Увесь минулий тиждень український інформаційний простір кілька разів буквально "вибухав" через заяви, які лунали з Будапешта.
У жодній з них не акцентувалося саме на Україні. Однак стосувалися ці заяви вкрай чутливої для нас теми – угорської нацменшини.
Ба більше – її прав і прагнення автономії.
Дежавю
Спершу про необхідність добиватися автономій для угорців заявив віце-прем’єр Жолт Шем’єн на презентації книжки під назвою "Права меншин. Представлення інтересів. Автономність". На його слова одразу ж прореагувало українське МЗС, викликавши угорського посла для додаткових роз’яснень.
Угорське ж МЗС не відреагувало у відповідь. У всякому разі поки що.
Водночас за кілька днів після згаданої реакції Києва, у п’ятницю, 24 березня, на форумі угорських депутатів від країн Карпатського басейну в Будапешті учасники знову публічно говорили про прагнення закордонних угорців до автономії, хоча знову без акцентів на Україні.
Серед учасників цього форуму на правах головуючих були спікер парламенту Угорщини Ласло Кьовер, міністр закордонних справ Петер Сіярто, держсекретар з питань національної політики Арпад Янош Потапі та інші.
Звісно, це не була відповідь українському МЗС, хоча б тому, що форум був запланований заздалегідь, він є щорічним. Але не тільки тому.
Більш ніж очевидно, що
у заявах з Будапешта про автономію закордонних угорців немає спекуляцій чи особистої позиції когось із угорських високопосадовців, що припускало українське МЗС. Це щось більше, системніше.
Тим паче, якщо зважити на те, що у травні 2014-го Україна, та й уся Європа, вже переживала подібну "сенсацію".
Тоді, виступаючи в угорському парламенті після тріумфу на виборах, прем’єр Віктор Орбан сказав майже дослівно те саме, що і минулого тижня його віце-прем’єр та учасники згаданого форуму: закордонні угорці мають право на подвійне громадянство та автономію.
Відмінність між останніми заявами з Будапешта і виступом угорського прем’єра трирічної давнини полягає у тому, що в тій промові він акцентував саме на Україні та потенційних загрозах для угорської меншини через російську агресію та фактичний перезапуск української державності.
Після тієї промови Орбана українське МЗС, як і минулого тижня, офіційно застерегло Будапешт, викликало угорського посла на розмову. Але та заява офіційного Києва була набагато різкіша за нинішню – пропорційно до резонансу від промови угорського прем’єра, яку "не зрозуміли" не тільки в Україні.
Тоді угорське МЗС все ж прореагувало у відповідь, заявивши, що їхня країна не має ніяких територіальних претензій до України, підтримує її суверенітет, а прем’єра Орбана не так зрозуміли.
Здавалося, тема вичерпана. Але це зовсім не так.
Більше ніж офіційна позиція
Промова Віктора Орбана трирічної давнини, а так само й слова віце-прем’єра Шем’єна та заяви інших угорських високопосадовців на останньому форумі в Будапешті – це не випадковість і точно не тільки загравання з електоратом.
Для Орбана особисто то була світоглядна промова, яка окреслювала його бачення розвитку Угорщини і не тільки. Він його відстоює як угорський політик уже чверть століття і впроваджує як лідер країни останні 7-10 років.
Для інших колег Орбана ці резонансні заяви – це озвучення державницької позиції, візії розвитку нинішньої угорської влади.
І в основі всього цього лежить концепція розбудови Угорщини як національної держави (nation state).
Це відповідь на настрої, які панують в головах, а точніше, в серцях переважної більшості угорців.
Звісно ж, не за класичною моделлю ХVII чи ХIX століття. І навіть не ХХ. А з урахуванням сучасних глобальних факторів та нових форматів взаємодії типу ЄС і НАТО.
