Тріумф ЄС або шанс реваншу популістів? Зворотний бік президентських виборів у Франції

Перший тур президентських виборів у Франції завершився, мабуть, найкращим з можливих результатів. У другому турі вдалося уникнути "дербі євроскептиків" або протистояння двох політиків, які мають тісні зв'язки з керівництвом РФ.

Замість цього в другому турі змагатимуться найбільш проєвропейський політик Франції Еммануель Макрон і лідер "Національного фронту" Марін Ле Пен. Про шанси останньої говорить порівняння, висловлене кандидатом від соціалістів Бенуа Амоном: "Краще підтримати політичного противника, ніж противника країни".

Подібні підсумки першого туру експерти прогнозували досить давно. Після декількох великих сенсацій у важливих голосуваннях, які проходили в 2016 році, можна сказати, що контори, що проводять соціологічні опитування, дещо "реабілітувалися": результати опитувань останніх тижнів не надто відрізняються від підсумків виборів.

Водночас, хоча результат виявився не надто несподіваним, варто зауважити, що

напруга під час президентської гонки – і особливо в останні тиждень-два – трималася на дуже високому рівні.

Це пов'язано, зокрема, з тим, що приблизно в середині квітня рейтинги Макрона, згідно з опитуваннями одразу декількох організацій, трохи просіли. В результаті Франсуа Фійон і Жан-Люк Меланшон перебували від нього на відстані статистичної похибки.

Останній протягом більшої частини перегонів здавався другорядним кандидатом, проте зміг відмінно провести дебати 4 квітня і за підсумками опитування серед глядачів був визнаний найбільш переконливим із кандидатів. В результаті його рейтинг виріс з приблизно 16% згідно з опитуванням, проведеним на початку квітня, до 19,6% за підсумками минулих виборів.

Феномен Меланшона, що говорить про несправедливий розподіл доходів, про розкішне життя одного відсотка найбагатших, про соціальну дискримінацію, деякі – як самі ліві, включаючи, наприклад, депутата Паризького міської ради від Комуністичної партії, Боннета Уладжа, так і окремі експерти – порівнювали з феноменом Берні Сандерса в США.

Однак не варто забувати, що у Франції ліва ідеологія традиційно має значний успіх.

Тож на тлі невдач Соціалістичної партії, чий лідер Франсуа Олланд не зміг втілити в життя багато зі своїх гучних передвиборних обіцянок і значно змінити соціально-економічну ситуацію у французькому суспільстві, не дивно, що багато лівих виборців перейшли до підтримки більш радикального Меланшона.

Це не унікальний феномен; так, у Греції та Іспанії традиційно були дуже сильні соціал-демократичні партії, але коли вони не зуміли знайти відповіді на виклики сучасності, їхній рейтинг помітно впав, чим скористалися більш радикальні ліві.

Цікаво, що у зовнішньополітичному відношенні гасла Меланшона пересікалися з гаслами Марін Ле Пен, яка знаходиться, здавалося б, на протилежному ідеологічному полюсі: критика Євросоюзу, обіцянка провести референдум про членство в ЄС, зовнішньоекономічний протекціонізм, критика США і не надто прихована симпатія до путінської Росії.

Ба більше, в риториці Ле Пен щодо захисту інтересів французьких робітників від дешевої іноземної робочої сили поєднувалися лівий соціально-економічний аспект з правим, відверто ксенофобським.

ЄС обидва кандидати критикували за віддаленість від "простих людей" і за нав'язування рішень національним державам – досить стандартні висловлювання для сучасних євроскептиків.

Ще один кандидат – Франсуа Фійон – не був настільки явним противником Євросоюзу в його нинішньому вигляді. Він не заявляв, на відміну від Ле Пен, що євро має померти, і не вважав, на відміну від Меланшона, що Франція повинна нав'язати ЄС свій план реформ, спрямований на повернення значної частини суверенітету на рівень держав, або залишити об'єднання.

Однак, як і багато інших помірно євроскептичних політиків, Фійон говорив про те, що повноважень у наднаціональних органів ЄС все ж занадто багато – і, зокрема, критикував Єврокомісію, чий склад досить опосередковано пов'язаний з волею виборців.

Разом з тим, на його думку, повноваження для реалізації спільної для єврозони фінансової політики варто було б передати новому органу. Цей орган мав би складатися з міністрів фінансів країн єврозони.

Таким чином, як зазначає TheGlobalist, у програмі Фійона поєднувалися євроскептичні позиції зі зміцненням можливостей єврозони вести загальну фінансову політику – останнє багато економістів називають одним із можливих виходів для вирішення численних проблем, пов'язаних з євро. При цьому Фійон, як і його радикальні опоненти, багато говорив про необхідність співпраці з путінською Росією.

На початку своєї виборчої кампанії Фійон здавався фаворитом. Проте все дуже швидко змінилося. У січні цього року в одній із французьких газет була опублікована стаття, в якій стверджувалося, що Фійон як депутат забезпечив фіктивне працевлаштування для своєї дружини в ролі свого помічника, яка, таким чином, отримувала кошти з держбюджету. Дружина Фійона, а також двоє його дітей сумарно отримали близько 900 тисяч євро бюджетних коштів. З цього приводу було відкрито судове провадження; за місяць відбулися обшуки.

