"Ви на протести? Навіщо? Всі й так знають, що їх оплачує Сорос. Йому дають гроші американці, а він роздає студентам, щоб знову наробити проблем Сербії", – проводить курс "політінформації" продавщиця у невеличкому магазині в Белграді.

Протести у Сербії йдуть вже два тижні. Формально причиною невдоволення стала перемога на президентських виборах чинного прем’єра Александара Вучича. Цю перемогу без жодного сумніву визнали і в Європейському Союзі, і у Росії, але не всередині країни.

На перший погляд, жодних сумнівів у перемозі Вучича не може бути: він здобув її у першому турі, набравши 56,5% голосів; найближчий до нього кандидат отримав лише 16%.

Та насправді причин для обурення дуже багато. По-перше, це фактор "зайвих голосів" – за даними центрвиборчкому, право голосу мають 6,7 млн осіб. Однак офіційна статистика дає іншу картину – в країні лише 5,9 млн громадян у віці, що дозволяє голосувати. Цю розбіжність у владі так і не змогли пояснити.

Друга причина ще більш важлива. За останні роки у Сербії фактично склалася диктатура однієї правлячої партії.

Де-факто, неможливо працювати на держслужбі (принаймні – на хоч якійсь керівній посаді) без партквитка Сербської прогресивної партії.

Така "партійна диктатура" стала ще жорсткішою напередодні виборів. А опозиція твердить, що, зрештою, партапарат був використаний для незаконного збору голосів за Вучича: мовляв, працівників держсектора змушували приносити списки щонайменше десяти осіб, що зобов’язуються голосувати "правильно". 

"Моя мати – звичайна вчителька, але їй загрожує звільнення через те, що вона не захотіла вступати у партію Вучича", – переконувала ЄвроПравду одна з протестувальниць.

І це не поодинока історія. Чесність таких розповідей перевірити навряд чи можливо, але саме їх існування виводить людей на вулицю. Десятки тисяч протестувальників щодня проводять мітинги біля Скупщини – сербського парламенту – та ходу центром столиці. Протести також проходять і в інших сербських містах.

Тут і далі – фото ЄвроПравди

17 квітня мало стати переломним – саме цю дату протестувальники визначили як крайній термін виконання їхніх вимог.

Самих вимог чимало. Актуальним залишається питання проведення другого туру виборів (хоча ніхто не уточнює, як його провести, коли в одного з кандидатів є більше 50% голосів).

Додалися й нові: зміна осіб, що опікуються організацією виборів, а також стежать за дотриманням свободи ЗМІ.

До свободи медіа справді є питання. Наочна ілюстрація: за кілька днів до виборів сім провідних газет Сербії вийшли з однаковою першою шпальтою на підтримку Вучича.

Мітингарі переконують, що влада вже готова йти на поступки. "Вучич готовий на компроміс – позачергові парламентські вибори (минулі вибори пройшли минулого року), але при збереженні нинішньої системи вони будуть такою ж умовністю, як і нинішні", – заявляють на мітингу.

Натомість в уряді кажуть, що не готові приставати на ці умови, а сам Вучич заявив, що протести можуть тривати хай навіть сто років.

17 квітня планувалося проведення масштабного мітингу. Втім, як часто буває у Сербії, у справу втрутилася релігія. 16 квітня країна святкує Пасху, через що студенти – ключові учасники мітингів – мають змогу на чотири дні роз’їхатися зі столиці (у Сербії офіційні пасхальні вихідні починаються у Страсну п’ятницю та закінчуються у понеділок).

Саме тому у фейсбук-групах, що координують протести, спочатку вирішили взагалі не проводити мітингів у свята, однак згодом частина протестувальників заявила, що все ж планує вийти на вулицю.

Тому протести 17 квітня були незначними (лише декілька тисяч осіб), та дуже незвичними.

Адже якщо раніше протести були справою молоді, то в понеділок більшість була за пенсіонерами.

Багато хто з них прийшов на мітинг зі значками з написом "Обкурений пенсіонер". "Вучич заявив, що мітингує лише молодь, яка палить марихуану. Тому ми маємо такі значки, щоб показати, що не лише молодь протестує", – жартома пояснюють дві літні пані.

"Ми протестуємо, адже всю країну зараз контролює одна людина. Без його дозволу не може нічого відбутися – навіть у футболі чи баскетболі", – пояснила інша.

Сам протест був нетривалим – люди почали збиратися під Скупщиною о 18:00, за годину рушили маршем по місту, а ще за годину – повернулися до парламенту та розійшлися. Яскрава ілюстрація того, що головним рушієм протестів і справді лишаються студенти, готові мітингувати хоч до ранку.

Події наступних днів мають дати оцінку – чи мають протести шанс на успіх. Впевненості у цьому небагато. "У протесту дуже розмиті вимоги, а це рідко приводить до успіху. А ще – влада досить грамотно зменшує базу протесту, відсікаючи найнебезпечнішу його частину", – вважає місцевий політолог, консультант з ненасильницьких протестів Станко Лазендич.

Йдеться про профспілки військових та поліцейських – тиждень тому вони заявили про підтримку вимог протестувальників.

Їхнє втручання могло б стати дуже серйозною загрозою урядові. Втім, на цю небезпеку в Белграді дуже швидко відреагували – вже наприкінці тижня оголосили про підвищення платні силовикам.

"Вучич не заважатиме протестам, а чекатиме, що вони самі згаснуть.

Єдине, що зможе змінити ситуацію – грубі помилки влади, однак вона поки діє досить грамотно", – додає Лазендич.

Самі мітингувальники, втім, не згодні здаватися. "Завтра все має бути інакше – повернуться студенти, і мітинги знову стануть масштабнішими. Важливо, щоб до протестів долучилися люди середнього віку, які бояться втратити роботу. Та якщо протести триватимуть, вони перебояться та, зрештою, теж вийдуть", – вірять на мітингу.

Як би не розвивалися протести, їм буде важко сподіватися на зовнішню підтримку – як із Заходу, так і зі Сходу. Хоча б тому, що сербські протести не мають зовнішньополітичної складової: на мітингах пліч-о-пліч йдуть прихильники ЄС (та навіть НАТО) із любителями "русского мира".

"Це не питання ЄС чи Росії – це наша відповідь на диктатуру всередині країни", – такою є найчастіша відповідь на питання, чи можуть протести призвести до зміни зовнішнього курсу Сербії.

А найголовніше – новообраний президент Сербії наразі має унікальне становище.

Називаючи себе одночасно проєвропейським та проросійським політиком, Вучич зумів отримати підтримку як лідерів ЄС, так і Путіна.

І якщо з підтримкою РФ все більш зрозуміло – Вучич відмовився вводити антиросійські санкції, багато говорить про слов’янське братерство, купує російське озброєння, – то з ЄС ситуація складніша.

Для Євросоюзу Вучич – явно найменше зло на політичній карті Сербії.

"Навіть якщо Сербія стане ще менш демократичною, ЄС закриватиме на це очі. Вучич влаштовує їх – він веде переговори про вступ до ЄС, спілкується з Косовом… В ЄС просто бояться, що йому на зміну прийде хтось інакший", – говорять на мітингу.

Схоже, принаймні в цьому питанні мітингарі близькі до істини. І влада Сербії сповна користується цією перевагою.

Автор: Юрій Панченко, 

редактор "Європейської правди",
Белград