Абревіатура ГУАМ знову повернулася до політичного лексикону.

Ця абревіатура – перші літери назв чотирьох країн: Грузії, України, Азербайджану та Молдови. Така організація була створена двадцять років тому – у 1997 році, як варіант пострадянської інтеграції, але без участі Росії. Певний час до організації входив і Узбекистан.

Останнім часом ГУАМ знаходився у стані "летаргійного сну" - організація офіційно не була закрита, але про її існування нагадував лише офіційний сайт та офіс Генерального секретаріату в Києві.

І от 27 березня з української ініціативи було проведено засідання глав урядів ГУАМ. Згідно з офіційним повідомленням, Україна має серйозні наміри реанімувати напівмертву організацію. Зокрема,

прем'єр Володимир Гройсман анонсував, що вже цього року буде "повноцінно запроваджено зону вільної торгівлі у рамках наших держав".

З цього приводу варто зазначити два принципові моменти:

1. Між Україною, Молдовою, Азербайджаном та Грузією вже давно працює режим вільної торгівлі. Між першими трьома країнами – у рамках багатосторонньої угоди в рамках СНД, із Грузією – у вигляді двосторонніх угод, підписаних також у рамках Співдружності (вийшовши зі складу СНД, Грузія зберегла дію всіх економічних угод).

2. Зона вільної торгівлі також діє в межах ГУАМ – ця угода була підписана у 2002 році та набрала чинності з грудня 2003 року. Втім, цей документ так і не набув реальних обрисів та фактично існує лише на папері.

Що в такій ситуації може змінитися з "відновленням" ГУАМ?

Говорити про конкретику поки зарано. Поки що було зроблено перший крок до створення ЗВТ, а саме – підписано "Порядок створення та діяльності робочого органу, що координує дії договірних сторін угоди про створення зони вільної торгівлі між державами - учасниками ГУАМ від 20 липня 2002 року".

Теоретично це дозволить розблокувати реалізацію ЗВТ ГУАМ – робочий орган має зайнятися підготовкою всіх додаткових угод, необхідних для початку дії вільної торгівлі.

Другий підписаний у Києві документ – Протокол між митними адміністраціями держав – членів ГУАМ про взаємне визнання окремих результатів митних процедур щодо товарів та транспортних засобів, які переміщуються через державні кордони країн-членів ГУАМ.

Отже, що буде та чого не буде у ЗВТ ГУАМ? Точно не буде виходу з аналогічної угоди, укладеної в рамках СНД.

Попри обмеження на російському ринку, збереження вільної торгівлі з іншими країнами СНД (в першу чергу – з Білоруссю) вкрай важливе для України. Швидше за все, і для інших країн ГУАМ також.

Також не варто у найближчій перспективі очікувати додаткової лібералізації умов торгівлі, порівняно з умовами ЗВТ СНД.

Хоча б тому, що умови СНД-івської зони вільної торгівлі достатньо ліберальні (принаймні на папері). А головне – поки консультацій з цього приводу між країнами ГУАМ не проводилося.

А відповідно, не варто чекати швидкого прискорення товарообігу в рамках ГУАМ.

Втім, це не означає, що такої лібералізації не буде. В рамках угоди СНД головною перепоною для зняття обмежень була протекціоністська політика РФ. Тобто теоретичний шанс на подальшу лібералізацію існує.

Так само в середньостроковій перспективі існує можливість створити дієвий Орган з вирішення торгових суперечок.

Поява такого органу була ключовою "фішкою" для створення багатосторонньої Угоди про ЗВТ в рамках Співдружності. Однак, як буває в угодах із членством РФ, незалежний орган існує лише на папері.

Створення такого Органу суттєво спростило б нашу торгівлю. Зараз Україна може вирішувати торгові суперечки з Молдовою та Грузією у рамках СОТ – всі три країни є членами Світової організації торгівлі. Це дієвий механізм, проте надзвичайно повільний.

У випадку з Азербайджаном, який так і не набув членства у СОТ, цей механізм владнання суперечок недоступний.

То що ж у найближчий перспективі може дати ЗВТ ГУАМ? В українському Мінекономрозвитку наголошують, що такий крок дозволить ефективно користуватися перевагами, що дає Регіональна конвенція про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (так званий "Пан-Євро-Мед").

Ця угода встановлює уніфіковані правила походження для торгівлі товарами у Пан-Євро-Середземноморському регіоні й, таким чином, дозволяє посилювати економічну інтеграцію та торговельні зв’язки. Іншими словами, Пан-Євро-Мед дозволяє країнам-учасницям використовувати сировину одна одної для виробництва товару і користуватися при цьому тарифними преференціями.

Наразі до цієї конвенції долучилися 42 країни, включаючи Україну, Молдову та Грузію. Також до її учасників належать усі країни ЄС, Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Марокко, Палестина, Сирія, Туніс, Туреччина, а також балканські країни.

Що це означає на практиці?

Маючи режим вільної торгівлі між собою та із ЄС, а також будучи членами Пан-Євро-Мед,

Україна, Грузія та Молдова можуть активніше використовувати сировину та продукцію один одної, продаючи кінцевий продукт у Європейському Союзі.

Теоретично Україна, яка має більш розвинуту переробну промисловість, може отримати найбільшу користь від цього кроку, активно залучаючи сировину з Молдови та Грузії та продаючи оброблену продукцію в ЄС.

В такому випадку "відродження" ГУАМ виглядає логічним. Однак – не до кінця. Адже в озвучених планах більш дивує асиметрія учасників.

Дійсно, три країни з чотирьох мають членство в СОТ, режим вільної торгівлі з ЄС, членство у Пан-Євро-Мед. Об’єднання цих країн виглядає цілком логічним.

Натомість четвертий учасник об’єднання – Азербайджан – не лише суттєво відстає за рівнем інтеграції, а головне – має інші плани.

Принаймні, входження Баку до СОТ ще не на фінішному відрізку, а плани зі створення ЗВТ з ЄС, здається, заморожені.

Відповідно, чи не варто було створити новий майданчик для лібералізації торгівлі, в рамках трьох країн – "відмінників" Східного партнерства? Додатково залучивши туди ЄС як спостерігача.

В такому випадку такий майданчик став би додатковим інструментом євроінтеграції України, Грузії та Молдови.

Натомість було вирішено використовувати вже наявний майданчик, незважаючи на асиметрію учасників.

І нарешті, чи зможе ГУАМ стати ефективним утворенням після 20 років "анабіозу"?

Поки прем’єри всіх чотирьох країн сповнені оптимізму. Та, на жаль, сумнівів поки більше, ніж сподівань. 

Автор: Юрій Панченко, 

редактор "Європейської правди"