Слабкість ЄС та шахрайство Києва: чому спотворюють євроінтеграційні закони

Наприкінці минулого тижня в уряді прозвітували про результати імплементації законодавства ЄС у 2016 році.

Відгуки на сам звіт ще будуть опубліковані ЄвроПравдою, а тому варто зосередитися на дещо іншому. Адже обговорення успіхів (а ці успіхи однозначно були) показало й основні проблеми, що гальмують євроінтеграцію України.

В законодавчій сфері можна говорити про декілька структурних проблем.

Перша з них – відсутність лідерської позиції уряду в лобіюванні необхідних законодавчих змін.

Як визнає віце-прем’єр з євроінтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе, попри окремі яскраві досягнення, з суто формального боку українські євроінтеграційні успіхи виглядають досить скромно. "Зокрема, зі 126 директив, які ми мали імплементувати в українське законодавство у 2016 році, імплементовано лише 36, з них 23 – повністю", – пояснила вона.

Що стало причиною цього?

Як визнають профільні урядовці, одна з причин такої ситуації – багато важливих ініціатив було подано не урядом, а у вигляді депутатських ініціатив.

Формально – немає жодної різниці, хто подав законопроект, головне – його зміст та успішність ухвалення. Однак робота над депутатськими ініціативами спрощує можливість внесення туди правок без погодження з урядом, навіть не повідомляючи урядовців про те, що законопроект змінюється.

Часом до невпізнаваності.

Ще один небажаний наслідок – депутати часто наполягають, щоб уряд віддав їм можливість подавати профільні законопроекти. Про подібну ситуацію з профільним законом про автомобільний транспорт розповідав "євроінтеграційний" заступник міністра інфраструктури Віктор Довгань.

За його словами, депутати спочатку наполягли на тому, що законопроект має виходити від депутатів, потім – що його слід розбити на два документи, а наразі – гальмують його прийняття. "Неофіційно нам дали зрозуміти, що деякі позиції, принципові для ЄС, є абсолютно неприйнятними, а тому без їх виключення прогресу не буде", – пояснив Віктор Довгань.

І це не єдина проблема, пов’язана з особливостями роботи Верховної ради.

За словами Іванни Климпуш-Цинцадзе, значна частина депутатських ініціатив суперечить зобов’язанням України перед ЄС. Така колізія, на її думку, змушує говорити про створення "спеціального фільтру" в парламенті, який відсіював би подібні ініціативи.

Але такий фільтр в парламенті вже є! Насамперед, це профільний комітет з питань європейської інтеграції. Але "маленька проблема" – він існує лише на папері. А на практиці комітет не має права навіть висловитися, не те що заблокувати розгляд. Парламент просто не дає йому такого права – хоча пропозиції посилити роль комітету лунають вже давно.

Отже, проблема – не у відсутності інструмента, а у бажанні використовувати його.

З цього виходить третя проблема: тема євроінтеграції стала ширмою для просування власних інтересів.

Один із прикладів – неможливість погодити "тютюновий законопроект" № 2820. Наразі тютюнові компанії та активісти боротьби із палінням, по-різному трактуючи європейське законодавство, пропонують дві принципово різні ініціативи.

За відсутності чіткої позиції уряду з цієї теми прогрес у цьому напрямку можливий лише за умови готовності сторін йти на компроміси.

Відсутність здатності до компромісу, як вважає виконавчий директор "Українського центру європейської політики" Любов Акуленко – одна з ключових причин гальмування імплементації норм ЄС.

Нарешті, варто назвати ще одну причину, про яку на урядовій презентації майже не говорили – ЄС поступово втрачає можливості бути "останньою інстанцією" у визначенні відповідності законопроектів європейському законодавству.

Перший приклад цього – ветування президентом "екологічного" закону "Про оцінку впливу на довкілля" (№2009а-д), який входив до євроінтеграційного пакету. Вперше галузевим лобістам вдалося поставити під сумнів виконання Україною зобов’язань перед ЄС.

Другий приклад – ще скандальніший. Йдеться про мораторій на експорт необробленої деревини, що прямо суперечить Угоді про асоціацію.

Аргументи ЄС наразі розбиті популістським гаслом "від нас вимагають безліс в обмін на безвіз", або "ми продаємо карпатські ліси в обмін на черговий транш". Уряд у цій ситуації фактично вийшов з дискусії, побоюючись іміджевих втрат.

Які шанси, що ці проблеми будуть вирішені у 2017 році? А ще важливіше – чи будуть створені механізми, які б унеможливили повторення подібних прецедентів?

Наразі такої впевненості немає. Наприкінці минулого року ЄС ухвалив неофіційне рішення відмовитися від публічної критики дій уряду. А можливість виділення Україні другого траншу макрофінансової допомоги без виконання нами ключових умов (у тому числі – й щодо скасування мораторію) остаточно підтвердить:

ЄС фактично не має інструменту для лобіювання проєвропейських змін, а уряд часто не має бажання досягти цього.

Втім, як показав 2016 рік, навіть за такої ситуації успішне просування євроінтеграційних змін та подолання опору системи можливе.

Достатньо згадати серіал із провадженням електронного декларування. Шаленому опору системи протистояли як чітка позиція ЄС, так і безкомпромісність громадянського суспільства.

Синергія цих зусиль і забезпечила щасливий результат. Це доводить, що навіть найшаленіший опір можна подолати. Однак відмінність 2017 року в тому, що вже вирішеним є питання надання Україні безвізу – відповідно, можливості ЄС із лобіювання змін суттєво скорочуються.

Отже, українському суспільству часом доведеться працювати за себе та за "того хлопця з Брюсселя".

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"