Корупційний скандал навколо кандидатури Франсуа Фійона понад півтора місяця затьмарював дискусії щодо програм претендентів на посаду президента Франції. "Зніме чи не зніме кандидатуру" – ось питання, що визначало французьке політичне життя останніми тижнями. Нині є відповідь на нього: Фійон лишився.

Але наближається нова дата: вже 15 березня кандидату на посаду президента (а донедавна – лідеру перегонів) можуть офіційно висунути звинувачення.

Та повернемося до початку березня, коли в цій історії настав критичний момент: після старту офіційного розслідування та виклику Фійона до судді очікувалося, що він просто зійде з дистанції. Тоді почали вголос обговорювати можливість повернення кандидатури Алена Жюппе.

Натомість Фійон звернувся до нації з незвично войовничою промовою. Він не лише не знявся, але й взяв популістичну струну: звинуватив французькі правосуддя та медіа в упередженості, а всіх своїх ворогів – у бажанні "політичного вбивства" не лише його особисто, а й президентських виборів загалом.

Володіючи єдиним, але все ж аргументом на користь продовження боротьби – переконливою перемогою на праймеріз у листопаді, де за нього проголосувало близько 4 мільйонів французів,– Фійон почав будувати свою риторику на прямому зверненні до "народу", що його висунув,

і навіть оголосив, що діє від імені Франції, яка "більша, ніж я і мої помилки".

Таким чином він протиставляв себе системі, істеблішменту та партійній політиці. Всупереч власній обіцянці зійти з перегонів за цих умов, яку він дав раніше – коли не уявляв, що скандал зайде так далеко.

"Народ" перетворився на єдине мірило його легітимності: відповіддю всім критикам мав стати оголошений масовий мітинг прихильників Фійона на паризькій площі Трокадеро.

Це був той момент політичного життя Франсуа Фійона, коли його доля перебувала виключно в його власних руках. Ніхто не міг зняти його з дистанції всупереч бажанню, оскільки ризики впровадження плану "Б" без добровільної відставки вважалися надто великими.

Попри весь тиск, зціпивши зуби і затявшись дійти до кінця хай там що, Фійон тягнув час.

І час зіграв на його користь.

"Надто пізно для мене", – двічі повторив Жюппе, вчетверте і востаннє підкреслюючи, що не повернеться до передвиборчих перегонів.

Інших солідних кандидатів на лавці запасних "Республіканців" не виявилося.

Тактика Фійона виправдалася, хоч і не без суттєвих втрат.

У відставку, прямо посилаючись на небажання Фійона дотримуватися власних обіцянок, пішов голова його виборчої кампанії Патрік Стефаніні, прес-секретар та скарбник кампанії, від нього відхрестилися понад 80 партійців керівного рівня, і серед них – найімовірніший претендент на посаду міністра закордонних справ Брюно Ле Мер. Від підтримки кандидата "Республіканців" відмовилася дрібніша центристська партія Союз демократів та незалежних.

Відповідно до опитувань, кандидатура Фійона продовжує втрачати популярність і шанси на вихід у другий тур. Однак на його боці залишається тверде ядро прихильників.

Показово, що в самій партії "Республіканці" продовження боротьби підтримують 55%, в той час як 45% – проти, і серед цих противників назагал переважають центристи-жюппеїсти. Втім у своїй останній промові мер Бордо визнав не лише те, що йому вже пізно вертатися до боротьби, але й те, що Франція потребує змін, "які я вочевидь не втілюю".  

Страх перед тим, що зняття Фійона спричинить відтік радикальнішої частини виборців до Марін Ле Пен, виявився більшим, ніж страх щодо переходу центристів у табір Еммануеля Макрона під впливом корупційного скандалу. Нову команду Фійона посилили представники "саркозістського" крила.

Чи вийде Фійон до другого туру, чи ні, консервативний поворот "Республіканців", який засвідчили праймеріз, тепер відлитий у бетоні. Політичний комітет партії, що зібрався ввечері 6 березня, вимушено підтвердив одностайну підтримку кандидатури Фійона. Однак питання щодо майбутнього фактично розколотої партії залишається відкритим.