Можливо, колись ця модель Угорщини була лише егоїстичної мрією особисто Віктора Орбана, яку він презентував у своїх палких промовах ще у 1990-х роках. Зараз це вже не так суттєво, бо сьогодні ми маємо справу з відповіддю угорських політиків на чіткий запит і настрої переважної більшості угорців.
 |
| Сучасна Угорщина та території, втрачені 1920 року |
Протягом останні семи років ця модель розвитку країни втілюється на рівні політики уряду, а з 1 січня 2012 року – ще й відтворена у вигляді нової редакції Конституції.
Насамперед, через цю Конституцію, її положення, офіційний Брюссель навіть погрожував призупинити членство Угорщини в ЄС, а прем’єра Віктора Орбана, хай і з посмішкою, але почали називати диктатором.
Угорщина Орбана – це сильна вертикаль влади з відчутною присутністю держави в економіці, можливо, навіть на рівні державних монополій у ключових галузях, а також велика увага до історії, культури та мови, патріотичного виховання, сімейних цінностей та духовного відродження.
Зокрема, тлумачення Тріанонської угоди, якою Угорщина завершила Першу світову війну, як либонь не найбільшої трагедії країни. Адже згідно з мирним договором, укладеним у червні 1920 року, Угорщина втратила фактично дві третини своїх тодішніх територій та чимало інших звичних на той час атрибутів величі. Звідси і слова угорських топ-політиків про "духовне відродження Угорщини" – тієї великої Угорщини.
Віктор Орбан не був першим угорським політиком, хто відчув та співпережив ці настрої серед співвітчизників, але йому точно найкраще вдається на цих настроях грати як лідеру країни.
У тому числі в зовнішній політиці Угорщини, складовими якої є також критика ідеї "європейського котла" і мультикультуралізму, регіональне лідерство в Карпатському басейні та захист закордонних угорців, які компактно проживають в Україні, Румунії, Словаччині, Сербії, Хорватії, Австрії на своїх історичних землях, або якщо коротко – то їхнє право на автономію.
Слід зауважити, що в публічних заявах на рівні влади Угорщини (партія Фідес і її сателіти, які складають проурядову більшість) щодо права на автономію закордонних угорців досі не лунало територіальних претензій, тобто права закордонних угорців на створення національно-територіальних автономій.
Це досі дозволяють собі праворадикали з Йоббік, зокрема щодо Закарпаття, але від їхніх закликів офіційний Будапешт неодноразово відмежовувався.
Три фундаменти автономії закордонних угорців за версією Будапешта
Термін "автономія" використовується угорськими високопосадовцями послідовно і невипадково. Це з їхнього боку не маніпуляція, а обґрунтована концепція, продовження загальної візії сучасної Угорщини на чолі з Віктором Орбаном.
І якщо проаналізувати зміст бодай згаданих у цій публікації заяв з Будапешта, то можна зрозуміти, на чому базується ця ідея автономії закордонних угорців сьогодні. Це три фундаменти.
Перший фундамент – державна підтримка розвитку національної культури та освіти закордонних угорців, функціонування угорськомовних шкіл, класів, факультетів та інститутів, як-то імені Ференца Ракоці ІІ в Берегові, культурних товариств та громадських організацій.
Що стосується угорської мови, то для офіційного Будапешта це – беззаперечний пріоритет. Тому уряд не шкодує грошей на усілякі програми підтримки угорськомовних ЗМІ за кордоном, курсів з вивчення мови. Наприклад, минулого року на Закарпатті було втілено експериментальний проект з безкоштовного вивчення угорської мови, на який записалося понад 3000 місцевих жителів.
Через такі проекти уряд Угорщини прагне досягти не тільки гуманітарних цілей, а й знайти, ментально підготувати і залучити нових кваліфікованих працівників до Угорщини.
Другий фундамент – це право на подвійне громадянство, яке випливає із запровадження у травні 2010 року спрощеної процедури отримання угорського паспорта для етнічних угорців.
