Ідея створення європейської армії, яка довгий час вважалася утопією, останніми тижнями раптом виявилася перспективною.

Чому змінилися оцінки європейців? Насамперед – через радикальні підходи Дональда Трампа щодо майбутнього НАТО. Фактичний ультиматум віце-президента США Майка Пенса щодо необхідності для ЄС до кінця року продемонструвати відчутний прогрес у збільшенні витрат на оборону може сприяти появі нових європейських ініціатив у сфері безпеки.

Адже європейцям фактично погрожують тим, що США можуть і не виконати своїх зобов’язань у рамках НАТО.

Новий старт – до і після Brexit

Сама ідея військової інтеграції у рамках європейського проекту також не нова. Першу спробу створити єдині європейські збройні сили було здійснено іще на початку 1950-х років, однак вона виявилася невдалою.

Вдруге ця ідея стала популярною в 1990-х роках, коли конфлікти на Балканах показали нездатність ЄС діяти самостійно без НАТО для успішних військових інтервенцій.

Однак зрештою результатом другої спроби військової інтеграції у рамках ЄС стала поява бойових тактичних груп (усього 18, кожна чисельністю 1,5 тисячі осіб), які з 2007 року так ніде і не були використані.

Втретє ідея практичного наповнення спільної оборонної і безпекової політики ЄС почала циркулювати у 2016 році – задовго до того, як постать Дональда Трампа замаячила над США. На початку червня 2016 року стало відомо, що європейські країни готуються до кінця місяця виступити з ініціативою щодо посилення співпраці у сфері безпеки.

В цьому контексті Brexit зрештою може мати позитивний вплив на майбутню ініціативу у сфері безпеки і оборони. Перш за все, саме

посилення співпраці у питаннях безпеки і оборони серед решти країн почало розглядатися Берліном і Парижем як засіб надати нового поштовху європейській інтеграції.

Особливо коли Велика Британія, як найбільший противник посилення такої співпраці у рамках структур ЄС, уже не заважатиме цьому. Що і має стати другим позитивним моментом.

Наприкінці червня 2016 року був опублікований обіцяний програмний документ "Європейська глобальна стратегія". У ній метою у сфері оборони проголошувалося збільшення потенціалу діяти автономно від НАТО у випадку необхідності, посилення ЄС як спільноти безпеки через поглиблення взаємодії між державами-членами щодо ефективного використання наявних ресурсів разом із паралельним збільшенням оборонних бюджетів.

Також у цій засадничій програмі йшлося про фінансування нових розробок на багатосторонній основі через загальноєвропейські фонди.

Тим самим, по суті, країни ЄС мали б вирішити проблему дублювання і недостатньої сумісності збройних сил, що не дають можливості конвертувати 210 млрд євро щорічних витрат на оборону і сумарні збройні сили в 1,5 млн осіб у потенціал діяти самостійно від США за необхідності.

Після цього на початку вересня 2016 року верховний представник ЄС із закордонних справах і політики безпеки Федеріка Могеріні висловила низку пропозицій щодо фактичного наповнення ідеї Європейської глобальної стратегії про посилення співробітництва у сфері безпеки і оборони.

Перш за все, йшлося про створення у Брюсселі штаб-квартири для управління європейськими бойовими групами у випадку їх застосування. Це в свою чергу мало б еволюціонувати у штаб-квартиру для управління усіма майбутніми операціями.

Також ішлося про поєднання ресурсів країн ЄС, які необхідні для розвитку сектора безпеки і оборони. Однак в жодному разі, як наголосила Федеріка Могеріні, не йшлося про створення європейської армії.

У свою чергу міністри оборони ФРН і Франції 11 вересня 2016 року надіслали до Брюсселя власне бачення посилення співпраці у сфері оборони у рамках ЄС. Перш за все,

було запропоновано створити окрему штаб-квартиру, яка б керувала усіма операціями ЄС за кордоном.

До того із загальноєвропейського центру мають координуватися питання надання медичної допомоги, спільного використання транспортної авіації, обміну даними розвідки. Спільні батальйонні групи мають бути в повній бойовій готовності, а також запроваджено спільний бюджет на розробку і закупку транспортної авіації, супутників, БПЛА і кіберзасобів. Втім, знову ж таки наголошувалося на тому, що не йдеться про створення певної наднаціональної структури у формі загальноєвропейської армії, а лише про посилення співпраці між державами-членами.

Окрім того, показовою деталлю цього плану було те, що основний наголос робився на посиленні взаємодії між державами-членами ЄС. Це стало відображенням пануючих після Brexit у Європі настроїв про те, що будь-яка подальша співпраця в рамках ЄС має знову повернутися на міжурядовий рівень, що виключає повну передачу повноважень на наднаціональний рівень.

Логічним розвитком представлених на початку вересня ініціатив стало те, що 27 вересня на неформальному засіданні міністрів оборони країн-членів ЄС одним із пунктів порядку денного стало обговорення планів щодо посилення співпраці у сфері безпеки.

Результатом таких обговорень стала опублікована 30 листопада пропозиція Єврокомісії у формі Європейського плану дій щодо оборони.

Цей план став втіленням ідеї посилення співпраці між державами-членами для спільної розробки нових технологій за рахунок загальноєвропейського фінансування. На розвиток цієї ініціативи передбачається виділити 25 млн євро у 2017 році із доведенням цієї цифри до 90 млн у 2020 році.