Тому навіть якщо 15 березня Фійон стане офіційно підозрюваним, він все ж продовжить кампанію. Нагадаємо, що проти президента (однак не проти членів його родини) на час виконання повноважень усі розслідування призупиняються. І якщо кандидат відкидає морально-етичні аргументи – як це робить, наприклад, Ле Пен, яка відмовляється приходити в суд – та зберігає при цьому підтримку партії, ніщо не заважає йому продовжувати передвиборчу боротьбу, навіть зі ще більшою затятістю.

Однак нова ситуація вимагатиме від кандидатів, що мають проблеми з правосуддям, зміни передвиборчої стратегії.

Їм вкрай потрібно змістити фокус уваги від обговорення особистостей до обговорення програм, візій і проектів реформування Франції. Благо, усі п’ять чільних кандидатів – Ле Пен, Макрон, Фійон, Амон і Меланшон – пропонують проекти змін різного ступеня радикальності.

В цьому контексті Макрон, новий лідер передвиборчих перегонів, був змушений модифікувати передвиборчу стратегію, яка великою мірою ґрунтувалася на особистому іміджі кандидата.

Якщо раніше Макрон і його команда стверджували, що деталізована програма не потрібна кандидатам і нецікава виборцям, а для потреб кампанії достатньо буде визначити десяток магістральних напрямків реформування, все ж 2 березня він опублікував доволі об’ємний каталог пропонованих заходів у шести чільних сферах.

Наразі побоювання щодо того, що публікація програми розлякає частину прихильників, не виправдовуються: Макрон наздогнав, а за деякими соціологічними даними навіть випереджає Ле Пен у першому турі виборів.

Детальний розгляд перших п’яти внутрішньополітичних пріоритетів Макрона навряд чи зацікавить українського читача. Достатньо сказати, що він традиційно намагається балансувати між лібералізацією економічного життя та збереженням певного рівня соціальних стандартів, між більшою увагою до безпеки та необхідністю дотримуватися прав людини і громадянина. Критики кажуть, що він таким чином напускає туману і фактично продовжує політику Олланда, прихильники – що впроваджує суттєві, однак реалістичні й не шокові зміни.

Важливішим для нас є те, що в програмі Макрона надзвичайно мало йдеться про його зовнішньополітичні пріоритети,

а якщо брати зовнішню політику поза Євросоюзом, то програма фактично відсутня.

"У сфері зовнішньої політики мною керуватимуть три мети: гарантувати безпеку наших співгромадян, активно боротися проти змін клімату та захищати наші економічні інтереси", цитує кандидата Le Monde.

Європейське бачення Макрона зосереджене передовсім на поглибленій інтеграції всередині ЄС, зокрема в бюджетній сфері, великій увазі до питань внутрішньої безпеки, оборони та захисту зовнішніх кордонів. Щодо пріоритету захисту економічних інтересів, то він відсилає до економізації зовнішньої політики Франції, яка розпочалася ще за часів президента Саркозі та стала одним із основних факторів посилення стосунків Франції з Росією.

На цьому тлі скандалів та проектів, вихідною точкою яких став розрив з його політикою, чинний президент Франсуа Олланд знайшов для себе нову роль. Не бажаючи поки відкрито підтримувати ані висуванця власної партії Амона, ані колишнього протеже Макрона, він спрямовує свої зусилля на те, щоб не допустити перемоги Марін Ле Пен.

За чутками, які наразі не отримали офіційних підтверджень, саме небажання посилювати шанси Ле Пен стало одним із головних аргументів на користь затягування впровадження безвізового режиму для українців.

Президент та прем’єр-міністр Казньов розпочали серію поїздок по найбільш вразливих регіонах, пояснюючи там, наскільки шкідливим для них стане курс Ле Пен на вихід Франції із зони євро та ЄС загалом. Чи намагається Олланд таким чином непрямо підіграти Макрону, чи готується до подальшої кар’єри в європейських інституціях – питання залишається відкритим. Як і те, наскільки переконливим може стати непопулярний президент.

Сама Марін Ле Пен, з якої нещодавно зняли недоторканність в контексті справи про опублікування відео страт, скоєних бойовиками ІДІЛ (однак виключно в контексті цієї справи, щодо нецільового використання коштів Європарламенту імунітет наразі діє), зберігає стабільну підтримку (близько 25-26%).

Причому Ле Пен не просто лишається у грі – вона сподівається на "ефект Трампа" – перемогу в другому турі всупереч опитуванням і прогнозам.

Автор: Надія Коваль,

експерт "Українського інституту майбутнього",

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"