Згідно з офіційними даними, які на початку 2015 року оприлюднив державний секретар Угорщини, відповідальний за національну політику в угорському уряді Арпад Янош Потапі, за спрощеною процедурою угорське громадянство отримали тоді вже 670 тисяч осіб. 66% нових громадян Угорщини – з Трансільванії, 17% – з Воєводини, 14% – із Закарпаття, уточнив тоді урядовець.
Третій фундамент – захист інтересів закордонних угорців через їхніх представників у представницьких органах влади країн, де вони мешкають.
З цим пов’язана активізація роботи громадсько-політичних організацій закордонних угорців, які на період виборів виконують роль політичних партій та висувають своїх кандидатів у депутати різних рівнів. За останні 3-4 роки офіційний Будапешт почав централізовано координувати роботу цих організацій, ідеологічно супроводжувати, підтримувати їх і контролювати.
В Україні це КМКС ("Товариство угорської культури") та УМДС ("Демократична спілка угорців"), у Сербії – "Союз угорців Воєводини", у Румунії – Демократичний союз угорців в Румунії (RMDSZ), у Словаччині це Most – Híd.
Усі ці організації мають своїх представників на різних рівнях, аж до національних парламентів. В Україні це народний депутат та член фракції БПП Ласло Брензович, який очолює КМКС.
 |
| Ласло Брензович та Віктор Орбан |
Ідея автономії закордонних угорців під патронатом Будапешта має забезпечити Угорщині статус регіонального лідера ЄС в Карпатському басейні – про це відкрито говорять у Будапешті.
Зокрема, на згаданому вже форумі угорських депутатів від країн Карпатського басейну, який пройшов у Будапешті 24 березня, йшлося про те, що право на автономію закордонних угорців має бути на порядку денному ЄС і вирішення цього питання буде запорукою стабільності в регіоні.
Угорщина в особі Віктора Орбана не просто зацікавлена у членстві в ЄС, а має власне чітке бачення, як повинен розвиватися Європейський Союз далі і своєї ролі в цьому процесі.
У Будапешті не приховують, що мігрантська криза, яка принесла ЄС виключно проблеми, додала Угорщині впевненості, що ідея мультикультуралізму не виправдала себе. А отже, альтернативи моделі національної держави навіть у форматі ЄС немає.
І тому на міжнародній арені уряд Віктора Орбана покладає також неабиякі сподівання на адміністрацію Дональда Трампа, якого Будапешт відверто підтримував від самого початку, мовляв, лідери обох країн на одній політичній та світоглядній хвилі розбудови своїх країн за моделлю новітньої національної держави.
Україна – не у пріоритеті
Попри гучні заяви останнього часу між Києвом і Будапештом довкола теми "автономії", а також доволі різку реакцію угорських високопосадовців на можливі зміни мовного законодавства в Україні і чутливу для українських угорців тему подвійного громадянства, значно більша увага Угорщини сьогодні прикута до угорських громад у Словаччині та Румунії.
У відносинах із Братиславою наріжним каменем є тема подвійного громадянства. У липні 2010 року Словаччина юридично закріпила не тільки позбавлення словацького громадянства тих, хто має паспорт іншої країни, а й передбачила штраф у розмірі понад 3 тисячі євро.
Це рішення Братислава ухвалила через два місяці після того, як Будапешт офіційно спростив процедуру отримання угорського громадянства. Тепер Угорщина має намір порушити це питання на міжурядовому рівні.
У відносинах Будапешта з Бухарестом усе значно складніше. І пов’язано це з так званим Секейським краєм (рум. Ţinutul Secuiesc). Це територія Північної Трансільванії в межах сучасної Румунії, де компактно проживають етнічні угорці. Саме звідси, згідно з офіційними даними, Угорщина отримала найбільше нових громадян за спрощеною процедурою.
У вересні 2009 року в краї було проголошено національно-територіальну автономію, але офіційний Бухарест її не визнав.