До того часу рейтинги Фійона вже падали. Частину його виборців, судячи з усього, перетягнула до себе більш пряма у висловлюваннях і радикальніша Ле Пен; іншу частину – центрист і єврооптиміст Макрон.

Але звинувачення у корупції все ж стало величезним ударом по електоральних перспективах республіканця: якщо в середині січня він міг розраховувати приблизно на чверть голосів виборців, то на початку лютого – менш ніж на 20%.

І ось ці виборці, судячи з усього, все ж таки перейшли саме до Еммануеля Макрона. Про його піднесення слід зазначити окремо: з метою участі у виборах він пішов з уряду, де обіймав посаду міністра економіки.

Спочатку його критикували за відсутність чіткої програми; до певної міри це дійсно так – визначити ідеологічну приналежність Макрона було складно. Частина пропозицій з економічної складової його програми спрямована на покращення життя найбідніших верств суспільства; з іншого боку, він вважає за потрібне знизити корпоративний податок і, хоча не скасовує 35-годинний робочий тиждень, вважає, що у компаній повинна бути можливість домовитися про більшу кількість робочих годин.

Однозначно можна сказати одне: Макрон – єврооптиміст, а також, на відміну від своїх конкурентів, прихильник досить ліберальної міграційної політики.

Разом з тим, як і інші центристські політики сьогодні, він заявляє про необхідність більш жорсткого контролю на зовнішніх кордонах ЄС і швидкого розгляду заявок на надання статусу біженця, з подальшою депортацією тих, кому було відмовлено. В цьому відношенні він дуже схожий на Ангелу Меркель. І мати з нею справу в якості президента Франції, здається, доведеться саме Макрону. 

Жодне з опитувань щодо другого туру президентських виборів, який має відбутися 7 травня, не дає Ле Пен шансів; розрив складає більше 15%. Чи означає це, що Європа може спати спокійно?

З одного боку, ринки вкрай позитивно відреагували на результати французьких виборів; ринок акцій у Франції показав найкращий результат за останні дев'ять років, а євро щодо долара вийшов на найкращий курс від минулого червня (тобто, що символічно, від Brexit).

Вже почалися переможні реляції від центристських політиків усієї Європи, в тому числі і привітання від прес-секретаря Ангели Меркель. Можна передбачити, що багато експертів напишуть про те, що в історії ЄС перегорнуто нову сторінку, а страх змінився на позитивні очікування.

З одного боку, звичайно, для Європи перемога Макрона – вкрай позитивний результат. Але якщо він не зуміє завоювати популярність виборців вже як президент, то, за існуючої тенденції до поляризації французької політики, абсолютно не виключено, що на наступних президентських виборах у Франції шанси радикалів підвищаться.

Зазначимо, наприклад, що, на відміну від багатьох європейських країн, де правих підтримують виборці старшого віку,

у Франції серед наймолодших виборців – до 25 років – за опитуваннями Ле Пен займає друге місце. А перше – Меланшон.

Найбільшу підтримку Ле Пен має у людей середнього віку; літні ж французи схильні до більш зваженого вибору.

Цілком можна очікувати, що ослаблення республіканців і соціалістів у найближчому майбутньому триватиме, якщо їм не вдасться знайти харизматичних політиків, які зможуть запропонувати виборцям щось нове. І це створює популістам можливість для реваншу.

При цьому Макрону доведеться приймати важливі рішення, пов'язані з майбутнім Європи.

Якою дорогою має йти ЄС? Чи пристати на ідею "Європи різних швидкостей", згідно з якою групи країн-членів ЄС можуть домовлятися про тіснішу інтеграцію у певній сфері? Як переконати виборців, що на перший погляд приваблива ідея повернення повноважень на національний рівень – не найкращий варіант, і що ЄС як єдиний, принаймні в економічних питаннях, набагато сильніший?

Питань багато – і 39-річний політик буде одним із тих, чий голос матиме велике значення для визначення майбутнього ЄС.

При цьому влітку йому доведеться поборотися за те, щоб отримати хоч скільки-небудь впливову фракцію в парламенті. Перемогти найбільші партії – соціалістів і республіканців, з їхніми сильними локальними структурами, буде непросто.

Швидше за все, Макрон зможе розраховувати лише на невелику групу депутатів і буде змушений домовлятися щодо багатьох ключових питань з іншими партіями. І це додатково ускладнить його і так непросте президентство.

Єврооптимісти у Франції, звичайно ж, здобули блискучу перемогу. Це чудова новина для ЄС, особливо на тлі зниження популярності євроскептиків і в Німеччині, де вибори відбудуться восени.

Однак ця перемога може виявитися лише епізодом. Тому перед прихильниками об'єднаної Європи стоїть важливе завдання – утримати і захистити свою перемогу.

Автор: Костянтин Федоренко,

молодший науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва, Київ,
випускник Києво-Могилянської академії та Університету Гамбурга