"Європейська правда" публікує український переклад статті колишнього прем'єр-міністра та глави МЗС Швеції Карла Більдта. Оригінал статті англійською був опублікований сайтом Project-syndicate.

Більдт має досвід роботи на Балканах і чудово розуміє даний регіон, який у 90-х пройшов горнило кількох воєн. Нині з Балкан щомісяця надходять тривожні новини, які свідчать: старі конфлікти не забуті, а старі рани не загоїлися. Більдт має бачення, що повинен зробити ЄС, щоби зберегти мир та стабільність в регіоні.

* * * * *

До лідерів Євросоюзу раптом прийшло розуміння нових реалій на Балканах. На останньому саміті вони зробили акцент на необхідності розширити діяльність ЄС з підтримки стабільності в регіоні, а також дати відсіч російському впливу.

Однак геополітична ситуація в балканських країнах не мала б стати сюрпризом.

Розломи, що виникли після руйнування старої Османської імперії сторіччя тому і простягнулися від міста Біхач на північно-західному краю Боснії до міста Басра на іракському узбережжі Перської затоки, постійно ставали причиною регіональної та глобальної нестабільності.

Коли наприкінці Першої світової війни впали імперії Габсбургів і Османів, були здійснені спроби створити на Балканах сучасні національні держави, незважаючи на значні національні й культурні відмінності в регіоні. Відтоді націоналізм регулярно стикається з мозаїкою життя в регіоні, спричиняючи конфлікти один за одним.

Як і національні держави, засновані в Леванті й Месопотамії, Югославія була створена задля того, щоб подолати ці політичні протиріччя; однак жахливі злочини — у Смірні, Сребрениці, Синджарі та інші — лишалися невід'ємною рисою постімперського життя.

На початку 1990-х років Югославія розпалася, що спровокувало десятиліття війн — від Хорватії до Косова.

Після появи семи нових (і часто ворожих одна одній) держав стало зрозуміло, що регіональна стабільність має покладатися на нову структуру, а саме — на Євросоюз. Перед ЄС, який має успішний досвід врегулювання затяжних національних конфліктів, постало завдання навести мости в регіоні, який роздирають давні націоналістичні протиріччя, і залагодити етнічні конфлікти.

Учасники саміту ЄС у Салоніках у 2003 році урочисто пообіцяли залучити всі балканські країни в свій союз в якості повноправних членів. Цю обіцянку було вкрай важливо дати, але так само важко виконати.

Коли гострі проблеми Балкан дещо вщухли, лідери ЄС вирішили, що вже гарантували мир в регіоні. І відтоді звичні підходи до Балкан, по суті, означали збереження статус-кво.

Після свого призначення головою Єврокомісії в 2014 році Жан-Клод Юнкер підтвердив цей статус-кво, заявивши, що протягом п'ятирічного терміну на посаді жодних розширень ЄС не буде.

З технічної точки зору заява Юнкера була коректною, але з політичної — це була катастрофа.

Зникло світло, яким керувалися реформи та інтеграційні зусилля, і цілком передбачувано в регіоні знову почав набирати силу націоналізм. Тим часом ЄС виявився занадто поглинений своїми поточними фінансовими проблемами, наприклад борговими кризами в країнах-членах.

Я провів багато часу на Балканах в роки після Боснійської війни. Я був спецпредставником ЄС у колишній Югославії, потім співголовою Дейтонської мирної конференції, верховним представником з Боснії і Герцеговині і, нарешті, спеціальним посланником генерального секретаря ООН на Балканах.

Минулого року, коли я знову приїхав до Боснії вже в неофіційній ролі, хтось раптом спитав мене, а чи не почнеться знову війна в регіоні. Я спершу відмахнувся від цього питання. "Це абсолютно виключено", — відповів я. Але потім те саме питання мені ставили й інші люди. І на п'ятий раз я вже занепокоївся.

Я, звісно, мав рацію, коли казав, що війни 1990-х років не повернуться: обставини сьогодні дуже відрізняються від тодішніх. Але, як ми вже багато разів бачили раніше, окремі гарячі голови можуть розпалити вогонь, який буде важко погасити.

Колись давно в Сараєві чоловік на ім’я Гаврило Принцип спровокував світову війну, вбивши австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда. І сьогодні, коли цей регіон поступово стає все більш вибухонебезпечним, хтось може запалити нову іскру, цього разу, можливо, в Скоп'є.

Отже, що ж робити? Єдиний шлях вперед для Європи — застосувати свої сили стримування, одночасно прискоривши європейську інтеграцію.

Для усунення нових загроз на Балканах ЄС має продемонструвати, що у нього є воля і кошти, щоб діяти: сили швидкого реагування ЄС (EU Battle Groups) повинні провести військові навчання в регіоні. Це буде потужний сигнал, який свідчить, що збройні сили ЄС — це не паперовий тигр, і що ЄС може використовувати не лише слова.

Подальше розширення Євросоюзу також абсолютно необхідне. Поки що тільки Словенія і Хорватія увійшли до ЄС, тому на надання членства іншим балканським країнам піде певний час.

Проте реформи, необхідні для приведення цих країн у відповідність з нормами членства в ЄС, можна і потрібно прискорювати, причому з проміжними віхами і за підтримки населення регіону. Наприклад,

нам слід продублювати Східне партнерство ЄС, створивши Балканське партнерство, але зберігаючи при цьому на столі варіант повноцінного вступу в ЄС.

Водночас ЄС повинен розширити свою політичну активність в регіоні. Почати можна з посередництва у невеликих прикордонних суперечках, що тривають і надалі, щоб, залишившись без уваги, вони не поглибились.

Говорячи сучасною мовою, перед ЄС стоїть широкосмугова проблема. За останні роки кількість його труднощів примножилася, як і самітів, які проводяться для їх вирішення.

Але на Балканах у європейських лідерів вибір простий: або вони вирішать цю проблему, або вони дочекаються, коли ця проблема сама їх всіх вирішить.

Автор: Карл Бильдт,

екс-прем'єр, екс-глава МЗС Швеції