Водночас, починаючи з 2013 року, на ґрунті прав секеїв між Угорщиною і Румунією регулярно виникають дипломатичні скандали. Дуже гучні скандали зі взаємними випадами не тільки на рівні послів чи консулів, а навіть прем’єрів.
І Будапешт, і Бухарест налаштовані вкрай рішуче та безкомпромісно. Тому те, як буде розвиватися ситуація саме в цій частині Карпатського басейну, стане справжнім тестом не тільки для двох країн, а й для ЄС.
Притисянська стратегія
В Україні компактно проживають до 150 тисяч етнічних угорців (10-12% населення Закарпатської області), які мають широку культурну автономію та представництво на всіх рівнях влади.
Наразі виглядає так, що офіційний Будапешт радше прагне зберегти здобуте для українських угорців за останні роки, зокрема право на подвійне громадянство та регіональний статус угорської мови, ніж здобути нові переваги.
Інше дуже важливе завдання, яке ставить перед собою Будапешт щодо українських угорців, – утримати їх на історичній землі. Утримати від виїзду за кордон, куди доволі масово ринулися тутешні угорці в пошуках кращої роботи та матеріального добробуту.
Важлива деталь: українські угорці емігрують не обов’язково в Угорщину, а в розвинені країни Західної Європи, особливо полюбляють Британію. Або взагалі у США. Угорський паспорт дозволяє потрапити туди без віз та інших обмежень.
Хоча є ще одне прагнення, на якому Будапешт продовжує системно наполягати – відновити так званий Притисянський виборчий округ.
Це географічні межі Берегівського та Виноградівського районів. Саме тут, вздовж річки Тиси, мешкає переважна більшість українських угорців, і офіційний Будапешт прагне, аби вони обирали свого мажоритарного представника до Верховної ради.
Цей угорський виборчий округ на Закарпатті існував на парламентських виборах 1998 року, але був ліквідований після зміни виборчого законодавства.
Відновити його українським угорцям обіцяли щонайменше два українських президенти – Віктор Ющенко та Петро Порошенко, підписуючи відповідні політичні угоди з угорськими організаціями ще кандидатами на пост глави держави.
Відновлення Притисянського округу ідеально пасує під модель автономії закордонних угорців, яку Будапешт транслює на весь Карпатський басейн, бо передбачає елемент політичної автономії, а не адміністративної.
Утім, якщо це все ж станеться, логічно постане питання: чи не зажадає Будапешт більшого?
Мова не про фобії на кшталт можливих територіальних претензій щодо Закарпаття за аналогією до анексії Криму та війни на Донбасі. Зовсім ні. Йдеться про амбіції Будапешта щодо територіальної автономії українських угорців у вигляді окремої угорської адміністративної одиниці в межах Закарпатської області – району, краю, повіту тощо.
І тут виникає інша загроза: аби часом, зовсім "випадково", ідея автономії закордонних угорців у версії Будапешта, яку він чітко окреслює в межах ЄС і його критеріїв, не почала втілюватися певними зацікавленими групами в Україні як частина так званої медведчуківсько-сурковської федералізації нашої країни. Спроби зіграти в цьому напрямку сьогодні очевидні:
99% фейків про вимоги створити на Закарпатті угорську автономію тиражувалися в українському інформпросторі саме російською пропагандистською машиною.
Щоб не стати жертвою російських провокацій, офіційний Київ сам на найвищому рівні має ініціювати діалог із Будапештом.
А ще Україна не менш палко, ніж Угорщина, має наполягати, аби резонансна тема автономії закордонних угорців якомога швидше постала на порядку денному ЄС.
Щонайменше, участь Євросоюзу в обговоренні гарантує додаткові гарантії дотримання критеріїв та стандартів ЄС.
Автор: Дмитро Тужанський,
Ужгород – Київ – Будапешт,
для "Європейської правди"