Президент США Дональд Трамп встиг порушити багато табу як у внутрішній, так і у зовнішній політиці. Але його погляд на фемінізм і гендерні питання надзвичайно консервативний.

Це погляд політика-мачо, який ностальгує за ідеалізованою картинкою 1950-х. У ній батько сімейства приносив соковитий шматок бекону, повертаючись з роботи додому, де його чекала слухняна дружина-домогосподарка.

Навмисно демонстроване Трампом зразково-популістське ставлення до гендерного питання дозволяє зрозуміти, на які соціальні настрої спирається сучасний популізм і як цементує свою владу.

Популізм неможливий без харизматичного лідера, з простою, часом навіть вульгарною мовою, що не тільки не шкодить іміджу, але й вітається виборцями.

Під час передвиборної кампанії Трамп не стримував себе у виразах, і його сексистські заяви важко перерахувати. Відсутність політкоректності стала фішкою – і раптом відкрилося, що значні маси населення страждали під тиском Обами від неможливості називати речі своїми іменами!

Суспільство підкорилося популізму Трампа, замішаному на ксенофобії та хейтерстві.

Правда, і обурених такою поведінкою виявилося чимало – в "жіночих маршах" до інавгурації Трампа взяли участь понад 2,5 млн осіб. Це стало, ймовірно, наймасштабнішою громадською акцією з часів протестів проти війни у В'єтнамі. Демонстранти заявляли про право на аборт, секс-меншини, статеву та расову рівність, боротьбу з насильством поліцейських щодо темношкірих.

Популізм також неможливий без наявності ворога – внутрішнього, в першу чергу.

Популістські політики зводять соціальні бар'єри на основі класових, гендерних, расових, національних відмінностей. Проголошуючи, що захищають інтереси простих американців, вони при цьому укомплектовують свої адміністрації білими чоловіками – представниками фінансової і військової еліти. Якщо піднесення правих популістських сил у США та інших країнах – не спроба зберегти привілеї саме цих груп, то що тоді?

Ці узагальнення тим цікавіші, що хвиля популізму виносить нагору не тільки чоловіків, але й жінок-політиків. Перед майбутніми виборами у Франції у всіх на слуху ім'я голови Національного фронту Марін Ле Пен. Але до таких можна віднести й Фрауке Петрі ("Альтернатива для Німеччини") і республіканку Сару Пейлін в США.

Всі вони адаптують популістську установку "ватажка зграї" під себе. Часто йдучи навіть більш радикальним шляхом, ніж їхні колеги-чоловіки. В якомусь сенсі кожна з них — революціонерка-бунтарка.

Однак більш помітним трендом є те, що глобальний популізм і зростання популярності аутсайдерів від політики є причиною зменшення кількості жінок, що стоять на чолі держав і урядів. Минулого року внаслідок процедур імпічменту змушені були піти зі своїх постів президенти Бразилії Ділма Русеф та Південної Кореї Пак Кин Хе.

Згідно з деякими психологічними дослідженнями, навіть там, де жінки змогли здобути головні посади в країні, їхнє становище в очах виборців залишається менш легітимним, ніж якби на їхньому місці був чоловік. Отже, шлях до імпічменту стає коротшим.

Найчастіше, як це було і в Південній Кореї, і в Бразилії, жінки стають главами держави внаслідок компромісу політичних сил.

При цьому їх не сприймають як повноправних лідерів нації. Це робить їх політичними фігурами, якими за необхідності можна легко пожертвувати.

І тут ми підходимо до факту поразки на президентських виборах у США Гілларі Клінтон, яка мала гарні шанси стати першою в країні жінкою-президентом. Але так і не стала, бо не була ані революціонеркою, ані компромісною фігурою. Не справдився і розрахунок на масову підтримку Клінтон серед жінок-виборниць. Навіть зважаючи на те, що Трамп своїми сексистськими заявами просто штовхав жінок голосувати за кандидатку від демократів, для більшої частини гендерне позиціонування виявилося менш важливим, ніж соціально-політичне.

Сама Клінтон відгукнулася на це елегантним коментарем: "Я щаслива, що наша довга боротьба за рівність має успіх: американські жінки голосують не за своїх, а за кого хочуть".

Але повернімося до Трампа і його гендерної політики.

Явище Трампа в глобальному масштабі дійсно не є унікальним. Найбільш близьким по духу до нього є колишній прем'єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі. Крім того, що обидва – мільйонери, які  заробили статки на нерухомості, й шанувальники Путіна, вони є класичними прикладами мачизму в політиці. З жінками у них теж все складалося схожим чином – численні шлюби й хизування своїми пригодами.

