натомість низка європейських країн (причому не найбідніших) наразі зберігають вкрай низький рівень витрат, із найнижчим рівнем у Люксембурзі – 0,44%, та в Ісландії, де витрати близькі до нуля.

Важлива деталь: ще три роки тому, після початку російської агресії, коли була досягнута домовленість про збільшення витрат на оборону, всі країни-члени пообіцяли досягнути мети в 2% у 2024 році. Тобто попереду – чимало часу.

Та США прагнуть змінити правила гри вже зараз.

Якщо спрощено, позиція Штатів у Мюнхені звучала так: про 2024-й домовилися ще до нас. А ми чекаємо на зростання бюджетів вже зараз. "Захист Європи потребує вашого внеску так само, як і нашого, – наполегливо пояснював Пенс. – Настав час робити більше. Світ став надто небезпечним".

Ця позиція не є забаганкою одного лише Трампа (на якого постійно посилався Пенс). В унісон із ним говорили й інші політики з США.

Питання оборонних витрат стало, без сумніву, найголовнішим на Мюнхені-2017. І тут про єдність Європи з Америкою говорити не доводиться.

Частка оборонних витрат в бюджетах країн-членів НАТО. Ілюстрація zerohedge.com

"Ми збільшуємо витрати, але поступово. Швидше зростання ми не будемо в змозі переварити", – пояснила Ангела Меркель (рівень німецьких витрат – 1,19%, нижчий за середній).

На захист європейських країн встав також генсек НАТО.

"2015 рік став першим роком, коли припинилися скорочення. А в 2016 році витрати збільшилися на 10 млрд. Тобто минуло лише два роки, а ми вже зробили два важливих кроки", – переконував він. Та позиція європейців має важливу ваду: держави, які зараз інвестують у оборону значно менше за норму, і досі не оприлюднили чіткі плани щодо того, коли та як вони вийдуть на планові показники.

А отже, в США вважають, що зростання витрат може лишитися обіцянками.

І тому можна з упевненістю говорити: Вашингтон використає всі важелі тиску, щоби його вимогу виконали. До того ж у США є потужний соратник: до лобіювання мети у 2% в Мюнхені долучилася Британія.

"Ми не розуміємо, чому немає плану зростання. Економія? Але ми теж пройшли через період економії. Ми зменшуємо бюджетні витрати з 2010 року і вимушені й надалі їх урізати. Але водночас – збільшуємо безпекові витрати за рахунок інших", – пояснив британський міністр оборони Майкл Феллон. Британія нещодавно досягла порогу в 2%.

"І не кажіть, що до 2024 року далеко. Треба затвердити мету на законодавчому рівні, а щороку підвищувати оборонні витрати на рівень, вищий за інфляцію", – наголосив він.

Та в Мюнхені з’явилася також принципово нова ідея.

Її номінальним автором став Вольфганг Ішингер. Та є всі підстави вважати, що насправді йдеться про позицію офіційного Берліна.

"Ми багато говорили про 2% на оборону. Я пропоную інший підхід: затвердити мету у 3%, але включити до неї не лише оборону, а також гуманітарну підтримку, витрати на дипломатію, допомогу розвитку (неповоротну допомогу найбіднішим державам. – ЄП)..." – заявив Ішингер, підбиваючи підсумки конференції, та додав, що це – не випадкова пропозиція.

"Мета 3%" – вихідна низки багатих європейських країн, включаючи Німеччину, держави Бенілюксу, Італію та Іспанію. В разі, якщо США погодяться на такий підхід, Берлін чи Люксембург можуть зупинити зростання оборонних бюджетів на позначці, меншій за 2%, та добрати залишок за рахунок гуманітарних проектів. Або, припустимо, проектів протидії російській пропаганді та кіберзагрозам.

Тому варто очікувати, що це обговорення згодом вийде на офіційний рівень.

Інститут холодної війни

Головним джерелом нестабільності на європейському континенті лишається Росія, і це – реальність на багато років вперед. Якщо в 2014 році цю тезу на зустрічах на Заході доводилося доводити, то нині вона сприймається як загальновідомий факт.

Значною мірою саме через це доводиться збільшувати оборонні витрати.

Зміна європейської позиції не може не дратувати Кремль.

А глава МЗС РФ Сергій Лавров у Мюнхені прямо заявив: йдеться про новий етап холодної війни.

"Кажуть, війни починаються в головах людей, там же вони, за логікою, повинні закінчуватися. Однак з холодною війною цього поки не відбулося. Зокрема, якщо судити за деякими виступами політиків в Європі і в США", – вважає Лавров.

"НАТО і досі лишається інститутом холодної війни", – додав він.

Як відомо, про початок нової холодної війни між РФ за Заходом на Мюнхенській зустрічі 2016 року оголосив прем’єр-міністр РФ Дмитро Медведєв.

Згодом представники ЄС та НАТО неодноразово заявляли, що не погоджуються з оцінками керівника уряду РФ. Але Росія, яка за останні 10 років багаторазово наростила свій військовий бюджет, і надалі наполегливо просуває цю ідею.

Військові дії йдуть в інтернет

Мюнхен-2017 підтвердив: у цьому протистоянні із Заходом Росія лишається наодинці. На її захист публічно не став ніхто – навіть глави МЗС Ірану і Китаю, що виступили у третій день форуму.