Водночас після 2020 року передбачається створення окремої програми з досліджень і розробок в оборонній сфері із загальним бюджетом у 500 млн євро на рік. Окремо цей план передбачав виділення до 5 млрд євро на рік для спільних закупівель державами-членами ЄС спільно розроблених БПЛА чи гелікоптерів. Втім, такі цифри явно поступаються щорічному американському бюджету в $75 млрд на нові розробки у військовій сфері.

Паралельно із цим Європейський парламент своїм голосуванням 22 листопада підтримав ще амбітнішу ідею створення Європейського оборонного союзу.

Тим самим об’єднаній Європі вдалося за півроку пройти шлях від окремих пропозицій щодо того, як активізувати співпрацю у сфері безпеки і оборони, до конкретних затверджених планів, які, однак, не були надто амбітними.

Фактор Трампа

Новою змінною у розрахунках європейської безпеки став 45-й президент США, який у липні 2016 року поставив під сумнів відданість США гарантіям у рамках статті 5 Вашингтонського договору, а за декілька днів до інавгурації назвав НАТО застарілою організацією.

Критика з боку Дональда Трампа не в останню чергу спричинена тим, що лише 5 із 28 членів Північноатлантичного альянсу витрачають мінімально необхідні 2% ВВП на оборону.

При цьому саме офіційний Берлін є об’єктом основної критики з боку США через найбільший серед усіх європейських країн диспаритет між економічним потенціалом і воєнними витратами. Як наслідок, і канцлер ФРН Ангела Меркель, і міністр оборони Урсула фон дер Ляєн визнають наявність проблеми у питаннях витрат на оборону, однак обіцяють збільшувати фінансування поступово.

Так, витрати на оборону у 2017 році збільшилися до 1,2% ВВП із 1,08% в попередньому році, а до 2020 року заплановано вийти на 2% ВВП.

Однак вищезгаданий ультиматум із боку віце-президента Майка Пенса чи заява міністра оборони Джеймса Меттіса, який 15 лютого вимагав від європейців чіткого плану до кінця року щодо збільшення оборонних витрат до 2% ВВП, стали фактично шоком для європейців.

Далеко не всі європейці вирішили відмовчуватися у відповідь на такі вимоги США. Першим свою чітку опозицію заявив керівник Європейської комісії Жан-Клод Юнкер (давній прихильник ідеї єдиної європейської армії), на думку якого США плутають військову безпеку і безпеку як таку. Водночас, на відміну від американців, ЄС витрачає набагато більше на гуманітарну допомогу і допомогу з розвитку. Тому,

на думку Юнкера, об’єднана Європа не повинна піддаватися шантажу США щодо збільшення витрат на оборону.

Керівника Єврокомісії підтримав і міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель, який заявив про необхідність не концентруватися на воєнних витратах і не зводити безпеку виключно до військових питань. Фактично таких самих поглядів дотримується значна частина німецького населення, 60% якого проти радикального збільшення витрат на оборону.

За таких умов не дивно, що Німеччина робить ставку на посилення співпраці з партнерами щодо ефективного використання наявного потенціалу, а також спільних нових ініціатив у окремих сферах.

У лютому 2017 року стало відомо, що офіційний Берлін має наміри створити спільно з Францією пул військових транспортних літаків C-130J і приєднатися до ініціативи Нідерландів щодо розвитку парку літаків-дозаправників A330. Така співпраця відповідає духу і букві останніх європейських ініціатив у сфері оборони щодо посилення координації між державами членами як основною ланкою загальноєвропейської політики у сфері безпеки і оборони.

Хоча, зрештою, такі ініціативи і не зможуть вирішити гостру кризу боєготовності, яку переживає Бундесвер на сьогодні.

На шляху до повної автономності

Досить-таки скромні амбіції нових загальноєвропейських ініціатив у сфері безпеки і оборони дають можливість із впевненістю говорити, що вони будуть втілені.

Однак їх реалізація не дасть ЄС можливості перетворитися на цілком автономну від НАТО структуру, яка зможе як гарантувати безпеку держав-членів, так і проводити широкомасштабні операції зі стабілізації ситуації у сусідніх регіонах.

Для цього країни ЄС мають перейти від точкових планів щодо спільного створення і використання озброєння до загальноєвропейських програм. Лише це зможе остаточно вирішити проблему дублювання і сумісності, яка з’їдає левову частку витрат на оборону.

Зрештою, успішну реалізацію цього плану не можна уявити без поступового збільшення європейських воєнних бюджетів. Водночас невизначеність, яку генерує адміністрація Дональда Трампа, може зробити таку необхідність невідворотною, а отже, і сприяти появі Європейського оборонного союзу, особливо якщо такі країни, як Німеччина, виконають обіцянку щодо збільшення витрат на оборону до 2% ВВП.

Для України розвиток автономних європейських оборонних структур відкриває можливість для додаткового поглиблення співпраці із ЄС і паралельного посилення обороноздатності.

У червні 2016 року було підписано ноту, відповідно до якої Україна приєдналася до бойової тактичної групи країн Вишеградської четвірки. Окрім того, у першому півріччі минулого року підрозділи ЗСУ брали участь у чергуванні бойових тактичних груп ЄС "Хелброк" і країн Вишеградської четвірки.

В процесі поглиблення співпраці з країнами ЄС відбувається взаємовигідний процес, під час якого Україна робить свій внесок у безпеку Євроатлантичного регіону, а з іншого боку, в процесі навчань і тренувань отримує необхідний досвід.

Автор: Микола Бєлєсков, 

аналітик Інституту світової політики