В уряді Трампа жінки представлені в найменшій кількості за останні 40 років.

З 25 місць вони отримали лише 4. При цьому немає жодної жінки, яка за своєю посадою потрапляє до ситуаційної кімнати, де збираються глави відомств, що мають повноваження впливати на питання національної безпеки.

Найближчі політичні соратники Трампа – часто-густо представники правих і консервативних поглядів. Першим серед них є, звісно ж, старший радник зі стратегічних питань Стів Беннон, колишній редактор видання ультраправого спрямування Breitbart. Беннон, чиє захоплення неофашистськими ідеями Юліуса Еволи не могло не позначитися на ставленні до жінок, вважається найзатятішим женоненависником у команді Трампа.

Віце-президент Майк Пенс, якого багато хто називає представником республіканського мейнстріму і в цілому людиною достатньо зважених поглядів, неодноразово висловлювався категорично проти одностатевих шлюбів. Він взяв безпосередню участь у нещодавньому марші проти абортів у Вашингтоні – не тільки продемонструвавши свою і президентську підтримку учасникам, але й заявивши, що для руху проти абортів настав історичний момент.

Генеральній прокурор Джеф Сешнс (той самий, що останнім часом у всіх на слуху через приховування факту контактів з російським послом) заявляв, що вважає відділення церкви від держави неконституційним.

Одним із перших своїх указів Трамп заборонив фінансування іноземних неурядових організацій, які "виконують або активно просувають аборти як метод планування сім'ї в інших країнах".

Ця заборона стала реставрацією Правила глобального кляпу ("The Global Gag Rule"), затвердженого президентом Рейганом у 1984 році.

Кожна демократична адміністрація скасовує правило за декілька днів після вступу на посаду, і кожна республіканська знову відновлює його, що відображає те, наскільки політизованою є тема абортів в американському суспільстві. Нинішнє рішення Трампа призведе до скорочення фінансування міжнародних програм підтримки жінок на сотні мільйонів доларів.

Діючи в такому ж ключі, адміністрація Трампа звернулася до держдепартаменту із запитом надати інформацію про всі актуальні програмах, спрямовані на підтримку гендерної рівності, їхніх менеджерів і фінансування. Враховуючи, що паралельно ведеться пошук додаткових коштів на потреби оборони, подібний запит багатьма був розцінений як пошук бюджетних статей для скорочення.

Наступ на права жінок викликав гнів не лише громадських організацій.

Представниці демократів у нижній палаті Конгресу під час першого загального звернення Трампа до законодавчого органу країни демонстративно вдягли біле "суфражистське" вбрання на знак протесту проти його курсу. Протягом місяця з лишком Трамп неодноразово змушений був коригувати свої радикальні програмні обіцянки під тиском з боку конгресменок.

Було здійснено одразу два великих оманливих маневри, щоб знизити вибухонебезпечність гендерного питання для адміністрації.

Перший, відносно успішний – піднесення дочки Трампа Іванки як фігури, яка уособлює новий "антрепренерський" фемінізм. Маючи дохід у фешн-бізнесі і одружена з успішним бізнесменом, Іванка стала радницею батька з питань сім'ї та захисту жінок.

При цьому в інтерв'ю вона всіляко підкреслює свою першорядну роль як матері та дружини. Її головна ініціатива – розробка програми державної допомоги з догляду за дитиною, фінансованої з федерального бюджету. Втім, цю ініціативу дещо затьмарили скандали довкола її власного бізнесу.

Другий – безумовно успішний маневр — залучення підтримки прем'єр-міністра Канади Джастіна Трюдо, який після завершення каденції Обами є найпомітнішим світовим лідером-феміністом.

Під час своєї першої офіційної зустрічі Трамп і Трюдо домовилися заснувати спільну раду з поліпшення становища жінок-підприємців і бізнес-лідерок. Але це, так само, як і оголошення березня місяцем жіночої історії – "ритуальні танці", які навряд чи здатні затьмарити собою суттєвіший факт – США, які тривалий час були одним із лідерів гендерної рівності й спонсором відповідних програм по всьому світу, переживають зараз небезпечний правий поворот.

І його реалізація безпосередньо і негативно вплине на стан демократії в США.

Автор: Юлія Курнишова,

експерт Інституту суспільно-економічних досліджень