Іран має інші свої нагальні проблеми у відносинах із новою американською адміністрацією і не готовий брати на себе ще й частину російських. А для Пекіна послаблення Москви є найкращим можливим сценарієм. Китай вміє чекати.

Чи збережеться нинішній рівень ізоляції РФ, значною мірою залежить від долі західних санкцій, але є підстави для обережного оптимізму. В Мюнхені лунали навіть заклики про розширення санкцій – зокрема, від сенатора-республіканця Ліндсі Грема. А от закликів про їх пом’якшення не було. Навіть від російського топ-спікера, Сергія Лаврова.

Та варто стерегтися надмірного оптимізму.

Якщо військова небезпека, що походить від РФ, нарешті стала очевидною, то в сфері гібридних загроз цього наразі немає.

Так, від ключових політиків заяви пролунали. "Ми маємо бути першими в інтернеті (в сфері кібербезпеки), як ми є у військовій сфері", – наголосив, зокрема, Майк Пенс. А європейські політики були всерйоз занепокоєні спробами РФ вплинути на результати майбутніх виборів у ЄС.

Та в чому саме полягає російська загроза? "Європейська правда" стала свідком дискусійної панелі, що проходила в рамках Мюнхенської безпекової конференції. Обговорення за участю експертів та редакторів провідних ЗМІ виявилося дуже показовим і продемонструвало: до усвідомлення суті кіберзагроз та пропаганди їм ще далеко.

"Не розумію, в чому небезпека інтернет-тролів, адже одразу видно, чи реальна та людина, що пише коментар", – така думка виявилася доволі поширеною.

Україна на полях

Як вже писала "Європейська правда", Україна не увійшла до переліку топ-тем Мюнхена, але це насправді – не проблема. Просто увага Заходу змістилася на нові, досі не знайомі загрози, що походять з Москви. Навіть скандальне рішення Москви про визнання паспортів ОРДЛО не повернуло Україну до порядку денного – указ Путіна не став темою для обговорення

"Питання Росії домінувало на цій конференції. Воно домінувало і минулого року, але торік це було щодо дій Росії в Україні, а зараз – ні. Тепер йдеться про спроби Росії вплинути на вибори", – пояснила, відкриваючи дискусію за участю американських сенаторів,  американський експерт Джейн Харман.

Проблема натомість полягає в тому, що Київ не задіяв на повну потенціал Мюнхенської конференції.

Замість того, щоби дати партнерам більше розуміння гібридних загроз, краще усвідомлення небезпеки пропаганди та запропонувати український досвід боротьби з гібридними загрозами – в обмін на підтримку з боку Заходу, Порошенко обрав простий, але не найефективніший шлях – розповідь про російський вплив на Донбасі. Тобто про те, що Захід знав і без нього.

Але – як і йшлося у попередній статті ЄП – йдеться не про програш Києва, а лише про втрачені можливості.

А "в сухому залишку" Київ має підстави бути задоволеним.

Майк Пенс публічно підтримав тиск на Росію через її агресію проти України. Нехай однією фразою та без деталей, але ця фраза стала єдиною згадкою про РФ у промові віце-президента США. Ангела Меркель присвятила Україні кілька абзаців своїй промови – заявила про необхідність збереження "Мінська", але визнала, що початок політичних кроків наразі неможливий.

А сенатори – взагалі закликали до посилення санкцій проти РФ.

Однак чи станеться це на практиці – залежить від політики нової адміністрації Трампа. І тут важливо не мати надлишкової ейфорії від заяв віце-президента США.

Цей небезпечний світ

Кидається в очі, що обидва представники нової американської адміністрації – віце-президент Пенс та міністр оборони Меттіс – під час участі у Мюнхенській конференції відмовилися відповідати на запитання із залу, в якому їх слухали президенти, міністри та інші учасники.

Для порівняння – навіть глава МЗС Ірану погодився провести повноцінну сесію запитань та відповідей. Більше того, навіть міністр закордонних справ Китаю (можливо, найобережнішої держави серед представлених на Мюнхенській конференції) не лише прочитав промову, але також відповів на запитання модератора.

Так само можна було поставити запитання до  інших високопосадовців, включно з Ангелою Меркель. Але не до Пенса чи Меттіса.

Найімовірніше пояснення цьому – зовнішньополітична стратегія Вашингтона і досі лишається не визначеною.

Адже і справді досі неясно, хто матиме найбільший вплив на її формування

До слова, спостерігачі вже помітили, що Пенс, згадуючи про відповідальність РФ за агресію проти України, уник згадки слова "Крим". Хоча це, звісно, могло бути випадковістю.

Зрештою, не варто забувати, що українська проблематика – далеко не єдина на зовнішньополітичній мапі США. Зрештою, мюнхенська зустріч додатково продемонструвала, наскільки складний період нині переживає світ. Жоден з учасників не зміг дати рецепт, як вирішувати сирійську проблему; ізраїльська проблематика знову виходить на чільні позиції; протистояння в арабському світі лише накаляється; в Туреччині відбуваються справді непрості процеси.

Та попри це, Україна має шанс та можливість і надалі зберігати увагу світових лідерів. І – за умови креативного підходу Києва – здатна стати не лише об’єктом уваги, але й повноцінним регіональним гравцем.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"