Маленька французька революція: що показав перший тур президентських виборів

Остаточні результати першого туру президентських виборів у Франції будуть урочисто оголошені в середу, 26 квітня, головою Конституційної ради Лораном Фабіусом.

Однак сумнівів щодо учасників другого туру практично не залишилося вже за годину після закриття виборчих дільниць. У фінал довгої та непередбачуваної кампанії вийшли проєвропейський центрист Еммануель Макрон ("Вперед") та праворадикальна популістка Марін Ле Пен ("Національний фронт").

Попри підкреслену обережність на фініші, коли теоретичні шанси на вихід у другий тур зберігали аж чотири кандидати і всерйоз обговорювалися різні варіанти протистоянь, французька соціологія відстояла честь професії.

За результатами підрахунків маємо 23,75% за Макрона, 21,53% за Ле Пен, 19,91% за Франсуа Фійона ("Республіканці") та 19,64% за Жан-Люка Меланшона.

Це практично повністю відповідає опитуванням, що публікувалися протягом останнього тижня.

Французькі соціологи могли б дати британським чи американським колегам кілька майстер-класів.

Для Еммануеля Макрона, який кометою увірвався в передвиборчі перегони, такий результат є шаленим успіхом. Ще восени до його кандидатури ставилися як до мильної бульбашки, яка не має шансів проти політичних мастодонтів.

Однак візіонерська центристська проєвропейська платформа, що заперечувала розподіл на правих та лівих, та привабливий медійний образ вирізнили його на традиційному політичному полі.

Решту його суперники зробили самі. Перемога на праймеріз "Республіканців" консервативного крила, а надто подальший корупційний скандал навколо Франсуа Фійона дозволили Макрону відтягнути голоси поміркованих правих. Відмова балотуватися президента Франсуа Олланда та перемога на праймеріз Соціалістичної партії радикального фрондиста Бенуа Амона дала йому голоси лівоцентристів.

А підтримка Франсуа Байру, кандидата, що брав участь з центристською платформою у кількох попередніх перегонах, дозволила консолідувати ці голоси.

Для Марін Ле Пен вихід у другий тур є черговим кроком у багаторічному поступі її партії, "Національного фронту".

Якщо батько кандидатки, Жан-Марі Ле Пен, вперше балотуючись у 1974 році, набрав менше одного відсотка, то у 2002 році він спромігся викинути соціалістів з другого туру. Однак його майже 17% на той час стало максимумом можливостей партії.

Щоб подолати прокляття маргінальності та охопити ширші кола виборців, Марін Ле Пен здійснила серйозне переформатування самого "Національного фронту" та його програми.

Після відтворення успіху батька і 16% голосів у першому турі виборів 2012 року, вміле використання кризової ситуації і поширення популістичних настроїв дозволило їй взяти у 2017-му вже майже 22% у першому турі й націлитися на новий рекорд у другому.

І хоча всі опитування пророкують їй неминучу поразку, навіть такий результат буде позитивним для "Національного фронту", що невпинно нарощує свою вагу у французькому політичному житті.

Ліворадикальний кандидат з троцькістським минулим, Жан-Люк Меланшон, з одного боку, також суттєво покращив власні результати порівняно з 2012 роком, коли отримав 11,1%: популістські та радикальні партії в Європі нарощують свою підтримку і справа, і зліва.

Але наблизившись цього разу фактично впритул до другого туру, команда "Нескореної Франції" не могла стримати розчарування і до останнього моменту не хотіла визнавати свою поразку. Харизматичному кандидатові вже 65 років і, можливо, він щойно втратив свій найкращий шанс.

Радикальні ліві ідеї, якщо скомбінувати результати всіх чотирьох кандидатів, які намагалися бути їх виразниками, залишаються привабливими для значної частини французів.

Найбільших втрат зазнали мейнстрімні партії: їхня криза перетворилася на катастрофу. Дві основні сили, які урочисто в два тури проводили праймеріз, не спромоглися навіть вийти до другого туру.

Ганебні 6% Бенуа Амона, як видається, прирекли Соціалістичну партію, яка тепер майже напевно розпадеться на більш ліберальне і більш радикальне крило.

І якщо перше може приєднатися до "Вперед!" Макрона, то другому ще доведеться пошукати своє місце серед французьких ліворадикалів, які так легко "з’їли" Амона.

Суперечності консервативного (Фійон), поміркованого (Жюппе) та саркозистського крила "Республіканців" поки вдавалося стримувати, однак тривкість партії протестує не лише поразка суперечливого кандидата, а й червневі парламентські вибори.

В результаті революційної зміни політичного ландшафту в другому турі змагатимуться два протилежних проекти, кожен з яких заповідає радикальний розрив з попередньою політикою та розбудову фактично нової Франції. І це суперечність не стільки "лівого" і "правого", а "відкритого", ліберального, підкреслено проєвропейського бачення подальшого шляху розвитку Франції та "закритої", виразно націоналістичної й євроскептичної візії.

Наразі алармізм щодо всеєвропейської катастрофи в разі перемоги Ле Пен замінив стриманий оптимізм. Останнє опитування Ipsos, проведене вже після опублікування результатів першого туру, прогнозує в другому турі комфортну перемогу Макрона з 62% голосів виборців проти 38% за Ле Пен.

Джерелом вирішальної переваги Макрона у другому турі має стати так звана "республіканська єдність", що засновується на принциповому голосуванні "за" будь-якого кандидата, аби тільки не допустити приходу до влади праворадикала.

Протягом вечора низка міністрів і топових політиків з різних партій послідовно висловлювалися на підтримку Еммануеля Макрона. Багато з них діяли відповідно до логіки, яку в своєму виступі окреслив Бенуа Амон: розуміння різниці між політичним суперником і ворогом Республіки.

Напряму підтримати Ле Пен з мейнстрімних політиків не ризикнув ніхто, хоча "Національний фронт" сподівався хоча б на нейтралітет "Республіканців".

Але навіть попри вимушений заклик Фійона голосувати за Макрона, те ж опитування Ipsos показує, що 33% виборців Фійона у другому турі віддадуть перевагу Ле Пен.

Таким чином, майбутньому президенту залишається в спадок доволі поляризоване суспільство, де запит на зміни відобразився в розвалі старих партій та різкому наростанні популярності ліво- та праворадикалів. Останні спинилися лише за крок до того, щоб перейняти владу в країні.

Якщо другий тур мине без сюрпризів, то наступна президентська п'ятирічка стане унікальним шансом розвернути цей тренд.

Це надскладне завдання, яке виявилося непосильним для Франсуа Олланда. Залишається сподіватися, що його наступник буде успішнішим. 

Автор: Надія Коваль,

експерт "Українського інституту майбутнього",

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"